Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

загинули під час теракту 11 вересня. Репортери «Нью-Йорк дейлі» вирішили, що побачили справжнісіньку сльозу, що котилася президентської щокою, коли той увіковічнював квітами пам’ять загиблих американських героїв. Нині ж світовий лідер збирався звернути з цієї стрімкої можновладної траси, щоб поголовувати на урочистому відкритті бізнесу, торговельні площі якого складали кілька футів і який оцінили під час нещодавнього продажу у п’ятдесят п’ять тисяч доларів?

Допоки близився час урочистого відкриття, запланованого в Челсі, проактивному гейському райончику Нью-Йорка, він зустрічався з двома дюжинами очільників американської промисловості в схожому на печеру банкетному залі будівлі, яку цілком можна вважати Королівським палацом міжнародного капіталізму, — Нью-Йоркській фондовій біржі. Прибули голови найбільших американських компаній; щоб долучитися до учасників, з Техасу прилетів директор однієї з найприбутковіших компаній сучасності «ЕкксонМобіл». Скидалося на те, що все це почесному гостю лестить. «Де б ми не були в Нью-Йорку, повсюдно нас оточувала дуже приязна й тепла атмосфера», — йшлося в його вступній промові, як то її переклали промисловим баронам за допомогою наданої кожному елегантної гарнітури. «Прямий контакт, саме він дозволяє усім нам — і політикам, і підприємцям — відкривати нові можливості й сфери для широкої співпраці».

Тим часом три милі північніше, на 24-й стріт та Десятій авеню, допоки охорона взялася перекривати довколишні вулиці, відганяти випадкових любителів покататися на роликах і відгороджувати стрічкою імпровізований майданчик для представників преси, які все прибували, працівники магазину поправляли свої червоні новенькі футболки й бейсболки. Серед допитливих роззяв, які спостерігали за розгортанням подій, панував скептицизм. «Ніхто не вірить, що він приїде, — зізнався менеджер магазину репортерові. — Ми намагаємося запевнити людей, але вони відповідають: «Та бути такого не може».

Однак пізніше, десь о другій пополудні, з півдня долинуло завивання сирен і на обрії з’явився з двох боків оточений бронетехнікою квадратнопикий броньований східноєвропейський лімузин. Нечисленний натовп, який витягнув шиї й вдивлявся на південь, у напрямку кортежу, також зауважив несподівану появу американського сенатора від великого штату Нью-Йорк, який вітав прибуття лімузина. Це таки мало статися по-справжньому. Працівники і менеджери востаннє поправили футболки й бейсболки. Бармен ще раз перевірив, щоб переконатися: кава парує, а пончики смачно вишикувані в ряд. На момент, коли із-за сталевої броні й озброєних охоронців вималювався і рушив до бензоколонок та касових апаратів почесний перерізувач стрічки, місцева преса вже повторювала найголовніше. «Можливо, це найбільший з усіх політичних можновладців, який коли-небудь в історії урочисто відкривав автозаправку, — йшлося в «Нью-Йорк пост». — Напередодні до Челсі, у супроводі сенатора Чака Шумера, завітав президент Росії Владімір Путін, щоб відкрити першу в Америці російську мережу бензозаправок».

Конкурент «Посту», видання «Нью-Йорк дейлі ньюс», відгукнулося на «Заправ, це Вова!» заголовком «Не про пальне йдеться, про Путіна».

Такий собі натяк на чванливість розкутої й недбалої ходи Владіміра Путіна, коли той простував через заправку, щоб поручкатися з п’ятьма знервованими з вигляду працівниками, котрі відтепер могли офіційно зараховуватися до лав ста двадцяти тисяч співробітників розташованого у Москві ВАТ «Лукойл». Їхня уніформа, на що не міг не звернути увагу президент Путін, була модною й яскравою і вписувалася в решту інтер’єру — владний червоний! День видався похмурим і небо затяглося хмарами, але готові приймати кредитні картки тутешні бензоколонки виблискували під вмонтованими в нове високе накриття вогнями, зведене, щоб захищати клієнтів від примх негоди і заливати піною у разі займання бензину.

