Леонід Спіранд - Родина поза реальністю, Леонід Спіранд

– Вітаю. Я так розумію, ви готові почати перехід? – Запитав шиплячий, але по-дивному мелодійний голос зліва.

Андрій повернувся і побачив перед собою ящура. Високого і двоногого, при цьому одягненого в ту саму спецівку, що і Скрей. Пурпурові відтінки його луски переливалися під світлом ламп, а вертикальні зіниці з цікавістю роздивлялися Андрія, немов людей цей прибулець бачив нечасто.

– Ах, ну так, це моя напарниця, Селіз'те'тшипа, але ми тут називаємо її Ліза. Вона допомагає в технічних аспектах, найближчий вортекс знає як свої п'ять пальців.

Рептилія витончено простягнула вдівцеві руку і потиснула її з обережністю, щоб не вп’ястися кігтями в його зап'ястя. Андрій кивнув. На мить чоловікові стало ніяково за те, що не впізнав у ній жінку. Хоч іншосвітяни і й не були рідкістю в Террі-001, все ж відразу вгадати особливості кожного (або кожної) було неможливо.

– Так, я закінчив зі справами, – підтвердив удівець, – готовий починати.

– Оце так настрій! – Скрей клацнув пальцями і дістав записник, – отже, перейдемо до справи. Наш план сьогодні такий: спочатку імплантуємо в руку наш громовідвід, потім у фінальний раз тестуємо твої показники перед транспортуванням, ну і вирушаємо до нашого проходу. Якщо все пройде вдало, то ступиш на Терру-009 ще до вечері понеділка. Тепер, якщо немає інших питань щодо організації, прошу в операційну!

Вдівець підтвердив, що все зрозумів, однак при згадці 'громовідводу' та операційної все ж трохи здригнувся.

– Одне питання: без цього справді не можна? Не зрозумійте неправильно, відступати я не збираюся, але лягати під ніж у таких умовах...

Скрей уловив думку чоловіка і поклав руку йому на плече.

– Старий, я ж пояснював. Звісно, проходити через пункти Мультикоаліції ми не станемо, але ж тебе все одно можуть перевірити. Їхній сканер одразу засіче, що ти хоч і з терри, але не з тієї, і тебе швидко відправлять назад. А так у тобі буде частинка іносвітньої матерії, і, в гіршому разі, сканер просто видасть помилку. Скажеш, мовляв, що тебе так підлатали після аварії, за допомогою іншосвітніх деталей. Будь моя воля, я б тобі взагалі пластину в череп загнав. Ти ж за нашою легендою пам'ять втратив, значить головою вдарився. Так і надійніше...

– Ні, череп ми чіпати не будемо.
 

Андрій сказав цю фразу не вперше, адже суперечка про громовідвід між ними виникала вже не раз. Після довгого обговорення з пошуком компромісів, зійшлися на тому, що удар прийняти на себе повинна буде ліва рука. Раніше чоловік і не подумав би, що так дорожить усіма частинами свого тіла, але тепер зрозумів, що зустріти сім'ю паралізованим або відсталим йому вкрай не хотілося.

– Та не хвилюйся, старий, у нас першокласний медбот. Модель сучасна, зроблена за технологіями умільців із Гекса-202. Чув коли-небудь?

Вони ступили в сусіднє приміщення, де на Андрія вже чекала капсула, над якою нависали залізні дрилі та хвати. Вдівець помахав головою, дозволяючи Скрею продовжити. Затикати його було марно – рудий любив розповідати про інші світи так, ніби не мав жодного інтересу до свого власного.

– Там ціла утопія роботів. Технології, про які навіть наші фантасти не пишуть. І все це забезпечує один ШІ, а місцеві взагалі живуть у кайф. Нічого робити не треба, тільки їж, спи і трахайся. Вони навіть зі свого світу в останні пару місяців не виходять, зовсім зледащіли. Це ж мрія!

Під кінець цієї тиради Скрей ухопив Лізу за хвіст, у відповідь рептилія грайливо відмахнулася і закотила очі. Мабуть, один з одним вони ділили не тільки робоче місце. Андрій же зрозумів, що мрії у нього з рудим вкрай відрізнялися, і вирішив краще думати про свою. Чоловік роздягнувся і ліг у капсулу, перед ним зачинилися двері, а над головою задзижчали прилади. Хвиля страху від передчуття болю охлинула Андрія з головою, але так само швидко й пішла, адже перед очима знову постала сім'я. Заради цих улюблених облич мандрівник був готовий віддати на відсікання хоч усі кінцівки разом, тому зітхнув і став мовчки чекати операції.

– Боюся, доза знеболювального буде меншою, ніж треба, адже в нас проблеми з постачанням інгредієнтів, – пояснила холодним тоном Ліза, – зате з регенеративною сироваткою проблем немає, і ми зможемо скористатися нею в повному обсязі.

– Ще б пак. Потерпи злегка, а за кілька годин уже будеш як новенький! – Скрей весело постукав по склу.

Робот із багатою історією взявся за роботу, а герметичні двері капсули допомогли заглушити крики пацієнта.