Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

з їхньою протилежністю. Ніщо не існує само по собі. Коли ви тішите себе думкою, що всьому вашому тілу дуже вигідно, і то вже давно, тоді про вас і взагалі не можна сказати, вигідно вам чи невигідно. Та коли у вас, як у мене з Квіквегом у тому ліжку, трошечки мерзне кінчик носа або тім’я,- отоді лиш ви по-справжньому всім єством відчуваєте якнайприємніше, незаперечне тепло. Через це спалень ніколи не слід опалювати, і коминок у спальні - це одна з марнотратних вигадок багатіїв, що їм же й вадять. Бо найвища вершина цього виду насолоди досягається тільки тоді, коли вас і ваш затишок відмежовує від холодного зовнішнього повітря сама лише ковдра. Тоді ви лежите собі, наче єдина тепла іскринка в самому серці арктичного кристала.

Ми довгенько просиділи отак, скулені, коли мені раптом забаглося розплющити очі. Коли я лежу в постелі - чи то вдень, чи вночі, чи то сплю я, чи ні,- очі в мене завжди заплющені: тоді я повніше зосереджуюсь на почутті вигоди й затишку в ліжку. Річ у тому, що жодна людина не може по-справжньому відчути себе собою, поки не заплющить очей, так наче сама темрява - це первісна стихія нашої сутності, тоді як світло більше споріднене з другою, земною, тлінною частиною нас самих. І коли я, розплющивши очі, вийшов зі своєї приємної, мною ж таки створеної темряви в нав’язану мені й прикру для мене зовнішню темряву, тьму кромішню, неосвітленої опівнічної години, то відчув жахливу нехіть. І зовсім не став заперечувати проти Квіквегових слів, що, мабуть, краще засвітити світло, коли вже нам зовсім не хочеться спати, і що йому, крім того, дуже кортить затягтись кілька разів зі свого томагавка. Треба зазначити, що хоч минулої ночі мені страшенно не подобалося, коли він курив у ліжку, та наші тверді упередження стають напрочуд гнучкими, коли їх візьметься згинати любов. Бо тепер для мене не було нічого приємнішого, ніж відчувати поруч себе Квіквега з запаленою люлькою - і то саме в ліжку, бо ж його, мого товариша, це сповнювало такою приємною, домашньою втіхою. Мене вже й те нітрохи не тривожило, чи застрахувався наш хазяїн від пожежі. Я тільки щиро й глибоко тішився тим, що розділяю люльку й ковдру зі справжнім другом. Накинувши на плечі волохаті бушлати, ми передавали томагавк один одному, аж поки над нами помалу зібралася сиза запона диму, осяяна вогником каганця.

Не знаю, чи то ця запона, колишучись, відносила душу мого дикуна в далекі світи, але врешті він заговорив про свій рідний острів, а я, прагнучи почути всю його історію, просив і просив оповідати далі. Він радо погоджувався. Хоч я тоді ще дуже погано розбирав чималу частину його слів, та деякі додаткові подробиці, почуті вже згодом, коли я більше призвичаївся до його каліченої мови, тепер дають мені змогу відтворити всю його розповідь хоч би в основних рисах, як я й подаю її тут.

 

12
БІОГРАФІЯ

 

 

Квіквег народився на острові Коковоко, що лежить далеко на південному заході. Той острів не позначений на жодній карті, бо місць, справді чогось вартих, на картах не буває ніколи.

Ще як він, недавно вилуплений дикунець, гасав по лісах рідного острова в фартушку з трави, а за ним ганялися ласі кози, ніби він був зеленим пагінцем,- ще тоді в Квіквеговій честолюбній душі чаїлось нездоланне прагнення побачити з християнського світу щось більше, ніж один чи два випадкові китобійні кораблі. Його батько був верховний вождь, тобто монарх; дядько - верховний жрець; а по материнській лінії він міг похвалитися тітками, що були дружинами непереможних воїнів. У його жилах текла чудова кров - справді королівська, хоча й тяжко попсована людожерськими нахилами, яким він віддавався змолоду, не мавши таких, як слід, наставників.

Якось до затоки його батька завітало судно з Сег-Гарбора, і Квіквег почав проситися, щоб його взяли з собою до християнських країв. Та на судні було вдосталь матросів, і його прохання відхилили. Не допоміг навіть авторитет батька-самодержця. Але Квіквег дав собі слово.

Сам, сівши в пірогу, він доплив до далекої протоки, якою, покинувши острів, неминуче мало пройти судно. З одного боку був кораловий риф, з другого - низька коса, вкрита густими мангровими заростями, що росли й у воді біля берега. Сховавши свою пірогу серед тих мангрів, носом до моря, він сидів на кормі, опустивши весло у воду, а коли судно проходило мимо, стрілою вилетів навперейми, підплив до борту, одним ударом ноги перекинув і потопив пірогу, по якірному ланцюгу видерся на палубу, там ухопився за залізне кільце й поклявся, що не пустить того кільця з рук, хоч би його й на шматки порубали.

Марно капітан погрожував викинути його за борт, марно підносив тесак над його руками; Квіквег був син владаря, і він не здався. Зворушений такою відчайдушною рішучістю й таким несамовитим жаданням навідати християнські краї, капітан урешті поступився й сказав, що Квіквег може лишитись на судні. Але капітанової каюти цей молодий дикун - цей морський принц Уельський - так і не побачив. Його оселили в матроському кубрику і зробили з нього китобоя. Так, як цар Петро радий був працювати власними руками на корабельнях у чужоземних містах, так і Квіквег не зважав ні на яке начебто приниження, якщо завдяки йому діставав змогу чогось навчитися, щоб потім просвітити своїх темних співвітчизників. Бо, як він сказав мені, по суті ним керувало палке жадання навчитися серед християн, як зробити свій народ щасливішим, ніж він був доти. І навіть більше - зробити його кращим, ніж він був доти. Та, на жаль, життя китобоїв швидко переконало його, що й християни можуть бути і нещасними, й підлими - і то навіть безмежно більшою мірою, ніж усі ідоловірці, піддані його батька. Прибувши нарешті до старого Сег-Гарбора й побачивши, що виробляють там моряки, а потім ще й попавши на Нентакіт і надивившись, як вони витрачають свою платню й там, бідолашний Квіквег позбувся надії. Скрізь, на всіх меридіанах, люди лихі, вирішив він; умру краще поганином.

І так, лишаючись у душі ідоловірцем, він жив серед цих християн, носив їхню одежу, намагався джерготати по-їхньому. Тому він, хоч давно вже покинув свій дім, і досі поводився так чудно.

Різними мигами я запитав його, чи не збирається він вернутись