Prosto Chelovecek - Charmed.Rebirth Of A Legend.Part 1., Prosto Chelovecek

ГЛАВА 27. ПРОКЛЯТТЯ ВЕРШНИКА БЕЗ ГОЛОВИ.

ГЛАВА 27. ПРОКЛЯТТЯ ВЕРШНИКА БЕЗ ГОЛОВИ.

Чародійки опинилися в Школі Магії. Білі мармурові стіни сяяли в світлі магічних світильників, а в повітрі витав слабкий аромат старих книг і трав'яних відварів. Перед ними стояв старійшина Леон, його погляд був сповнений очікування.

— Ось третя частина Списа, — сказав Дін, витягуючи артефакт і передаючи його старійшині.

Леон урочисто взяв уламок і з’єднав його з двома іншими частинами, які вже лежали на столі. Як тільки метал торкнувся металу, Спис загорівся блакитним сяйвом, ніби відчув свою цілісність.

— Віднеси його краще до сейфа! — гаркнула Прю, схрещуючи руки на грудях. — А то ще десь зникне!
— Прю, що з тобою? — стривожено запитала Пайпер.
— Нічого, мала вискочка! — огризнулася вона, зневажливо глянувши на сестру.
— Прю, ти в порядку? — тихо спитала Фібі, уважно вдивляючись в її обличчя.
— У повному! — хижо вишкірилася Прю. — На відміну від вас.

Раптом щось змінилося. Повітря навколо Прюденс здригнулося, потемніло, і на її плечах з'явився чорний плащ, що важко опустився до землі.
— Прю, що з тобою коїться?! — вигукнула Пейдж, зробивши крок назад.

Прю підняла підборіддя, її очі спалахнули холодним презирством.
— Ха! — прошипіла вона. — Зі мною? Нічого не коїться! Це ви — божевільні! Ганяєтеся за якимись реліквіями, наражаєтеся на небезпеку… І заради чого?!
— Прюденс Холлівелл, я тебе не впізнаю! — Фібі стисло кулаки. — Навіщо ти ображаєш нас?! Ми ж…
— …Зачаровані, — перебила її Прю. — І що з того? Я постійно рятую ваші нікчемні життя, а мені — жодної подяки!
— Ми рятуємо одне одного, бо ми сестри! — твердо сказала Пейдж.

В цей момент до зали увійшов Леон.

Прюденс опустила погляд на свою руку — і раптом в ній з’явився меч, наче вийшов з тіні. 
— Прю, заспокойся! — звернувся до неї Коул, повільно підіймаючи руки, щоб показати, що не становить загрози.
— І це мені каже нікчемний демон?! — зневажливо пирхнула Прю. — І з якого це часу я повинна слухати тебе?!

Раптом вона різко свиснула. Повітря в залі задрижало, заповнюючись темним димом. З серпанку з’явився кінь, чорний, як сама ніч, з червоними, наче розжарене вугілля, очима. Його копита не торкалися землі — він парив у повітрі, ніби породження ночі.

Прю безстрашно підійшла до нього й узяла за вуздечку.
— І звідки в тебе цей… кінь? — ошелешено спитала Пайпер.
— Заздриш, мала вискочка?! — глузливо відповіла Прю, одним стрибком опинившись у сідлі.
— Ти кудись зібралася? — недовірливо примружилася Фібі.
— А тобі що до того?
— А як же реліквії, порятунок світу? Наше покликання?! — розгублено спитала Пейдж.

Прю лише розсміялася — холодно, зло, без нотки тепла.
— Дурна відьма, — фиркнула вона. — Хочеш ризикувати життям заради когось? То ризикуй! Але без мене!

Вона різко пришпорила коня. Темний дим заповнив усе приміщення.
— Прю, стій! — вигукнула Пайпер, кидаючись уперед.

Але було пізно. Прюденс накрила голову капюшоном і пригнулася до гриви коня. За мить вона зникла в темряві.

Дим поступово розсіявся, залишивши по собі відчуття холоду й порожнечі.

