Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— На жаль, я слабшаю, і це одна з причин поспіху, — рівно промовив Повелитель Шалластхадара. Наче на підтвердження його слів, очниці черепа-навершя потьмяніли до ледве помітної блідо-зеленої пульсації. — А війська Імперії супроводжуватиме Ірілатассар.

Суртаз не знав, хто це, але занепокоєння на обличчях усіх, хто взагалі був здатен його зобразити, стривожив мага. Він запитально поглянув на Реомара.

— Повелитель тобі нічого про нього не розповідав? — голос вищого вампіра у його свідомості пролунав майже доброзичливо.

Суртаз трохи хитнув головою, підтверджуючи очевидне. Реомар опустив повіки та скривився в саркастичній посмішці.

— Ірілатассар — зрадник. Решту маю розповідати не я…

Ментальну розмову перервав голос Шаддаера

— Тепер ви знаєте причину мого поспіху. Суртаз не має трьох днів на підготовку до випробування, адже цей час знадобиться йому для відновлення та підготовки до оборони.

— Якщо він виживе, — зауважив ліч, який першим заперечив волі Повелителя.

— Так, якщо виживе, — кивнув Шаддаер. — Якщо ж він не пройде випробування... — некромант затнувся. — Якщо це станеться, я востаннє одягну Вбрання Смерті. Це напевно мене вб'є, тому наступного Повелителя обиратимете самі. Як вже було колись, — несподівано розсміявся некромант.

Сумний сміх пролунав надто голосно у суцільній тиші. Відбившись від прихованих магічним туманом стін, він осів у грудях і животі Суртаза холодним і важким тягарем поганого передчуття. Через силу відмахнувшись від цього, маг помітив, що Реомар за ним спостерігає.

— Я знаю, що вам не подобається моє рішення, — підсумував Шаддаер. — І зараз я скажу ще одну річ, яка вам теж не сподобається. Я сам відведу його до краю Мертвого саду.

— Сподіваюся, Повелителю, ви усвідомлюєте, що тоді Шалластхадар може одночасно втратити не лише майбутнього, але й чинного правителя? — вкрадливо поцікавився Реомар, що все ще стояв позаду Шаддаера.

Суртаз відчув знайомий холодний дотик, що озвався легким поколюванням у скронях та хвилею мурашок десь між лопаток. Повернувши голову, він виявив, що від показної розслабленості вищого вампіра не залишилося сліду. Той похмуро свердлив поглядом потилицю некроманта. Магу здалося, що в цей момент Реомар чи то ментально сперечався з Повелителем Шалластхадара, чи то просто намагався переконатися, що він ще при здоровому глузді.

— Я чудово усвідомлюю можливі наслідки своїх дій, Реомаре, — холодно процідив Шаддаер, потім вже спокійніше звернувся до інших. — Ми вирушаємо за кілька годин. Це все, що я хотів вам сказати.

Так завершилася церемонія оголошення наступника, і представники лояльних Шалластхадару земель неквапливо залишили зал, впівголоса обговорюючи те, що сталося. Шаддаер спостерігав за ними, сидячи на троні. Суртаз сидів на верхній сходинці постаменту біля його ніг, а Реомар стояв поряд з троном. Коли лише коли не залишилося сторонніх, Реомар, що весь цей час стояв позаду, наблизився та зійшов на кілька сходинок вниз. А далі, на подив Суртаза, дістав з піхов свій меч і простягнув зброю некроманту.

— Я посмів прилюдно засумніватися в вас, — схилившись і опустивши голову, приречено промовив вищий вампір, все ще простягаючи меча на витягнутих руках.

Краєм ока маг помітив, як некромант на троні роздратовано закотив очі.

— Я не збираюсь тебе упокоювати, Реомаре, тому що розумію твої сумніви, але... — Шаддаер знизав плечима. — Нічого не змінити. Хоча, якби на моєму місці був старий Охтар, за продемонстровану сьогодні нешанобливість ти би вже засмагав десь на осонні за межами долини.

Спіймавши здивований погляд Суртаза, Повелитель Шалластхадара криво посміхнувся.

— Охтар — мій попередник та вчитель. Він був чудовим правителем і майстерним некромантом, але вкрай ревно ставився до субординації, так би мовити. Але я — не Охтар. Прибери меч, Реомаре.

— Чи можу я допомогти вам? — вампір підкорився наказу і випростався, уважно дивлячись на некроманта.

— Відправ на кордон всіх вампірів. Якщо буде потрібно, візьми й привидів. І ще... Потрібно достеменно дізнатися, чи дійсно Ірілатус — той, кого я згадав. Мені все ще не віриться, що Ірілатассар перейшов би на бік Імперії. Але якщо це справді так… Я шкодуватиму про те, що свого часу його не стратив.

— Я зрозумів, — шанобливо схилив голову вищий вампір. Зробивши крок вбік, він обернувся на туман, невідмінний від того, що струмував уздовж стін зали.

Шаддаер підвівся з трону, і Суртаз піднявся на ноги слідом за ним.

— Що ж, учню мій, — Повелитель Шалластхадара важко спирався на посох, сходячи з постаменту, — нам час іти.