У променях цієї слави грівся і франшизотримач заправки Парамджит Кумар. А все це завдяки «Лукойлу», найбільшій і найприбутковішій нафтовій компанії Росії — країни, яка щоденним видобутком сирої нафти поступалася лише Саудівській Аравії. «Лукойл» заявила про більшу кількість розвіданих родовищ нафти, ніж будь-яка публічна торговельна компанія планети, і в хвилини нахрапистого російського входження на відкритий світовий ринок з новими правилами посіла відповідне місце. Корпорація переселилася із затхлих руїн радянського міністерства енергетики під яскраві вогні вільного капіталістичного ринку: останній факт нещодавно підтвердили офіційні торги компанії на Лондонській фондовій біржі. Ще один дебют Росії! Усього за чотири роки акції «Лукойла» виросли з 3,54 до 24,55 долара США. За один лише попередній рік прибутки підскочили з 15,5 мільярда доларів США до понад 22 мільярдів доларів. Західні банкіри з ентузіазмом вв’язалися у мордобій за шанс урвати величезні гонорари від, по суті, невичерпного публічного розміщення акцій «Лукойла» на суму в 775 мільйонів доларів.

«Лукойл» використала дещицю своєї західної капіталізації на те, щоб прикупити занепалу «Ґетті петролеум маркетинг інкорпорейтед» з її тринадцятьма сотнями розкиданих східним узбережжям США заправок. Це зробило з неї першу російську компанію, що володіє зареєстрованою на Нью-Йоркській фондовій біржі американською компанією. А це означало, що трохи блиску «Лукойла» дісталося й містеру Кумару. Він був серед перших, хто вхопився за пропозицію кредитних гарантій від нової материнської компанії (з нижчими від ринкових умовами), щоб оновити свою злиденну крихітну заправку «Ґетті». «[Моя] заправка — це купа непотребу, — жалівся котрийсь із заправників «Ґетті». — Бензоколонкам уже років із п’ятдесят». Вливання готівки дало можливість Кумару оновити бензоколонки, вогнестійке накриття, магазинчик «Квік Фарс» і фірмовий колір. Владний червоний! Який видно за кілька кварталів. Подумаєш, що назва «Лукойл» була для його клієнтів новою і звучала трохи по-іноземному. Модернізація й ребрендинг означали, що він мав усе, що мали найближчі конкуренти — «ЕкксонМобіл», «Хесс» і «Газетерія». «У Нью-Йорку не так багато нових і красивих заправок, тож ми виділяємося, — похвалився Кумар репортеру з «Конвінієнс стор ньюс». — Плюс, у нас також є продуктовий магазинчик, в який навідуються як покупці пального, так і перехожі з вулиці».

Шумер мусив надати ходу, щоб лишатися поряд з російським президентом, допоки двох чоловіків супроводили під новим накриттям, повз величезні рясно уквітчані хризантемами горщики до магазинчика, що притулився на задвірках ділянки під понтоном, який раніше слугував за залізничну естакаду. Поки Путін йшов до «лимонадно-цигаркових» принад «Квік фармс», то в бік сенатора Шумера й голови не повернув. Російський президент натомість слухав пана праворуч — опасистого управлінця в темному костюмі, сивокосого, підстриженого ретельно й охайно в найкращих традиціях колишньої радянської армії. Це був генеральний директор представництв компанії «Лукойл» в усьому світі Ваґіт Алєкпьоров, який прилетів на відкриття з Москви.

Путін жалував Алєкпьорова — він був людиною, на яку президент міг покластися. У Москві не бракувало й інших магнатів, більш тямущих у сфері великих фінансових оборудок, більш обізнаних із західним стилем корпоративного управління, якого нині вимагали міжнародні інвестори, і більш легких на підйом у питанні розвитку й запровадження дорогих нових технологій для видобутку сирої нафти та природного газу з бездонних і