Шевальє Габріель - Клошмерль, Шевальє Габріель

Адже в цьому

1 У вічному житті (лат.).

бою Нікола боронив тільки своє марнославство, бо про вроду пані Нікола ніхто ніколи й не висловлювався поважно. Вона належала до тих жінок, про яких говорять у минулому часі, скажімо: "Вона була така свіжа",—' але чия свіжість навіть замолоду (лишалася непоміченою. Коли ж ця свіжість зникла, то пані Нікола виразно посіла місце в скромній категорії поганух — скромних і неприступних жінок, які гайнують найкращий свій час, стежачи за приступними, щоб розголошувати — подеколи навіть передчасно — їхнє падіння.

І, навпаки,— у Туміньйона були до бою могутні спонуки, які мали подесятерити його відвагу: всі заздрили, що він мав таку жінку, як Жюді, і в цьому полягав його повсякчасний клопіт з образами, навіяними ревністю. Він бився за честь найгарнішої — й через це найбільш підозрюваної — жінки в Клошмерлі. Звідси й справжня хоробрість, яку він виявив у сутичці, хоробрість, що її, зрештою, підігрівали численні нічні та ранкові чаркування. Звичайно боязкий Туміньйон належав до натур, які можуть зненацька стати героями, понюхавши спиртного.

Слід ще одну річ згадати. Не зважаючи на ретельні пошуки, з таці для пожертв пропало шість монет по два франки, що мали служити заохоченням для побожних клошмерлян. У сумі це становить втрату в дванадцять франків із заощаджень кюре Поносса, втрату чутливу, бо його прибутки були досить помірні: клошмерляни, а надто добрі католики, дуже стримані, коли йдеться про гроші (в Клошмерлі знають тільки двох марнотратів, які регулярно ходять до Аделі й не ходять до церкви). Проте, якщо дивитись тільки з цього погляду, втрата монет мала б абияке значення. Засмучувало й тривожило те, що ця втрата посіяла зерно підозри серед взірцевого і немовби дуже згуртованого табуна благочестивих жінок. Деякі нишком звинувачували одна одну в крадіжці. А десь за кілька днів спроба одного доброчинного заходу покличе до життя нову обмову. Така собі Клементина Шавень, перша суперниця Жюстини Пюте в побожності (через що вони такі солодкаві вороги), задумає подати кюре Поно-ссові думку оголосити збір, щоб зібрані гроші повернути на придбання нового святого Рока, сама себе поставить першою в списку, а проти свого прізвища суму у вісім франків. Жюстина Пюте тим часом глузливо засміється й кине виклик своїй суперниці. Стосунки між цими двома чудовими паннами стануть такі напружені, що Клементина скаже:

— До вашого відома, панно, я не стаю.в повний зріст на церковну лаву, щоб привертати до себе увагу. Я, панно, вдовольняюся тим, що віддаю свої гроші, відмовляючись від найнеобхіднішого.

Тоді Жюстина Пюте, здатна на грізну відсіч, так їй відповість:

— А може, панно, всі ваші зусилля звелися до того, щоб нахилитись і підняти їх з підлоги?

— На що ви патякаєте, панно заздріснице?

— А на то, що троба мати чисте сумління, щоб повчати когось, панно злодійко.

Ще за кілька хвилин люди побачать, як ці панпи побіжать до церковного дому, щоб там поскаржитись одна на одну кюре Поноссові. А це завдасть багато клопоту клош-мерльському кюре, що вже вагається між церквою і республікою, консерваторами і лівими партіями (зрештою, теж консерваторами, бо всі клошмерляни — більші або менші власники, а хто не власник, той зовсім не цікавиться політикою). Затурканий, кюре Поносе зможе примирити цих двох побожних ворогів, тільки пригрозивши позбавити їх відпущення гріхів. Вони підійдуть одна до одної, на словах примиряться, хоч запеклі їхні погляди свідчитимуть щось цілком протилежне. В день скандалу пишно розквітнуть пуп'янки ненависті в них у серцях, Жюстина Пюте пізніше казатиме, що Клементина Шавень смердить дохлим щуром.

