Чарльз Діккенс - Домбі і син, Чарльз Діккенс

Едіт стояла перед нею мовчазна й нерухома. Очі її вп’ялися Флоренс в обличчя.

- Мені страшно й подумати про це,- сказала Флоренс.- Я приїхала сюди від хворого тата. Ми тепер ніколи не розлучаємось і не розлучимось ніколи. Якщо хочете, я попрошу, щоб він вам пробачив, мамо. Я майже певна, що він пробачить, коли я попрошу. Хай і небо вам пробачить і пошле вам утіху.

Едіт не озвалася ні словом.

- Уолтер... я вийшла заміж за нього, і в нас є син,- несміливо мовила Флоренс,- він привіз мене сюди й чекає там. Я скажу йому, що ви стали іншою, що ви каєтесь,- Флоренс сумно дивилася на неї,- і він, я знаю, теж замовить слово перед татом; разом зі мною. Що ще, крім цього, я можу зробити?

Не ворухнувшись, Едіт, проте, зламала мовчанку й повільно проказала:

- Заплямовано твоє ім’я, твого чоловіка, твоєї дитини. Чи таке проститься коли?

- Проститься, мамо? Вже прощене! І мною, і Уолтером, від усього серця. Якщо це вас хоч трохи втішить, можете повірити, що так і є. Ви не...- запинаючись, промовила Флоренс,- ви не говорите про тата. Але ви напевно хочете, щоб я попросила його пробачити вам. Напевно цього хочете.

Едіт промовчала.

- Я попрошу,- сказала Флоренс.- І сповіщу вас, коли ви дозволите, і тоді ми, може, розпрощаємось так, як прощалися колись. Я уникала вас, мамо,- м’яко сказала Флоренс, підходячи ближче,- уникала не тому, що боялася вас чи того, що стосунки з вами зганьблять мою репутацію. Я тільки виконую свій обов’язрк перед татом. Він любить мене, і я люблю його. Але я ніколи не забуду, які ласкаві були ви до мене. О, просіть у неба, мамо,- скрикнула Флоренс, падаючи їй в обійми,- щоб воно дарувало вам ваш гріх і безчестя, і простило мені, якщо це гріх, те, що я не можу забути вашої ласки!

Едіт, немов зламавшись од її дотику, впала навколішки й обхопила її за шию.

- Флоренс! - скрикнула вона.- Ангеле мій ясний! Перед тим як я збожеволію знову, перед тим як моя впертість знов одбере мені мову, повір, що я невинна - душею свідчуся, невинна!

- Мамо!

- Винна багато в чому! В тому, що розділило нас назавжди. В тому, що до кінця днів моїх заказує мені доступ до всього чистого й непорочного,- передовсім, до тебе. Винна в сліпій, несамовитій ненависті, в якій не можу, не хочу каятись і не покаюся, навіть зараз; не винна я у смерті того чоловіка. Бог мені свідок!

Стоячи навколішках, вона звела до неба руки й присягнулася.

- Флоренс,- сказала вона,- найчистіше, найкраще дитя людське... якого я так люблю... завдяки якому я давним-давно могла стати іншою людиною і вже почала була ставати - навіть така, як я... повір мені, я в цьому невинна, і дай мені ще раз пригорнути до невтішного серця цю любу голівку,- останній раз!

Вона була зворушена й плакала. Якби у минулі часи частіше траплялось їй бути такою, то нині була б щасливіша.

- Ніщо в світі,- сказала вона,- не змусило б мене признатися в цьому. Ні любов, ні ненависть, ні надії, ні погрози. Я обіцяла собі, що помру, а не скажу ні слова. Я зуміла б додержати обіцянки і додержала б, якби не зустріла тебе, Флоренс.

- Сподіваюсь, моя чарівна й достойна родичка дарує мені, що я, удавшись до маленької хитрості, влаштував цю зустріч,- мовив кузен Фінікс, тупцяючись на порозі і звертаючись почасти до них, почасти за двері.- Не можу сказати, щоб я з самого початку не вірив у можливість того, що моя люба й достойна родичка, на превеликий жаль, скомпрометувала себе з отим білозубим небіжчиком, бо, фактично кажучи, в цім світі, що й сам чортзна-як дивно влаштований і є річчю рішуче незбагненною для людського розуму,- в цім світі дійсно можна бачити подібні дивовижі. Але, як я й казав моєму другові Домбі, я не міг визнати злочинності моєї чарівної й достойної родички, доки вини її не буде остаточно встановлено.

І, розуміючи всю скрутність її становища,- після того як небіжчик, фактично кажучи, загинув збіса жахливою смертю,- розуміючи, крім того, що тут частково винна й наша родина,- бо всі ми легковажні і не приділяли їй достатньо уваги,- а також, що моя тітка, хоч і до біса жвава жінка, була, мабуть, не з найкращих матерів, я дозволив собі розшукати її у Франції й запропонувати опіку, яку може запропонувати людина з вельми протертою кишенею. При цій оказії моя чарівна й достойна родичка зробила мені честь, зазначивши, що я, по-своєму, збіса хороший хлопець, і через те вона згодна прийняти мою опіку. Що, фактично кажучи, було дуже мило з боку моєї чарівної й достойної родички, оскільки я дуже підупав і маю з її піклування велику втіху та вигоду.

Едіт, що посадовила була Флоренс на софі поруч себе, махнула рукою, немов прохаючи його замовкнути.

- Моя чарівна й достойна родичка,- вів далі кузен Фінікс, усе ще тупцяючись коло дверей,- дарує мені, коли для її ж блага, і мого власного, і мого друга Домбі, що його чарівною й достойною дочкою ми всі так захоплюємося, я доведу до кінця нитку своїх зауважень. Вона пам’ятає, що від самого початку ні вона, ні я ані словом не обмовились про її втечу. Я, звичайно, завжди мав враження, що за усім цим щось криється, що вона, коли захотіла б, могла роз’яснити. Та оскільки моя чарівна й достойна родичка - жінка збіса затята, то я добре знав, що з нею, фактично кажучи, жартувати не слід, і тому не заходив у жодні розмови. Та помітивши згодом очевидну її слабість у сильних виявах ніжних почуттів до доньки мого друга Домбі, я подумав, що коли б мені вдалося влаштувати зустріч, несподівану для обох сторін, то це могло б призвести до позитивних наслідків. Отже, користаючи з нашого неофіційного перебування в Лондоні перед тим як податись до Південної Італії, де ми гадаємо оселитися аж до, фактично кажучи, відбуття в наші вічні домівки (що наводить чоловіка на збіса неприємні думки), я заходився шукати помешкання мого друга Гея - хлопця