Ернест Міллер Хемінгуей - Твори в 4-х томах. Том 1

— Ходімо, синьйоро, — сказала вона. — Треба повертатись. А то змокнете.

— Та певно, — сказала молода американка.

Вони рушили доріжкою назад і повернулися до готелю. Покоївка затрималась за дверима, згортаючи парасольку. Коли молода американка поминала контору, padrone [13] вклонився їй з-за свого стола. І щось у ній наче стислося в маленький тугий клубок. Padrone змушував її почувати себе зовсім маленькою і водночас по-справжньому значною. Ось і тепер вона на якусь мить ніби піднеслася на недосяжну височінь.

Вона зійшла сходами нагору й відчинила двері свого номера. Джордж лежав на ліжку й читав.

— Принесла свою кицьку? — спитав він, відкладаючи книжку.

— Її там уже немає.

— Цікаво, де ж вона поділася, — сказав він, даючи очам перепочити від читання.

Вона сіла на ліжко.

— А мені так хотілося її взяти, — мовила тихо. — Навіть сама не знаю чому. Так захотілося взяти бідолашну кицю. Це ж таки невесело бути такою бідолашною кицею на дощі.

Та Джордж уже знову читав.

Вона перейшла кімнату, сіла перед туалетним дзеркалом і взявши ручне дзеркальце, почала роздивлятися себе. Подивилася в профіль, спочатку з одного боку, потім з другого. Тоді взялася розглядати потилицю й шию.

— Як ти гадаєш, чи не відпустити мені довші коси? — спитала вона, знову дивлячись на себе в профіль.

Джордж звів очі й побачив її потилицю та коротко, по-хлоп'ячому підстрижене волосся.

— Мені подобається так, як є.

— А мені набридло, — сказала вона. — Набридло бути схожою на хлопчика.

Джордж повернувся на ліжку. Відколи вона заговорила, він не спускав з неї очей.

— Ти в мене справжня красуня, — мовив він.

Вона поклала дзеркальце на туалетний столик, пішла до вікна й визирнула надвір. Уже сутеніло.

— Мені хочеться гладенько й туго зачесати коси назад і стягти їх у великий вузол на потилиці, щоб відчувати його, — сказала вона. — І хочеться посадити на коліна кицю і щоб вона муркотіла, коли я гладитиму її.

— Он як? — обізвався з ліжка Джордж.

— А ще хочу їсти за своїм столом, і мати своє столове срібло, і щоб горіли свічки. Хочу, щоб була весна, і хочу розчісувати коси перед дзеркалом, і хочу кицю, і хочу мати нові сукні.

— Ну, годі вже. Візьми щось почитай, — сказав Джордж. Він знову читав.

Його дружина дивилась у вікно. Надворі вже зовсім посутеніло, і дощ так само поливав пальми.

— А я все одно хочу кішку, — сказала вона. — Хочу кішку, і край. Зараз же. Коли вже не можна відпустити коси чи якось розважитись, то хоч кішку можна.

Джордж не слухав її. Він читав книжку. Його дружина дивилась у вікно, на площу, де вже засвітилися ліхтарі.

У двері хтось постукав.

— Avantі [14],— мовив Джордж і підвів очі від книжки.

На порозі стояла покоївка. Вона міцно притискала до себе велику плямисту кішку, що звисала в неї з рук.

— Пробачте, — сказала вона. — Padrone звелів віднести її синьйорі.

XI

Публіка лементувала не вгаваючи й шпурляла на арену шматки хліба, потім подушки й баклаги від вина, і все те під безугавний свист і тюкання. Нарешті бик, знесилений довгим і марним боєм, уклякнув на передні ноги й ліг на пісок, і хтось із квадрильї нахилився в нього над карком і добив його ударом пунтильйо. Публіка кинулася через бар'єр до матадора, і двоє чоловіків міцно схопили його, а ще один відрізав йому кіску й почав вимахувати нею, аж поки якийсь хлопчисько вихопив ту кіску в нього з руки й утік з нею геть. Згодом я побачив того матадора в кав'ярні. Зовсім малий на зріст, дуже смаглявий, він сидів п’яний-п’янезний і казав: «Зрештою таке траплялося й з іншими. Як по правді, то я ніколи не був добрим матадором».

НЕ В СЕЗОН

На ті чотири ліри, що їх він заробив, скопавши садок при готелі, Педуцці напився п'яний. Він побачив молодого американця, що йшов доріжкою до готелю, і по-змовницькому заговорив до нього. Той сказав, що ще не снідав, але одразу ж після сніданку готовий вирушити. Хвилин за сорок чи за годину.

У пивничці біля мосту Педуцці дали в борг ще три скляночки граппи: він-бо так упевнено й загадково говорив про свою роботу пополудні. День був вітряний, сонце то визирало з-за і хмар, то знов ховалося, й починав накрапати дощ. Чудовий день ловити форель.

Молодий американець вийшов з готелю і спитав Педуцці і про вудки. Чи гаразд буде, якщо його дружина йтиме з вудками трохи позаду?

— Атож, — відказав Педуцці.— Нехай іде за нами.

Молодий американець повернувся до готелю й пояснив дружині, що їй робити. Тоді вони з Педуцці рушили дорогою. Американець ніс на плечі сумку. Педуцці побачив, як дружина американця, така ж молода, як і він, в альпійських черевиках та голубому береті, вийшла з готелю й рушила за ними, і несучи в обох руках по розібраній вудці. Педуцці не сподобалося, що вона йде так далеко позаду.

— Синьйорино! — гукнув він, підморгнувши молодому американцеві.— Підходьте ближче і йдіть разом з нами. Синьйоро, ідіть сюди. Ходімо разом.

Педуцці хотілося, щоб вони пройшли по Кортіні всі разом.

Дружина американця так само йшла позаду й була досить похмура.

— Синьйорино, — лагідно покликав її Педуцці,— йдіть сюди до нас.

Американець озирнувся і щось їй гукнув. Дружина наддала ходи й наздогнала їх.

До кожного, хто траплявся їм назустріч на головній вулиці містечка, Педуцці дуже чемно вітався:

— Buoridi, Arturo![15] — І доторкався рукою до капелюха.

З дверей фашистської кав'ярні на нього пильно подивився службовець із банку. Люди, що купками по троє-четверо стояли перед крамницями, розглядали їхню трійцю. Робітники в запорошених кам'яним пилом куртках, що мурували фундамент під новий готель, також провели їх очима. Ніхто не озивався до них, не робив ані поруху, тільки місцевий жебрак, старий і кощавий, з обхарканою бородою, підняв капелюха, коли вони проходили повз нього.

Педуцці спинився перед крамницею, вітрина якої була заставлена пляшками, й видобув із внутрішньої кишені свого старого військового френча порожню пляшку від граппи.

— Ковток вина, трохи марсали для синьйори, якусь краплину вина. — Він показав пляшку. Такий уже був щасливий день. — Марсала, ви любите марсалу, синьйорино? Ковточок марсали?

Дружина американця стояла похмура.

— Ладнай із ним сам, — мовила вона до чоловіка. — Я не розумію ані слова з того, що він белькоче. Він же п'яний, хіба не видно?

Молодий американець удавав, ніби не чув Педуцці. А тим часом думав: якого біса він торочить про марсалу? Це вино