Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

відновлюється через цю вічну свіжість вражень; кожне нове відчування додає свою нову, окрему краску словам, які призначені його висловлювати, от чому забарвлення стилю є найпевнішою ознакою обновлення, я хочу сказати — щирости чуття. Ідеї взаємно доповняються, їхнє походження затирається, але тональність вислову ніколи не обманює; завдяки притаманності людської душі є це мимовільне об’явлення; воно виникає просто в серці та йде просто до серця, мистецтво заступає його лише недосконало. Воно постає від зворушення. Нарешті, ця музика слова заносить далі, як думка; це те найбільш мимовільне, найсправжніше, найплідніше у висловленні думки; от через що мадам Санд так швидко здобула в нас признання, на яке вона заслуговує.

Свята любове до самотносте, ти є лише життєвою потребою щоденносте!.. Світ такий брехливий, що вдача, залюблена в справедливості, мусить мати нахил до втечі від суспільства. Мізантропія є оклепаним почуттям: це ненависть до брехні. По правді кажучи, немає мізантропів, є дурні, що воліють краще втечу, аніж удавання.

На самоті з Богом людина стає покірною завдяки щирості; вона відпокутує в своїй самотності через мовчання та задуму всі обмани світових балакунів, їхню тріумфальну дводушність, їхню порожню нікчемність, занадто часто нагороджувану. Не даючи себе обманути і зовсім не бажаючи стати обманцем — людина робить себе добровільно жертвою та дбайливо ховає своє існування... В цьому полягає, без сумніву, таємниця життя святих, таємниця легка до зрозуміння, життя тяжке до наслідування. Коли б я був святим, я більше не мав би охоти подорожувати, а ще менше мав би охоту розповідати про мої подорожі; святі знайшли — я шукаю.

Шукаючи, я зробив подорож по Росії. Я прагнув побачити країну, де царює спокій влади, свідомої своєї сили, але прибувши туди, я пізнав, що там царює мовчання страху. Я виніс з цього видовища цілком відмінну науку, аніж та, яку я сподівався там знайти. Цей світ майже зігнорований чужинцями. Москалі подорожують по Європі, щоб утекти від батьківщини, але здалека вони платять їй свою данину підступними вихвалюваннями, а більшість чужинців, що описали її, воліли відкрити лише те, що думали там знайти. Коли обороняють свої упередження супроти очевидности, тоді навіщо подорожувати? Коли порішено бачити нації такими, якими їх хочеться мати, то немає більш потреби вирушати з власної країни.

Я посилаю вам резюме моєї подорожі, написане по повороті до Емсу; я думав про вас, коли писав цю працю. Отже, нехай буде мені дозволено його на вас адресувати.

XV

РЕЗЮМЕ ПОДОРОЖІ

ВСЕ, ЩО ВРАЖАЄ ВАШ ЗІР У РОСІЇ, ВСЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ДОВКОЛА ВАС — ВСЕ ЖАХЛИВО ВПОРЯДКОВАНЕ, А ПЕРШОЮ ДУМКОЮ, ЩО ПРИХОДИТЬ У ГОЛОВУ ПОДОРОЖНЬОГО, КОЛИ ВІН БАЧИТЬ ЦЮ СИМЕТРІЮ, — ЦЕ ТЕ, ЩО ТАКА ПОВНА ОДНОМАНІТНІСТЬ, ТАКА ПРОТИВНА ПРИРОДНИМ ЛЮДСЬКИМ НАХИЛАМ ВПОРЯДКОВАНІСТЬ НЕ МОГЛА БУТИ ОСЯГНЕНАТА НЕ МОЖЕ ІСНУВАТИ ДАЛІ БЕЗ НАСИЛЬСТВА.

Уява благає трохи зрізничкування... даремно, як птахові розгортати свої крила в клітці. Під таким примусом людина може знати та знає від першого дня свого життя, що вона бачитиме й що робитиме до свого останнього дня. Така жорстока Тиранія в урядовій мові зветься пошаною до єдности, любов’ю до порядку. Цей гіркий овоч деспотизму видається таким цінним для методичних душ, що жодна ціна за нього не зависока, як вони кажуть.

У Франції мені здавалося, що я згідний з цими суворими моралістами. А від тоді, коли я пожив під страшною дисципліною, що змушує населення цілої імперії до воєнних правил, я признаюся, що мені тепер більше подобається трохи безладдя, що віщує силу, аніж досконалий лад, що загрожує життю.

В Росії уряд панує над усім і нічого не животворить. У цій безмежній імперії народ, якщо він неспокійний, є німий. Смерть тут ширяє над усіма головами та свавільно влучає в них. Це примушує мати сумнів у вищу справедливість. Там людина має дві труни: колиску і могилу. Матері там мають більше причин до оплакування, аніж смерть своїх дітей.

Я не вірю, щоб там було поширене самогубство, там занадто багато страждань, щоб вбивати себе. Дивні людські звичаї!!! Коли терор панує над людським життям, тоді не шукають смерти, бо вже знають, яка вона є. (Дікенс сказав: «Самогубство рідке серед в’язнів, навіть майже незнане; але раціонально не можна вивести жодного аргументу на користь самотнього ув’язнення з цієї обставини, хоч на це часто покликаються».)

Зрештою, кількість самогубців може бути в Росії велика, але ніхто цього не знатиме. Знання статистики є привілеєм російської поліції. Не знаю, чи до самого імператора доходять точні цифри. Я знаю, що ніяке нещастя не подається до відома суспільносте в його царстві без того, щоб він не дав своєї згоди на таке понюхуюче визнання вищосте передбачення. Гордощі деспотизму такі великі, що суперничають з Божою всемогутністю. Потворна заздрість!!!... До якого збочення впали царі та підданці через тебе? Для того, щоб цар став більш, ніж людиною, чим має бути народ?

Отже, любіть правду, бороніть її в країні, де поганство є основою устрою. Людина, що все може, — це коронована брехня.

Ви розумієте, що це я не імператором Ніколаєм цікавлюся в цю мить, а імператором Росії. Вам багато розповідають про явища, які обмежують його владу, я був вражений надужиттями та зовсім не бачив протиліків.

В очах справжнього державного діяча та всіх практичних людей закони, я згоджуюся з цим, мають менше вартосте, аніж про це гадають наші суворі логіки, наші політичні філософи, бо з рештою про життя народів рішає спосіб, як ці закони вживаються. Так, але життя росіян сумніше, ніж життя всіх інших народів Європи. Коли я кажу народ, то хочу говорити не лише про селян прикутих до землі, а й про все, що складає імперію.

Уряд, що називає себе міцним, та який немилосердно примушує шанувати себе при кожній нагоді, неминуче мусить робити людей нещасливими. У суспільствах усе може служити деспотизмові, яка б, зрештою, не була пануюча в них фікція: монархічна чи демократична. Всюди, де суспільна машина є суворо докладна, там панує деспотизм. Найліпший уряд є той, який найменше дає себе відчувати, але до цього забуття ярма приходять через геніальність, або вищу мудрість та шляхом певного послаблення суспільної дисципліни. Уряди завжди доброчинні в часі юности народів, коли напівдикі народи шанують усе, що рятує їх від безладдя. Вони знову стають такими ж в часі старости народів націй. У цій добі народжуються мішані устрої. Але ці уряди, засновані на порозумінні між