Дмитро Федорович Кузьменко - Аеніль

— Ну добре, — здалася Ембла, — тільки після сніданку.

Аеніль довелося погодитися.

Після сніданку Аеніль домовилася з Нітетіс, що та догляне за Іно, взяла кілька бутербродів і пляшку з водою на дорогу і потягла Емблу за собою. Настрій у останньої був не найкращий.

Коли ж вони зайшли у вбиральню і Аеніль почала нащупувати те місце, що дозволяло відкрити таємний хід, Ембла, зовсім несподівано дія подруги, різко сказала:

— Ні. Я не піду туди, — і вибігла з кімнати.

Аеніль завмерла, розгублена. Мабуть, вона недооцінила страх Ембли перед цим ходом. Але комусь все одно потрібно його перевірити. І більше може не випасти вільного дня як сьогодні. Проте сама Аеніль не наважувалася туди йти.

Дівчина вийшла і побрела напівпорожніми коридорами, де були навчальні класи. І, немов на її прохання, невдовзі зіткнулася з Гелео, котра читала якусь книгу на потертому кріслі в кутку коридору.

За кілька хвилин вони вже стояли перед відкритим проходом у підземелля. Гелео вмовляти не довелося, вона погодилася піти з Аеніль без вагань.

— Страшнувато трохи, — пробурмотіла Аеніль і освітила перші грубі сходи вниз смолоскипом, який «позичила» в одному з коридорів.

— Так. А що ти хочеш там знайти? — запитала Гелео.

— Навіть не знаю. Але відчуваю, що там є щось важливе. Ембла говорила, що їй снився цей хід. Думаю, це не просто так.

Дівчата почали обережно спускатися вниз. Сходи були високі й круті, із грубо обтесаного каміння, як і стіни склепіння. Прохід тонув у темряві внизу, звертаючи кудись убік. На стінах були держаки від факелів, укриті пилом і павутинням, що свідчило про рідкісну появу тут світла.

Учениці встигли подолати лише кілька сходинок, коли двері за ними зачинилися й ув’язнили дівчат у темряві. Це їх не надто стурбувало — Аеніль вже знала, що двері зачиняються самі по собі. А от те, що від пориву вітру їхній смолоскип мало не погас, справді налякало подруг.

Спуск тривав довго, але зрештою вони опинилися у вузькому і холодному підземному переході. Стіни були вогкі, десь капала вода. Не особливо приємно. Дівчата повільно рушили вперед.

— Надіюсь, що тут не все таке, — пробурмотіла Аеніль.

Гелео промовчала. Вона була заглиблена у якісь думки.

— Тобі не страшно? — знову порушила тишу Аеніль.

— Ні, — тихо відказала Гелео.

— Дивно. Мені трохи моторошно. Не знаю, чого мене сюди потягло. А чому ти так одразу згодилась піти зі мною?

— Чому? Ну… Я бачила, що тобі це потрібно. І я хотіла порадитися з тобою. Ще минулого тижня, але постійно щось заважало.

Аеніль згадала, як Гелео кілька разів чекала її після занять, але поряд завжди була Ембла або Нітетіс.

— Про що порадитись?

— Мій керівник, викладач чародійства, майстер Мейсон каже, що не допустить мене до іспитів… У мене серйозні проблеми з цим предметом. Не знаю, чому мене направили на це відділення, у мене ж немає ніяких здібностей до чародійства.

Дівчата проминули кілька темних розвилок, але, зрештою, прохід вивів їх у ширший і сухіший коридор, у якому навіть горіли невеликі тьмяні факели, щоправда на великій відстані один від одного. Через це там було все одно темно.

— Навіть якщо мені й вдасться здати іспит, то курсову роботу з чародійства я точно не напишу. Потрібно знайти іншого наукового керівника, поки ще є можливість. Я постійно думаю над цим, але не знаю, кого можна попросити… Сумніваюсь, що хоч хтось з викладачів ставитиметься до мене нормально.

— Не сумнівайся! У нас є хороші викладачі, — Аеніль на мить згадала майстриню Іветт, і від цього ентузіазм у її голосі згас, але вона повторила: — Є хороші викладачі, — більше, щоб переконати себе саму, аніж Гелео.

— Я не знаю таких… Тому я й хотіла спитати тебе. Може ти когось знаєш? З якогось предмету, де не потрібні були б практичні вміння з чародійства, але щоб це було якось з ним пов’язане.

— Важко сказати… У нас є спецкурс «Чарівництво і чародійство в алхімії», там нічого «практичного» ми не вивчаємо, лише теорію. Викладачка молода і начебто непогана. Магістерка Ірене Урегус. Але… Не знаю, може це випадковість, та саме сьогодні вранці я бачила, як вона виходила з цього таємного ходу.

— Виходила звідси? Дивно. Хоча у викладачів бувають різні справи…

— З інших викладачів ще непоганий майстер Евагор Елітіс, часом він жорсткий і поводиться підозріло, але дуже розумний. Тільки він алхімію викладає, тому тобі, мабуть, краще спробувати з магістеркою Урегус.

Коридор став не таким брудним і темним, як раніше. Стіни вже були не з грубого каміння, а з рівно обтесаних блоків, подекуди навіть залишалися сліди якихось древніх орнаментів. Проте в цьому коридорі щось лякало ще більше, ніж у попередніх. Якась неприродна цілковита тиша, що переривалася лише приглушеними кроками учениць по підлозі.

Несподівано у проході здійнявся протяг, що загасив усі факели на стінах, окрім смолоскипа Аеніль, який вона вчасно прикрила.

Стривожені дівчата зупинилися і прислухалися. Спершу вони нічого не почули, але страх продовжував зростати. Потім їм здалося, що темрява у коридорі поглиблюється, стає все чорнішою, і їхній смолоскип вже ледь освітлює руки та обличчя, хоча раніше його світла вистачало на кілька десятків футів.

Подруги відступили. Аеніль раптом збагнула, що вони минули таку кількість дверей і проходів, що навряд чи знайдуть дорогу назад, та ще й у такій темряві.

Несподівано почувся шум і задрижали стіни. Рухалося щось велетенське. Аеніль ледь стримала крик і не випустила смолоскип. Шум наближався. Зі стелі почав сипатися пил та дрібні уламки каміння. Аеніль стояла, скута жахом, не в змозі поворухнутися. Але Гелео зреагувала швидко — вона схопила подругу і побігла до найближчих дверей. Це були зовсім маленькі дверцята, у половину зросту дівчат. На щастя, вони відчинилися. За ними була малесенька комірка, куди