Пайпер стояла, широко розкривши очі, сльози котилися по її щоках.
— Вона… вона назвала мене малою вискочкою… — прошепотіла вона. — Вона так ніколи мене не називала…

Фібі й Пейдж підійшли ближче й обійняли сестру.
— Вона забула, що ми — Зачаровані… Що ми завжди були разом… — ледве чутно промовила Фібі.
— Що з нею сталося?.. — схлипнула Пайпер. 

Леон, що досі стояв біля дверей, насупився.
— Нам треба пошукати в книгах, чи є згадки про щось подібне, — сказав Лео. — Я цим займуся разом із Леоном.

Старійшина повільно кивнув.
— Розкажіть мені, як ви здобули третю частину Списа, — попросив він.
— Ми з Семом були на площі, нас привели туди з зав’язаними очима, — почала Пайпер.
— А ми, — підхопила Фібі, — пробралися в Печеру Ардару, де знайшли Спис і Філактелій. Потім у мене було видіння, і ми перемістилися до замку Ліча, де знищили його і його армію.
— Після того, — додав Коул, — із чорного диму з’явився вершник…
— І заявив, — перебила його Фібі, — що він — Вершник без голови… хоча в нього була голова.
— Він ішов просто на Пайпер, заніс меч… — пригадала Пейдж.
— А Прю… — Коул похитав головою. — Вихопила в мене сокиру й метнула в нього. Вона відрубала йому голову, і він зник.
— А потім я звільнив Пайпер і Сема, і ми повернулися сюди, — завершив Лео.

Пайпер знову схлипнула.
— Де вона зараз?.. Вона була зовсім не схожа на себе…

Леон задумливо поглянув на неї.
— Все ясно… — тихо промовив він.
— Що саме? — запитала Фібі.
— Прюденс підпала під… Прокляття Вершника без голови.

Тим часом Прю скакала по темних преріях. Позаду неї клубочився чорний дим, змішуючись із нічним повітрям.
"Що зі мною?!" — думала вона. "Чому я так накинулася на Пайпер?.."
А потім її думки знову змінилися.
"Та ні… Вони самі винні. Дурні відьми й вискочки, які ризикують життям заради чужих проблем! Я не така дурна!"

Її губи викривила зловісна посмішка. В темряві запалали її очі.

Фібі здивовано звела брови.
— Прокляття кого?! — перепитала вона. — Якого ще вершника?

Старійшина Леон зітхнув, його погляд був зосередженим і серйозним.
— Не "якого ще вершника", а Вершника Без Голови, — наголосив він. — Вам відоме ім’я Генрі Пойндекстера?

Коул спохмурнів, злегка звівши брови.
— Генрі Пойндекстер… Перший Вершник Без Голови? Той самий, якого вбив капітан Колхаун і відрізав йому голову?
— Саме так, — підтвердив старійшина. — Історія його трагедії розпочалася з мустангера Моріса Джеральда. Він обмінявся з Генрі одягом, а вночі капітан Кассій Колхаун, не розгледівши, кого саме вбиває, перерізав йому горло, а коли впізнав у жертві Генрі, відрубав йому голову.

Він зробив паузу, даючи їм переварити цю інформацію.
— З того часу Генрі став Вершником Без Голови, що блукав техаськими преріями в пошуках своєї втраченої голови. Але з часом його пошуки перетворилися на жорстокі вбивства. Він нападав на всіх, хто траплявся на його шляху, і відрубував їм голови. Його душа піддалася темряві, і він став слугою зла.

Пайпер скептично насупилася.
— Так, стоп! — сказала вона. — Той вершник, що на нас напав, був з головою.

Старійшина ледь помітно кивнув.
— А тепер послухайте другу частину цієї історії, — промовив Леон.
— Ікабод Крейн, — раптом перебив його Коул. — Саме його вбила Прю.
— Саме так, — підтвердив Леон. — Ікабод Крейн був забобонним вчителем, який присвятив своє життя боротьбі з Генрі Пойндекстером. Він знайшов спосіб знищити Вершника. Але не врахував одного…

Він перевів погляд на сестер, немов оцінюючи, чи готові вони почути страшну істину.
— Коли Генрі став слугою зла, на нього наклали захисне закляття. Той, хто знищить Вершника, сам ним стане.