І по зброшо: вона відразу відчує сморід, "забачивши осоружну суперницю, чий збір матимо успіх. Почувши про славу, яку пускає про неї супротивпиця, Клемонтипа Шавень розкаже під страшним секретом, що підслухала в ризниці дуже двозначну розмову між церковним старостою Куаффенавом та Жюстиною Пюте. Ця побожниця; знаючи, що Куаффенав глухий як пень, мовляв, палко дивилася па нього й говорила йому таке соромітне, що просто жах,— це, бачте, в неї виходять наяву садистські інстинкти, вона, Клементина Шавень, уже давно їх помічала. І ця прониклива особа, скерувавши до неба переляканий погляд, прошепоче повірниці у вухо:,

— Пюте, здається, важить і на пана кюре, і я цьому не дивуюся...

— Ой люба, та що ви кажете!—озветься повірпиця, і їй по тілу пробіжить легенький дрож.

— А ви хіба не бачили, яік вона заглядає йому в очі, коли до.нього говорить? Таж оцю Пюте саме пекло надихає, вона така владолюбна, {така облудниця, що все її благочестя — то тільки машкара. Мене просто страх бере, як її побачу.

— На щастя, наш пан кюре — святий чоловік.

— Дуже святий чоловік, це правда, люба моя панно. Але ж він не бачить лицемірства оцієї Пюте. Знаєте, скільки вона оце якось сиділа з ним у сповідальні? Тридцять вісім хвилин, панно І Чи ж чесна дівчина має стільки гріхів, щоб забирати цілих тридцять вісім хвилин у священика? Що ж тоді вона казала панові кюре? Скажу вам, люба моя панно: вона його під'юджує проти нас. Знаєте, мені любіші вже такі істоти, як оця нікчемна Туміньйо-ниха. Кожному відомо, що вона одержима дияволом сучка, яка смородом своїх спідниць знаджує за собою все містечко, але з такими бодай знаєш, як себе поводити. Вони недволикі...

Отож нам уже видно, як ідуть справи після скандалу. Громадська думка все ще приголомшена. Дехто зопалу поспішив стати чи то на бік кюре, чи то на бік мерії. Але нерішуча маса городян ще тільки визначає свої, позиції, керуючись власними уподобаннями. А заздрощі не сплять. Вони потай розділяють навіть гурт благочестивих жінок.

Але ніхто ще не може сказати напевне, хто переміг: Нікола чи Туміньйон. Про це судитимуть згодом за товщиною бинтів та тривалістю болячок кожного.

Головне й украй тривожне питання: хто має покривати збитки? Безперечно, Туміньйон, кажуть прибічники церкви: мовляв," смертельного удару святому Рокові завдав же чоловік Жюді, хоч він це категорично й заперечує. Велике зацікавлення цією боротьбою думок виявив Тафардель. Він попросив, щоб йому розповіли всю пригоду до найменших деталей, а надто щоб повторили всі образи.

— Рогоносець, кажете? То Нікола взивав Туміньйона рогоносцем?

— Та ще й не раз!—засвідчили Ларудель, Торбайон та інші.-

Тафардель на знак радості зняв свою знамениту панаму, низько вклонився порожній церкві й кинув виклик останній опорі обскурантизму такими словами:

— Панове Лойоли, ми ще посміємось, повірте моєму слову!

На думку Тафарделя, клошмерльського ерудита, прізвисько "рогоносець", наліплене отак привселюдно,— це образа, що моше завдати серйозної шкоди як доброму йменню, так і родинним стосункам ображених. Отже, Туміньйон з дружиною мають підстави правити збитки з Ніколи. Якщо ж церковники й далі переслідуватимуть його за те, що він розбив святого, Ту міньйонові нічого не залишиться, як закласти позов.

