Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає

на вагітність, а потім на самоті в туалеті дізнатися, чи ношу дитину. Я мусила піти до лікаря, здати аналіз сечі і цілий тиждень чекати на результат. Я вирішила здати аналіз у Кенті в невеликій агенції, що спеціалізувалася на допомозі самотнім матерям. Жінки з тієї агенції не були вороже налаштованими антифеміністками чи схибнутими захисницями життя, які верещать і називають убивцями всіх, хто зважився на аборт. Вони просто хотіли допомогти жінкам і донести до них, що народити дитину й залишити її або віддати на всиновлення — це кращий і мудріший вибір.

Того дня, коли мали прийти результати аналізу, я зупинилася біля таксофона і набрала номер агенції. Мені не захотіли повідомити результат телефоном, відбрехалися, що така в них стандартна процедура. Я вийшла з університетського подвір’я й попрямувала до невеликого торговельного кварталу в центрі міста, де була агенція. Здавалося, ноги зовсім не торкаються землі. Я летіла туди, ніби вже наперед знала, що моє життя зміниться.

Скидалося на те, що жінка в приймальні дуже зраділа моїм результатам. Хоча я й так здогадувалася про свою вагітність, її слова були для мене наче ляпас: «Ви вагітні».

Я? Я, якій усього двадцять один рік? Я, така налякана, розгублена й самотня? Я, що порвала з батьком дитини кілька місяців тому? Я, яка й гадки не має, що робити зі своїм життям?

Та все ж десь там, глибоко, ніби затишшя в самому серці бурі, у моїй душі розлився спокій. Життя. Росло нове життя. У мені. Я прийняла його того дня і назавжди.

На той час мою ситуацію можна було вважати або повним крахом, або дивовижним шансом. Я вирішила покинути навчання й роботу в бригаді невідкладної допомоги, тому що більше не могла підіймати пацієнтів без ризику зашкодити своїй спині або дитині. Я жила з батьками й почувалася найбільшою у світі невдахою.

Але всередині, у своєму внутрішньому світі, яким я ні з ким не ділилась, я раділа, що стану мамою. Проте мусила тримати свої почуття в таємниці, бо світ вимагав, щоб мені було соромно.

Невже я колись молилася, щоб у мене не було цієї дитини, моєї донечки? Вона — мій найцінніший дар. Озираючись на прожиті 53 роки, я розумію, що цей урок був найкращим з усіх, які дало мені життя.

Обирайте життя.

Для мене це не просто досить спірне гасло проти аборту. Це гарний спосіб подивитися на кожен день і кожен вибір. Коли мені потрібно прийняти рішення, я запитую себе, який вибір покращить життя, і обираю його.

Коли я дізналася, що маю рак, усі види лікування здавалися мені поганими: і операція, і хіміотерапія, і опромінення. На жаль, лікар призначив їх усі.

Я бачила стількох людей, які згасали через рак. Коли я працювала в лікарні, то відвозила людей на опромінення й хіміотерапію. Ці люди були надто слабкі, щоб сісти за кермо, а деякі були вже на останньому подиху. Три мої тітки померли від раку після років виснажливої боротьби і страждань. Невже це чекало й на мене?

Одного дня, якраз перед початком курсу хіміотерапії, я була дуже налякана, тому вирішила зіграти в маленьку гру. А що, якщо я цього не робитиму? Якщо я відмовлюся від хіміотерапії, покладу всі надії на операцію і сподіватимусь, що молитви мене захистять? Що ж. Це звучало не так уже й погано. День минав, і я дедалі сильніше усвідомлювала, що не обираю життя. Це не вихід. Я знала, що повинна зробити все можливе, щоб зберегти тіло, в якому мешкає моя душа. Я знала, що це ще далеко не все, що Господь підготував для мене. Я не могла заглушити той шепіт, той тихий і спокійний голос Бога, який повторював: «Обери життя». Наприкінці дня шепіт перетворився на оперне крещендо.

Я зробила вибір. Я обрала життя. Обрала лікування, усе, що призначив лікар. Спочатку мені було дуже погано, та згодом стало краще. Цей досвід змінив моє життя і життя всіх, хто мене оточує, — як моєї дочки й чоловіка, так і зовсім незнайомих людей.

Серед найбільших дарів мого життя в першій десятці, або навіть у першій п’ятірці, є два пункти, яких я б ніколи для себе не обрала: стати одинокою матір’ю в двадцять один (це найкраще, що сталось у моєму житті) і захворіти на рак у сорок один (одне з найкращого). Вони дуже змінили мене. Змінили назавжди.

Життя повело мене дорогою, на яку я не хотіла ступати, якою не планувала йти. Але, опинившись тут, я зрозуміла, що таємниця життя полягає в тому, щоб обрати життя. Адже воно таке цінне.

Урок 28. Усім усе прощайте

Блакитна наліпка на моєму бампері проголошує: «Благослови, Боже, всіх без винятку». Досі ніхто не примушував мене засумніватись у цих словах. Зізнаюся, бувають дні, коли мені й самій важко погодитися з ними і глибоко в душі я приховую винятки. Колись у мене був довгий перелік таких винятків, та з часом у ньому залишилась одна людина. Я ніяк не могла пробачити тієї образи.

Легше пробачити тих, хто скривдив вас, ніж тих, хто завдав болю найріднішим людям. Як пробачити батька, який покинув рідну доньку? Який більше не з’являється в її житті? Який не святкував з нею Різдво і пропускав її дні народження? Який постійно щось обіцяв, але не дотримував свого слова?

Я примирилася з ним через кілька років після народження доньки. В університеті ми кілька місяців зустрічалися, потім я порвала з ним. А ще через кілька місяців дізналася, що вагітна. Коли я розповіла йому про дитину, він запропонував одружитися. Я не розуміла навіщо. Якщо ми не хотіли зустрічатися, то нам тим паче не варто одружуватись.

У п’ять років Габріель почала розпитувати про свого тата. Вони жодного разу не бачились. Я добре все обдумала і вирішила, що не маю права забирати в неї батька. Декілька тижнів я молилася, радилась із духовним наставником, а тоді зателефонувала до нього і запросила в життя доньки. Я вибачилася за те, що не дозволяла їм бачитися раніше, і запропонувала йому самому вирішити, чи хоче він спілкуватися з Габріель. Мені потрібно було очистити свою совість, і я це зробила.

У нього було своє життя, він одружився. Вони з дружиною хотіли стати батьками, але вона не могла мати дітей. Він ніколи не розповідав їй, що має доньку. Перед зустріччю з Габріель я попередила його: «Якщо ти збираєшся прийти в її життя, то відчини двері повністю. Ти не можеш побачитись із нею один раз, а потім зникнути. Це серйозне зобов’язання, а не звичайна цікавість, тому добре подумай, чи ти справді цього хочеш. Порадься з