Марек Краєвський - Смерть у Бреслау

ліг на килимі. Не заплющував очей — знову міг побачити картину Сутіна. У двері наполегливо стукали. Офіціант подав йому таріль, прикритий срібною кришкою, й пішов, отримавши чайові. Анвальдт увійшов до кухні й запалив світло. Сперся на стіну й спробував навпомацки відшукати куплену вчора пляшку лимонаду. Підстрибнула діафрагма, горло стиснув спазм: погляд застиг на великому таргані, який чимдуж тікав під чавунну раковину, сполоханий струменем повітря. Анвальдт захряснув кухонні двері. Сів до столу в кімнаті й духом вихилив півпляшки лимонаду, уявляючи, що п’є горілку.

Минуло чверть години перш ніж з-перед очей зникло видиво таргана. Глянув на вечерю. Яєшня зі шпинатом. Швиденько прикрив тарілку, щоб відігнати чергову картину: брунатні панелі в їдальні сиротинця, до горла підкочується нудота, біль стисненого пальцями носа, липке шпинатне місиво, яке заливають до рота алюмінієвою ложкою.

Наче граючись із самим собою, він знову відкрив тарілку й почав несвідомо колупати виделкою їжу. Розірвав тонку оболонку жовтка. Жовток розлився, щедро заливаючи білок. Анвальдт відтворив виделкою вже знайомий пейзаж: слизька стежка жовтка звивалася серед жирної зелені шпинату. Він сперся головою на краєчок столу, руки безсило звисали. Перш ніж заснути, знову побачив пейзаж з картини Сутіна: він тримав Ерну за руку. Білість дівочої шкіри різко контрастувала із синьою гімназійною формою. Білий матроський комір укривав тендітні плечі. Вони йшли вузькою стежкою в темному коридорі дерев. Вона поклала голову йому на плече. Він зупинився й почав її цілувати. Тулив ув обіймах Лею Фрідлендер. Галявина: стеблинами рослин повзали безневинні жучки. Вона гарячково розпинала йому ґудзики. Сестра Доротея із сиротинця верещить: «Знову обісрався, дивись, як приємно прибирати твої гівна». Гарячий пісок сиплеться на здерту шкіру. Гарячий пісок пустелі осідає на кам’яній підлозі. До зруйнованого склепу зазирнув волохатий цап. Сліди ратиць на піску. Вітер задмухує пісок у зигзагоподібні шпарини стін. Зі стелі падають маленькі жваві скорпіони. Оточують його й підносять догори отруйні жала. Ебергард Мокк скидає каптур бедуїна. Під його сандалями хрускають розчавлені страшні створіння. Два, не помічені ним скорпіони, витанцьовують на Анвальдтовому животі.

Сплячий скрикнув і ляснув себе по животі. За причиненим вікном висів червоний місяць. Поліцейський, похитуючись, підійшов до вікна й розчахнув його. Скинув на килим постіль і ліг на зіжмаканих простирадлах, що хутко просякли потом.

Бреславська ніч була безжальною.

V
Бреслау, понеділок 9 липня 1934 року. Дев’ята година ранку

Ранок приніс незначну прохолоду. Анвальдт увійшов до кухні й уважно її оглянув: тарганів і сліду не було. Він знав, що вдень вони ховаються в різних шпарах, тріщинах стін, за лиштвами підлоги. Випив пляшку теплуватого лимонаду. Не переймаючись потом, який спливав обличчям, швидко почав голитися. Кількома помахами бритви він зняв жорстку щетину, тоді вилив на себе дзбанок холодної води, надяг чисту білизну й сорочку, сів у старому пошарпаному фотелі й розпочав нікотинову атаку слизової шлунка.

Під дверима лежали два листи. Трохи розчулено прочитав він Моккові перестороги й спалив листа над попільничкою. Його втішила звістка від Маасса: вчений сухо повідомляв, що переклав Фрідлендерові пророцтва й чекає на Анвальдта о десятій у своєму помешканні на Тауенцін-штрасе, 14. Кілька хвилин він вивчав карту Бреслау й шукав потрібну вулицю. У поспіху спалив і цього листа. Анвальдт відчував величезний приплив енергії. Нічого не забув: прибрав зі столу тарілку з розмазаною вечерею, викинув рештки до нужника між поверхами, посуд відніс до ресторану, там-таки з’їв легкий сніданок, а потім сів за кермо чорного лискучого «Адлера», що його вранці поставив під будинок Мокків шофер. Щойно авто виїхало із затінку, його заповнила хвиля спекотного повітря. Небо було білим, сонце насилу продиралося крізь каламутну імлу, що нависала над Бреслау. Аби не блукати, він поїхав, орієнтуючись по карті: спершу Ґребшенер-штрасе, потім на Зоннен-пляц повернув ліворуч на маленьку Телеґраф-штрасе, проминув телеграфне управління, класичну будівлю Музею Мистецтв і припаркував авто на Аґнес-штрасе, у затінку синагоги.

У будинку на Тауенцін-штрасе 14 розташувався Банк «Allgemaine Deutsche Credit-Anstalt». До частини кам’яниці, де були квартири мешканців, треба було пройти через подвір’я. Сторож чемно пропустив гостя до нового пожильця, доктора Маасса. Роздратування поліцейського, викликане спекою, зросло, коли він опинився в просторій затишній квартирі з ванною, що її для Маасса винайняв барон. Анвальдт звик до скромних умов. Але не зміг погамувати невдоволення, порівнюючи цю чудову квартиру зі своєю затарганеною норою з нужником між поверхами.

Маасс навіть не вдавав, що його втішила поява гостя. Він посадовив його за письмовий стіл і кинув йому кілька аркушів паперу, списаних рівним, чітким почерком. Сам Маасс ходив по кімнаті великими кроками, затягуючись цигаркою так пожадливо, наче не курив кілька місяців. Анвальдт ковзнув поглядом по вишуканому столі й зі смаком дібраному канцелярському приладді (підкладка із зеленої шкіри, різьблена пісочниця, вигадливий пузатий каламар, бронзове прес-пап’є у формі жіночої ноги) й ледь погамував заздрість. Маасс міряв кімнату вочевидь збуджений, спрага висушувала Анвальдтову горлянку, між шибками билася розлючена оса. Поліцейський глянув на надуті щоки Маасса, склав аркуші й заховав їх до течки.

— До побачення, докторе Maacce. Я передивлюся їх у своєму кабінеті, — Анвальдт наголосив на слові «своєму» й рушив до виходу. Маасс кинувся до нього, вимахуючи руками.

— Але ж, любий Герберте, ви такі нервові... Це все спека... Прошу вас, прочитайте мою експертизу тут,... пробачте мені моє марнославство, але мені хотілося б відразу почути вашу думку щодо цього перекладу. Ваші запитання, зауваження... Ви людина інтелігентна... Дуже вас прошу...

Маасс увивався навколо свого гостя, витягаючи то цигарки, то сигари, то запальничку. Подякувавши, Анвальдт узяв сигару й попри її міцність, кілька разів затягнувся, а тоді заходився вивчати апокаліптичні пророцтва Фрідлендера. Він побіжно переглянув докладний опис методу й характеристику семітських голосних і зосередився на перекладах. Перше пророцтво звучало так: raam — «шум», chawura — «рана», makak — «розтектися, загнивати»,