Роджер Желязни - Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

невидиму гароту, наділену певними незвичними властивостями. Одна з таких властивостей полягає в тому, що Фракір попереджає мене про будь-які злі наміри інших людей щодо мене, як це постійно було в присутності Люка протягом двох років, доки ми не подружилися. Якою б не була причина дивної поведінки Джорджа Генсена, а Фракір не зауважила жодних ознак того, що юнак хотів завдати мені шкоди.

І все ж, якось дивно... Було щось у тому, як він говорив, як вимовляв слова...

* * *

Доки Білл вирішував ділові питання, я поїхав на прогулянку. Вирушив туди, де багато років тому жив мій батько. Я бував тут не раз у минулому, але всередину будинку ніколи не зазирав. Певно, тому, що ніколи не було справжньої потреби. Я припаркувався біля пагорба на узбіччі й поглянув на дім. Білл розповів, що тепер там мешкає молода пара з дітьми — я і сам це бачив, судячи з розкиданих по двору іграшках. Я замислився: як воно, вирости в такому місці? А зі мною таке могло трапитися... Будинок мав доглянутий, навіть веселий вигляд. Мені здалося, що люди там були щасливими.

Тоді я замислився: а де ж батько, якщо він досі серед живих? Ніхто не міг зв’язатися з ним через Козир, хоча це насправді ще нічого не доводить. Існує безліч способів заблокувати зв’язок через Козирі. Ходили чутки, буцімто щось таке і трапилося, але мені не подобалося думати про це.

Пліткували, наче тато збожеволів у Дворах Хаосу через прокляття, яке наклала моя матір, тому тепер він вештався Тінню без цілі. Дара взагалі відмовлялася коментувати цю ситуацію. Інша версія така: тато увійшов у власноруч створений всесвіт і ніколи з нього не повертався. Тому й опинився поза зоною досяжності Козирів. Є і третя версія: нібито батько пропав ні за цапову душу після того, як виїхав з Дворів. Дехто з родичів бачив, як він від’їжджав після гостин. Тож якщо плітки про його смерть були правдивими, це трапилося не в Дворах Хаосу. Були й інші, які свідчили, що, мовляв, бачили його потім у різних місцях — і поводився він завжди надзвичайно дивно. Одні повідомляли, неначе він подорожував у компанії глухонімої танцівниці — тендітної гарненької панянки, з якою він спілкувався мовою жестів, — та й сам розмовляв небагато. Інші казали, що він напивався і горланив у барі, перед тим вигнавши звідти всіх інших клієнтів, аби ті не заважали насолоджуватися грою музиків. Однак я не можу бути певним щодо надійності всіх цих свідчень. Мені й так довелося докласти чимало зусиль, аби розшукати ці крихти інформації. За допомогою Лоґрусу визначити його місце розташування мені не вдавалося, хоч я і намагався зробити це багато разів. Але якщо він перебував далеко, то сил моєї концентрації просто могло не вистачити.

Іншими словами, я поняття зеленого не мав, де носить мого батька, Корвіна Амберського, і, здається, ніхто інший також нічого не знав. Я дуже сумував через це, адже моя єдина нормальна зустріч із батьком відбулася після битви в день Падіння Лабіринту. Тоді, неподалік від Дворів Хаосу, він розповів мені свою довгу історію. Зустріч з батьком змінила моє життя. Вона надихнула мене залишити Двори, щоби вирушити на пошуки знань і досвіду в тіньовому світі, де він так довго жив. Я відчував, що мушу вивчити той світ, якщо прагну краще зрозуміти батька. Гадаю, певних успіхів мені вдалося досягнути — може, навіть більше. От тільки батька поруч не було, щоби продовжити розмову.

Я вірив, що ось-ось випробую новий засіб для встановлення його місцезнаходження — тепер, коли проект Колесо-Привид був майже готовим до запуску, — але я знову опинився по вуха в лайні. Після мандрівки через усю країну, яка мала б привести мене до Білла на місяць чи два пізніше, ніж це реально трапилося, я б вирушив до власної зони аномалій і взявся за роботу.

А тепер... Багато всього іншого звалилося мені на голову. Перш ніж повернутися до досліджень, потрібно було дати раду нагальним проблемам.

Я настільки повільно проїхав повз будинок, що навіть зміг розчути музику зі стереопрогравача, яка долинала крізь відчинене вікно. Краще й не знати точно, як воно там всередині. Іноді наявність маленької таємниці — найкращий варіант.

Після вечері ми з Біллом сиділи на ґанку, і я намагався згадати, що ще варто віддати на аналіз його критичному мозку. Мені нічого не спадало на думку, тож Білл сам повернувся до нашої розмови:

— Іще одне, — почав він.

— Так?

— Ден Мартінес зав’язав з тобою розмову, натякнувши на Люкові спроби відшукати інвесторів для якоїсь комп’ютерної компанії. Пізніше ти відчув, що все це — лишень привід. Він приспав твою пильність, а тоді заскочив зненацька питанням про Амбер і Хаос.

— Саме так. Однак Люк наполягав, що досі не виходив на зв’язок з потенційними інвесторами й ніколи не чув про Дена Мартінеса. Коли він потім побачив його труп, то продовжував стверджувати, буцімто ніколи з ним не зустрічався.

— Але ж Люк і справді заговорив про те, аби зайнятися чимось таким.

Я кивнув.

— Тоді або Люк брехав, або Мартінес якось довідався про його плани.

— Не думаю, що Люк брехав, — відказав я. — Я все це недавно ще раз обмізкував. Якщо знати Люка так добре, як його знаю я, то неможливо повірити, що він справді шукав би інвесторів, доки не переконався б, що дійсно є куди вкладати гроші. Тому гадаю, що він не брехав і щодо цього. Найімовірнішим мені видається те, що це єдиний справжній збіг у всій історії. Відчуваю, що Мартінес багато знав про Люка, але йому бракувало тільки останньої деталі — відомо Люкові про Амбер і Хаос чи ні. Думаю, він дуже навіть метиковитий, тому й вигадав щось правдоподібне, знаючи, що я працював у тій самій компанії, що й Люк.

— Гадаю, це можливо, — сказав Білл. — Але коли Люк справді запитав...

— Я починаю вірити, — перервав його я, — що Люкова історія також липа.

— Не встигаю за твоїми думками.

— Гадаю, він склав усе докупи так само, як і Мартінес, та ще й із тих самих причин — аби звучати правдоподібніше і випитати цікаву для нього інформацію.

— Ти мене остаточно заплутав. Яку інформацію?

— Моє Колесо-Привид. Він хотів дізнатися, що воно таке.

— І він дуже розчарувався, коли дізнався, що ти просто