— З вами ще буде розмова, пане Поноссе! — прорік Тафардель, ще раз глянувши на церкву.'

По цьому він подався до мерії й відразу сів до праці. Ця пригода у церкві мала дати йому матеріал для двох сепсаціііїшх шпальт у часописі "Віспик виноградаря", що видавався в БольвІллі-на-Саоїіі. З його чудового допису читачі обурено дізнаються, як церковні посіпаки, розпалюючи ревнощі, штовхають подружжя чесних клош-мерльських комерсантів на розлучення, а то, може, й на вбивство.

Оце вже справді-таки буде новинаї

Чи ж хто-пебудь це помітив? Поки там весь Клошмерль нуртує, один-єдиний персонаж зостається незримий: мер Бартелемі П'єшю. Цей розважливий чоловік і мудрий політик, який своєю вбиральнею дав поштовх скандалові, знає ціну мовчанню й відсутності. Нехай запальні рвуться вперед і компрометують себе, нехай балакуни базікають,— віп зачекає, поки на поверхні океану марних слів з'являться вигідні уламки нраидн. Віп мовчить, спостерігає, міркус, вваисус "зи" і "проти", перш ніж пустити в дію клошмерлян, псмов ш'шакіїї па шахівниці свого честолюбства.

Бартелемі П'єшю дивиться далеко вперед, про його мету ніхто не відає, крім Ноемі П'єшю, дружини. Але ця жінка — могила, справжній сейф, найскупіша жінка на весь Клошмерль, найнещиріша в розмові і завдяки цьому найкорисніша жінка, яку тільки доля могла дібрати мерові громади, де народ неспокійний і норовистий. Гарна порадниця оця Ноемі, запаслива мурашка, знай, невтомно гребе до себе, часом навіть перебирає міру, бо робить помилки в розрахунках через надмір розрахунків. Вона завжди ла'дна посварити дві сім'ї за один екю, чи то скочити з ліжка удосвіта, щоб пошпигувати за служницею. Жінка, яка до нестями любить; щоб інші працювали" на неї, і намагається, вважаючи ;це цілком слушним, вичавити з людини останню крапл ю поту на свою користь,— одно слово, прагне до негайного прибутку — і це єдина її вада. З такою вадою вона, згіможнішаючи, може пустити декого з торбою. Не зобов'язаний постійно сидіти в мерії, Бартелемі П'єшю може відлучатись у інших справах, лишаючи за себе Ноемі. Ця адмініструє так круто, що люди часто приходять до нього скаржитись на жорстокість його дружини. Мер їх зустрічає приязно, завжди готовий піти на якусь незначну поступку./ Оці поступки створили йому славу несперечливої приступної людини, не "собаки",— чудова репутація, яку він ще підкріплює своєю манерою говорити, здвигуючи плечима: "Що ви хочете — жінка! А жінки, знаєте..." Отож про П'єшю часто кажуть: "Якби не його жінка..." Сприяючи прихильній громадській думці про нього, вона йому дуже корисна, як адміністраторові.

Ще одна перевага Ноемі: вона зовсім не ревнива. Це жінка, яка анітрохи не цікавиться питапнями ліжка, що часом посідають таке важливе місце в подружніх справах. Від ліжка вона ніколи не мала втіхи. На початку свого заміжжя вона, природно, хотіла знати, що воно таке. Спершу була цікавість, потому марнославство, далі скупість, як і завжди в аналогічній ситуації: пішовши багатою заміж за Бартелемі П'єшю, який тільки й мав того добра, що здоров'я та молодість та ще славився як сильний м&жчина вона не хотіла і з цього боку показати себе гіршою? Ї мусила визнати, що Бартелемі справлявся гарно. Либонь, він узяв її задля грошей, але віддавав із свого добра сторицею, особливо спершу.