Володимир Галайчук - Українська міфологія

як позитивна. Він у всьому допомагає своєму господареві, у якого «все ведеться», охороняє господарство:

— «[Він є для того,] шоб злагода була і добро в домє».[450]

— «Домовік стереже хату»,[451]«це добре, як він є, і хорошéнько да тóхенько»,[452]«помагає господарювати»,[453]«то добре, як є він в хати, — хату вартує».[454]

— «Я чую, все, б[ув]ало, люди говорать стариї, в мене й баба була стара, то вона каже: «Внучка, домовик у кажнíй хати є. Він по хати ходить, він людей оберигає, він у кажнíй хати є». А який він, той домовик?…»[455]

— «Він хати вартує».[456]

— «В кожний хати должен жити свій домовик-охоронець, охранітель. І живе нечистий».[457]

— «Вон не вреднючий, вон у кожнім домі мусить бути в палатах. В кожного хазяїна. То не нечиста сила».[458]

— «Кажуть, шо домовик в кожній хаті є, помагає. Як построїця людина і буде жити в тій хаті, то там має бути домовик, а чи то злий дух, чи божий дух, я не знаю».[459]

— «Якийсь, кажуть, домовик є. Це як якась така сила хати, домовик. Щитаєця, шо в кожній хаті повинен буть домовик. Як же ж? Це ж так як семня живе, так повинен буть і домовик».[460]

— «А так колись казали, шо в кожній хаті є домовик. […] Він не мішає в хаті, він, виходить, шо як хазяїн там в тій хаті».[461]

— «Думовик в кажній хаті є. То добре, як він є, бо де нема, то кажуть, шо там погано дуже: там семня така розжáтла і пугано живецця».[462]

— «Кажут, як він є в домі, то добре. Він охороняє, він такий якийсь».[463]

— «Колись то були такі домовики. Навіть в сусіда на хуторі було таке. Кажуть, шо є домовик: пасіка ведеться добре, на полю в них було».[464]

— «Моя сестра прийшла, каже, шо домовик живе, — і в нього все ведеться, худоба ведеться».[465]

— «Така була одна, але я ше тоді була малою, то одна тітка така була. Ну на городах росте всьо таке файне, а в неї — найфайніше всьо таке. І казали, шо стара Катя має чорта, раз в неї всьо таке файне росте».[466]

— «Є. Вон в кажной хаті є. Бачиш, кажуть, як кого злюбить, то якусь і дає і помоч. Так в менé і тут є така сусєдка, то вона каже, шо вон і дає, вон і помагає… Ну то я так… так як я кажу — хай Господь не дає мінє такого й думать, шо кажуть — вона ходить в лєс з дочкою, то нихто тилько ягод ни набере, нихто тилько грибов. Кажуть, вибачте на слові, вже їй чорти помагають. Може й таке буть. Я не знаю».[467]

Домовик може реально виконувати за господаря якусь роботу, наприклад різати січку: «Я раніше під лісом жила, і так недалеко сусід був. Ну, він багатий був. То казав, шо до нього прийшов плєм’яннік в неділю і, каже, січкарні ріже. Він приходи, бачи, шо всі в хаті, каже: «Хто в вас січку ріже?» А той господар каже: «Тобі видалося так…» Вийшов надвір, то, каже, всьо тихо і січки нема — йому казало (видавалося — В. Г.) так. Але чи то правда, чи неправда?»[468]

Про охоронні функції домовика якнайкраще свідчать такі розповіді:

— «Позичала сусєдка решето у сусєдкі. А домовіку то треба, шоб в чавунчіку коло печки вєк вода була. Ну й тей, шо це решето взяла, то хата згорєла. То та вже й журіца, да каже: «Там моє й решето згорєло». Як вони сталі йодгребат, аж решето лєжиць. Целоє, нє згорєло. Домовічок залів».[469]

— «А домовой — іде котік у хату, пошов до стола, завернувсь, пошов надвор. Батько дивиця: двері не рипають, не скриплять, нічого… Пошов другий раз — і нічого… Батько з матір’ю договорився — як котік прийде, я тебе штурхну (вона дивиця — вона не бачить). Третій раз заходить. От уже пошол. Батько так тихенько одчинив двері, да, каже, кіт і: «Я не котік, я — твой домовой (так і заговорив). Ти гляди, — каже, — овечки свої…» І тату треба було йти десь у Радинку. Він матері каже: «Дивись». А вона з дітьми. А в овечки десь двойко було, да одне задушилося. Батько прийшов да каже: «Не доглянула». То в кожній хаті є домовой, але його не кожен бачить. А он стукає — то вже не те, то вже не таке. Которе твуй домовой, так він тихенько буде ходить, а не лякать тебе чи тривожить. А то лякаха якась».[470]

Охоронні функції визнають за домовиком і тоді, коли ототожнюють його з «нечистим». Наприклад, домовик начебто відлякує злодіїв, повідомляє про шкоду:

— «Колись були такі хати, шо то був той домовик. […] Як він, каже, є, то та людина богата. Він нікого не допускає ни в садок, ни в зерно, ни нічого. То щаслива хата, де є домовик. В нас був один чоловік, то він був дуже богатий, мав яблук багато, всього. То той домовик давав йому все. Ну, той хазяїн мав домовика. Як хто прóйде до нього в садок (в нього садок сáмий більший був, знаєте), хоче яблуко вирвати, то так його прýтом постави коло того яблука, шо він його застане коло того яблука, той хазяїн. Каже: «Бачиш? Крадуть…» […] То ті люди дуже багато жили, шо ті домовики мали».[471]

— «Колись багато такого говорили. Отам на сусідньому хуторі був один багатий чоловік, шо він мав багату пасіку, велику пасіку мав. Але я не знаю, чи то правда, чи то видумка вже. І він часом поїхав десь — нема вдома. А на мед ласих багато було. А вулики були: були дерев’яні колодки і, шоб заглянути у вулик, таке було віконце в тому вулику. Відкрити віконце, і там внизу бджоли будували свої стільники, віск і мед закладали. І от одному, сусідові недалекому, захотілося поласувати медом. Пізнав добре, коли той хазяїн поїхав з дому. Заходить туди. Каже: «Я, — каже, — тільки відкрив то. Глядь — а там сидить. Сидить шось таке. Закрив назад. Відкрив другого — знов шось таке. І драпака!» Але чи то справді, чи то казочка?