Настала напружена тиша.
— Тобто… — повільно мовила Фібі, її голос здригнувся. — Це означає, що Прю…
— Вона перейняла прокляття, — підтвердив Леон. — Саме тому вона змінилася. Саме тому з’явився чорний кінь і капюшон. Вона перетворюється на Вершника Без Голови.
— Але… — Пейдж облизала пересохлі губи. — Чи є спосіб зняти прокляття?

Леон задумливо кивнув.
— Є два способи. Перший — вбити Вершника срібною кулею. Срібло руйнує його магію, і прокляття зникає.
— Відпадає, — відразу відповіла Пайпер, перехрестивши руки. — Вбивати Прю ніхто не буде.
— Тоді є другий варіант… — продовжив Леон. — Змусити Вершника довершити розпочате.

Пайпер різко підняла голову, в її очах спалахнуло розуміння.
— Довершити розпочате… — повторила вона. — Ікабод Крейн жив у Сонній Лощині. Тож якщо прокляття передалося Прю… то вона, скоріш за все, саме там.

Леон повільно кивнув.
— Сонна Лощина — це місце, де перебувають усі прокляті Вершники Без Голови. Отже, Ваша сестра зараз там.
— Прекрасно, — Пайпер різко витерла сльози, що блищали на її щоках. — Вбивати її сріблом ніхто з нас не буде.
— Треба… — почала Пейдж.
— Довершити розпочате, — перебила Пайпер і, перш ніж хтось встиг її зупинити, почала розчинятися у світлі.

— Пайпер Холлівелл! — крикнула Фібі, кидаючись уперед. — Що ти надумала?! Зупинися!

У відповідь вона почула лише голос сестри, що зникав у повітрі:
— Якщо вона мене так ненавидить… то нехай краще вб’є…

Останні слова затихли, а потім і світло зникло разом із Пайпер.

Фібі розгублено озирнулася до Леона.
— Ви знаєте, куди вона вирушила?!
— В Сонну Лощину, — відповів старійшина. — І якщо ми не втрутимося…
— …то буде вже пізно! — закінчив за нього Коул, його очі спалахнули рішучістю. — Я вирушаю за нею!
— Ми з тобою, — твердо сказала Пейдж, роблячи крок вперед. — Треба рятувати сестер.

Раптово залу осяяло яскраве світло. Магія запульсувала в повітрі, закрутившись спіраллю навколо них. За мить усі троє зникли, вирушивши до Сонної Лощини.

Пайпер відчула, як щось холодне пробігло її спиною, коли вона ступила на землю Сонної Лощини. Повітря тут було густим, важким, наче просоченим тінями тих, хто колись загубився в цьому місці. Вона повільно обернулася, вдивляючись у пітьму.
— Гей, Прю! — її голос прорізав тишу.

Прю стояла спиною до неї, її постава була напруженою, а погляд — відстороненим. Коли вона нарешті заговорила, її голос прозвучав глузливо.
— Чому ти назвала мене малою вискочкою? — запитала Пайпер.

Прю різко розвернулася, її очі палали люттю.
— Бо так воно і є! — гаркнула вона. — Чому ти сюди заявилася? Щоб вмовляти мене повернутися?!

Пайпер зробила крок уперед, не відводячи погляду.
— Я просто дещо дізналася… — сказала вона. — Ти мене ненавидиш. Ти знищила Ікабода Крейна, щоб самій мене вбити.

Прю криво посміхнулася.
— І знаєш що? — її голос лунав холодно. — Ти права. Ти завжди була вискочкою, якій усе вдавалося легко.

Пайпер вдихнула глибше.
— Заверши розпочате, — сказала вона.

Як тільки ці слова зірвалися з її вуст, лощину осяяло яскраве світло. На галявині, серед тіней і сутінків, постали Фібі, Пейдж, Лео та Коул.
— Пайпер! — вигукнула Фібі, побачивши сестру навпроти Прю.
— Фібс… — перебила її Пайпер, не обертаючись. — Це моя битва.
— Так… — прошипіла Прю, її пальці стиснули руків’я меча. — І ця битва тільки наша.

