Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

поручителя.-Нехай же жид тепер з тебе править, а я не віддам, годі вже! Через тебе всі в старці підемо... Завтра все імущество передам по купчій -на Михайла, а ти служи, заробляй у нього; порозумніщаєш — тоді тобі він дасть що слід...

Данило. Михайлові я не робітник!.. Поставте на своє хазяйство; багато я не хочу — аби кусок хліба, та женіть мене.

Каленик. Я тебе женю! Робить не вмієш — і вже жениться! Старший брат нехай попереду ожениться, а ти навчися зароблять, бо якби не Михайло, то давно б усе прахом пішло через твоє недбальство!

Данило. Одділіть мене, тату, менше гріха буде. Я так не можу хазяйнувати, як Михайло!..

К а л е н и к. Бо дурний!

Данило (палко). Не великого ж розуму треба для гого, щоб користуватись людським горем і нуждою! Тут треба знать одну свою пельку і, щоб її напхать, не жаліть нікого, забуть совість, бога... усе!.. Нанять за півціни людёй, котрі нуждаються,— хіба це розум? З жидами шинки держать, обпоювать народ і обманювать закон,—■ хіба це розум? Мошенство розумом звете; помилка невелика!.. Немає такого розуму в м^не — то правда ваша!

Михайло. Сам ти мошенник!* Дурн'а твоя голова! Комерцію мошенством звеш! Що ти тямиш, лежачи на печі?

Данило. Плювать мені на твої речі! Не слухайте його, тату, бо він і вас підведе!

Каленик. Не смій мені так говорить на старшого!! По-твойому виходить, щоб усім було добре, а тілько нам щоб було погано! Я з чесності буду пухнуть від голоду, а другі будуть набивати кишені?!

Данило. Нащо ж нам ще кишені набивать? Ми, слава богу, не нуждаємось — у нас доволі є всього! Я хочу жить, як бог велів. Не хочу набивать свої кишені, н'е хочу у других однімать кусок хліба усякими неправдами, бо хто ганяється за багатством, той теряє для нього свою совість!

Каленик. То, по-твойому, і я вже совість потеряв?

Данило. І ви, тату, потеряете її, як слухать станете Михайла.

Михайло. Ти йому образи, а він тобі луб’я!

К а л е н и к. Тьфу! Скілько з тобою не балакай, усе даремно! Бачу, що ти розумний на один бік і чесний через верх, то и живи ж своїм’ розумом! І от моє посліднє слово: не будеш робить, як усі, то ні тріски не давай йому, Михайло! Нехай попробує гіркої!

Данило. То ви думаєте, я буду на нього робить? Не діжде він цього!.. Як не одділите мене та не ожените, то я найду собі дорогу і до чужих людей!

К а л е н и к. Іди, іди! Зділай милость! Світ широкий! Потрусиш злиднями, то й вернешся додому... Як я сказав, то так і буде! Женися собі на кому хочеш, про мене, хоч на московці, що юрбу парубків за собою водить... Мені однаково... Тілько від мене не жди пом'очі!.. Серце моє кровію Обливається, як я подумаю, що з тебе нічого путнього не буде!.. Одумайся! А все книжки наробили... Зовсім одурів парубок!.. Викинь дур з голови, живи, як люде живуть, візьми примір з брата, бо пропадеш, як собака в ярмарку!

Данило. Не пропаду, тату! Гріх вам так гніваться на мене за те, що я по-божому жити хочу.

Михайло. Так ти у монастир ішов би, тобі в ченці прямий шлях!

Данило (палко й сердито). А!!- Знаю я, що ти готов запакувать мене кудд-небудь подальше, хоч би на той світ,— аби самому загарбать власність всю!.. Ти настроїв батька протів мене, тй під.вів усю машину! Хіба не знаю я? За те, що обікрав мене,— розумним всі тебе прославлять, а ти ще й зуби скалить будеш надо мною, щитаючи дурним!.. Мошенник, злодій ти!..

К а л е н и к. Ах ти ж, чортів сину! То ти так старших поважаєш? (Хоче піймать Данила >за чуба.)

Данило (хвата батька за руки). Тату, тату! Не доводьте до гріха!..

К а л е н и к. Геть'з очей моїх! Геть з двору зараз! Щоб я тебе не бачив!..

Михайло (одводить батька). Не гнівайтеся, тату, бо ви заслабнете ще через нього!.. Ходімо відціля, заспокойтесь, тату! (Веде його.)

,К а л е н и к (дуже зворушений)*. Супостат!.. На батька руки підіймаєш! Вигодував па горе собі... Іди з двору, щоб і дух твій тут не пах!.. Іди!

Вийшли.

Данило (один). Як грім упало все на голову мою відразу! А!! Мов залізним обручем хто голову здавив! Немає думки ніякої... Куди ж тепер?.. Усі надії, усі заміри розбилися!.. Я дурний за те, що грабить других не умію... Невже ж мене обманює моє серце?.. Невже правда записана тілько в Євангелії, а між людйми її нема?!

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Убога, але чистенька хата Гайдабурпхн.

ЯВА І

Одарка (загляда у вікно). Одним одну дочку маю, та й та не така, як людські діти. Не слуха, все робе по-св’ойо-му, а з того свого нічого путнього не виходе. Лихо, та й Годі, з нею! Парубки за нею сліпма упадають, а їй тілько б жартувать!.. Отак доковерзуєтьс'я, що після ніхто й не гляне... Аж серце у мене болить, як подумаю, що вона добігається до чого-небудь... І кліпай тоді очим^і перед людьми! Не видко й досі! І куди повіялася — сама не знаю, а вже пора й проти череди йти!.. Пастуха такого ірода найняли, що як прижене череду до села, то вже й не глядить, куди скотина лізе; вигін попід самою Окунівською левадою, у полі чорно — звісно осінь, а в леваді зеленіє ще; тілько не вийдеш проти череди, то гляди й.ускочить худоба в шкоду; а вже Михайло Окунь і батька рідного не помилує — плати штрап! Ні, мабуть, не діждусь, треба замкнуть хату! (Бере замок.) Посидить під призьбою, як прийде.

ЯВА II

Хутко входе М а р’ я її а; біла свита надіта на один рукав.

Скида свиту й кладе на піл.

Одарка. Насилу! І де ти вієшся?

М а р’ я н а. Де була, мамо, там нема! А ви куди зібрались? Дайте мені лишень ключі від комори.

Одарка. Нащо тобі?

Мар’яна. Гість, мамо, прийде!.. Треба хоч сала та огірків дать на закуску! Чого ви дивитесь? Мерщій!

Одарка. Диви, яка багатирка! Вже гостей почала скликать!.. Який там гість?

М а р’ я н а. Михайло Окунь.

Одарка. Ой Мар’яно, Мар’яно! Не по тій