Тетяна Тиховська - Паперова лялька
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Місцеві мешканці розпитували прибулих, невже конче було зніматися з місця? Може, це справа кількох днів – і наші викинуть геть загарбників?
Ілюзії випарилися остаточно і в одну мить, коли на Харків вперше було скинуто бомбу. Це сталося десь у липні. Спочатку серед білого дня над містом пролетів німецький літак. З околиць почулися звуки наших зеніток, але шкоди літакові не завдали.
Хлопчаки повибігали на двір і пильно вдивлялися в небо – для них війна все ще була грою.
Аж поки німці не почали щоденне бомбардування міста. Стало зрозуміло, що напад на Харків не за горами. Місто наїжачилося протитанковими їжаками, обклалося мішками з піском. Але ці заходи запровадились, аби затримати ворога бодай на день, на час: з Харкова потрібно було вивезти стратегічні підприємства.
Був вересневий вечір. Осінь цього року не поспішала заявити про свої права – погода залишалася майже по-літньому тепла. Женя щось довгенько не повертався з роботи. Діна за звичкою, що добряче вкоренилася за кілька років, подзвонила подрузі:
– Твій чоловік вже повернувся? В мене вечеря холоне…
– Та давненько вже вдома.
У Діни забуті жахи щодо коханок знов підняли голови зі споду свідомості і заворушили отруйними язиками. Ці чоловіки! Знайшов час! А не подзвони вона подрузі – як зазвичай відмагався б терміновою роботою.
Таким чином без достатнього приводу накручуючи себе, Діна згаяла десь із годину або трохи більше. В двері постукали. Це не міг бути Женя – він мав власного ключа. Хіба що сумління примусили його постукати – аби надати Діні право впустити чоловіка або ні.
Діна набрала повнісінькі легені повітря, аби на одному диханні висловити йому своє обурення… Та на порозі стояв керівник Жені та його дружина.
– Зараз не час репетувати, треба діяти: Женю заарештовано. Ви залишайтесь вдвох дома. Нікуди не ходіть і не дзвоніть! Чули? Нікуди! А я спробую щось зробити. Якщо ще не запізно.
Коли жінки залишились вдвох, Діна нарешті видихнула питання, що як ком застрягло в горлі і в свідомості:
– Заарештовано? Женю? Як? За що? Його ж за що?!
– Заспокойся, люба. Може, й помилилися. Всяк буває. Розберуться.
Діна вночі так і не змогла зімкнути очі бодай на хвилинку. Коли дзвінки трамваїв та грюкання молочних бідонів сповістили про наступ ранку, біля дверей почулися чоловічі голоси. Розмовляють, значить їх щонайменше двоє.
Поріг переступив Женя зі своїм керівником. Господи, як може одна-єдина ніч так змінити чоловіка! Він був неголений, якийсь весь пожмаканий, чого він собі ніколи не дозволяв. Але річ була навіть не в тому. В нього з’явився погляд зацькованого звіра.
Діна кинулась до нього:
– Любий, поглянь на мене! Тобі зле? Тебе били?
– Ні… – як крізь сон відповів Женя. – Але я бачив, як б’ють інших…
– Так, балакати будете потім, у дорозі… Часу обмаль. На збори – доба – і їдете супроводжувати тракторні цехи на Алтай, до Рубцовська.
Отут Женя наче прокинувся від сну:
– Чому це тракторні? Ми ж ще не довели останню модель танку до серії! Як же без мене? Я ж вів всю документацію на двигун…
Його керівник не витримав – заволав:
– Ти що, так нічого і не второпав? Не маленький же! Хоча ці творчі натури поводяться гірше, аніж діти! Через це тебе і заарештовано, що до початку війни не встигли налаштувати масовий випуск танків! Через те, мовляв, і відступаємо!
А от знайдемо винних, знешкодимо – і справа піде! Ти правив просто за підходящого жертовного барана: не призивний вік, солдата не загубимо; інтелігент не в першому поколінні – дуже зручно наліпити на тебе тавро шкідника. Допер нарешті? Я через силу тебе висмикнув звідтіля, доки «колесо правосуддя» ще не почало крутитися! Йому життя спасають, а він чіпляється за роботу! Рубцовськ – це найбільше, що я міг для тебе зробити! І медом там не намащено, ще згадаєш. Йолоп! Щоб через добу тебе тут не було!
Давалася взнаки дуже напружена ніч. Тим більше, що такі випадки стали далеко не поодинокі, рятувати своїх конструкторів ставало все важче…
Діна під час лайки вжалась в стіну і палко молила: «Боже, дай нам сили! Боже, дай нам сили!». І, аби Бог її й насправді почув, було б незрозуміло, чого саме вона просить: чи дати їм сили все кинути і уїхати невідомо куди, чи дати сили залишитись, чи дати силу не з’їхати з глузду, коли, здавалося б, непорушні основи світобудови пішли на марне, а ноги і розум втратили
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Паперова лялька», після закриття браузера.