Вона вихопила меч і кинулася вперед.

Пайпер не встигла ухилитися. Прю була швидкою — надто швидкою. В одну мить вона опинилася впритул, її сильна рука притиснула Пайпер спиною до дерева. Лезо меча зблиснуло біля її горла.
— Давай! — прошепотіла Пайпер, не відводячи погляду. — Зроби це!

Прю зціпила зуби, її рука тремтіла.
— Замовкни! — гаркнула вона й ударила сестру тильним боком долоні по обличчю.

З розбитих губ і носа Пайпер краплями потекла кров, падаючи на темну траву.
— Прю! — крикнула Пейдж. — Зупинися!

Прю не слухала. Вона ще міцніше стиснула меч і приставила лезо до горла сестри.
— Хочеш убити мене? То вбивай! — прошепотіла Пайпер крізь сльози. — ВБИВАЙ!!!

Меч дрібно затремтів у руці Прю. Вона провела лезом по шкірі сестри, залишаючи тонкий кривавий слід.

І тоді це сталося.

У її голові немов розірвався крик. Що зі мною?! Я ж люблю своїх сестер! Я готова віддати за них життя!

Прю заплющила очі, і раптом із її тіла вискочила астральна проекція. Вона бачила себе збоку. Бачила, як її власне тіло стискало меч, готуючись до смертельного удару.

Але вона не хотіла вбивати.
— Вбивай!!! — крикнула Пайпер. — Довершуй розпочате! Ти ж навмисне вбила Ікабода, щоб власноруч убити мене!

Прю стояла осторонь, спостерігаючи, як її руки піднімають меч. Це не я… Це прокляття…

В останню мить вона зібрала всю свою волю і повернулася в тіло. Лезо, яке мало перерізати горло Пайпер, різко змінило напрямок і встромилося їй у плече.

Пайпер скрикнула від болю і знепритомніла.

Прю випустила меч, її тіло затремтіло. Вона опустилася на коліна і схопилася за голову.

Кінь, плащ, меч — усе розчинилося в повітрі.
— Пайпер, не вмирай! — Прю схопила сестру за плечі, її голос тремтів. — Лео! Пейдж! Зробіть щось!

Лео кинувся вперед, схопив Пайпер за руку. Пейдж поклала свою руку зверху, і вони разом направили цілющу магію в рану сестри.

Пайпер здригнулася, її дихання вирівнялося.

Вона розплющила очі й слабко посміхнулася.
— Прю… Дякую, що не вбила…

Прю здавлено засміялася, стискаючи її в обіймах.
— Тобі дякую…

Коул, що весь цей час спостерігав за ними, схрестивши руки на грудях, нарешті заговорив.
— Час повертатися.

Сліпуче світло заполонило галявину, і в наступну мить вони всі опинилися в Школі Магії.

Леон подивився на Прю, його обличчя було спокійним.
— Я не договорив… — сказав він. — Прокляття можна зняти, якщо змусити Вершника не відрубати комусь голову, а лише поранити.
— Тобто… — Пейдж повільно перевела погляд на Пайпер. — Ти несвідомо зняла прокляття з Прю.

Фібі широко розплющила очі.
— Підставила свою шию під меч… щоб врятувати сестру…

Пайпер зітхнула, опускаючи плечі.
— Я знала, що Прю ніколи не зможе вбити нас, навіть під впливом прокляття. Тому я і викликала її на бій. — Вона поглянула на Прю і сумно усміхнулася. — Якби вона дійсно вважала мене вискочкою, вона б убила мене при першій же нагоді.

Прю заплющила очі, знову відчувши, як вологі сльози стікають її щоками.
— Я краще віддам своє життя за кожну з вас…

Фібі та Пейдж обійняли її, об’єднуючи всю силу, всю любов, що їх тримала разом.
— А ми — за тебе.

Настала коротка пауза, наповнена теплом.

А потім Пейдж сказала:
— Вперед за наступною реліквією!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