Андрій Анатолійович Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

Дана похитала головою.

– Не мати великого кола колєг та колєжанок зовсім не означає, що мусить бути велике коло ворогів. Я б швидше говорила про заздрісників, – вона взяла двома пальцями срібну ложечку, замислено покрутила її, з демонстративною акуратністю поклала на тарілку поруч із недоїденим солодким. – Ви вважаєте, її вбили через заздрість?

– Чому ви взагалі вирішили, що мене переймають мотиви вбивства вашої партнерки?

Вона знову похитала головою.

– Ай-ай-ай. Ви кепський актор, пане Кошовий. Ходите весь час колами, хоч я чудово розумію – вас цікавлять саме обставини Агнеліної смерті. Обіцяли ж говорити прямо, то кажіть, я вас слухаю.

Туше. [33]

Клим витримав це, бо чекав на щось подібне. Не те щоби навмисне підводив розмову до такої межі. Та саме після таких слів зрозумів: якщо його погані акторські здібності очевидні, час перевірити, чи є вони в нього хоча б якісь. Врешті-решт, його коханка – актриса, мусив же він від неї щось та й перейняти, бодай ази. Не збирався морочити голову Дані, але припустив: якщо зараз трошки зіграє, дівчина повірить швидше. Адже щойно, як сама думає, загнала чоловіка на слизьке. Тож доведеться припинити прикидатися й грати вар’ята.

– Від вас нічого не приховаєш, пані Дано, – визнав покірно. – Ви дуже уважна, навіть прозорлива. Так, перепрошую, що весь цей час ходжу поруч, не починаю відвертої розмови, заради якої вас запросив. Але повинен дещо пояснити.

Дана уважно слухала, не маючи наміру переривати. Ваш вихід, акторе Кошовий.

– Мій інтерес до цієї історії неофіційний, – почав він обережно. – Бо я справді приватна особа. Є лише тим, хто указаний на візитівці: нотарем із маленької контори «Штефко і партнери». Проте зацікавленість і не зовсім уже особиста. З панною Агнелею знайомий не був, життя нас не зводило, ми, як ви вірно зазначили, люди з різних кіл. Стороння особа, як не крути. Це й потрібно поліції.

– Поліції? – перепитала Дана, схиливши голову набік. – Чому поліції? Газети писали – вбивцю заарештовано.

– За ґратами сидить особа, яку підозрюють у скоєнні злочину. Таємний коханець убитої.

– Не такий уже й таємний, пане Кошовий. Я про нього знала.

– Думаю, не лише про нього. Бачте, самі визнаєте: знали всі чи майже всі секрети панни. Запідозрити пана Сілезького поліції дозволяє передусім його репутація. І такий кандидат влаштовує всіх, передусім – пана Радомського, котрий прагне негайного торжества правосуддя. Ось чому комісар кримінальної поліції, мій давній товариш, попросив мене потай дізнатися, чи мала панна Агнеля інших ворогів. Чию провину довести значно простіше, ніж причетність Сілезького.

Очі Дани зробилися круглими.

Подалася трохи вперед. Стишила голос.

– Ви… пане Кошовий… ви маєте таємне завдання від комісара поліції? – далі вона перейшла на шепіт. – Ви – таємний поліцейський агент?

– Не постійно, – визнав Клим. – Так склалося. Хотів би триматися від усього цього подалі. Але дечим зобов’язаний панові комісару. Вважайте, виконую його приватне прохання.

– Чому поліція не може робити так сама, власними силами?

– Я вже пояснив, пані Дано. Леон Радомський – людина досить потужна. Є підходящий кандидат на вбивцю. Це – доньчин коханець і разом з тим особа, знайомством з якою в пристойних товариствах не хваляться. Але Сілезький ще не на лаві підсудних. Хоча в уявленні пана Леона той мав би вже бути покараний. Ось чому він злиться: це суперечить його поглядам на життя. Поліція ж не має доказів, адже Сілезького затримали, бо зв’язок його з жертвою дійсно був таємним та небажаним. Сказати більше – непристойним. Згодні, що так виглядає?

– Цілком, – кивнула Дана.

– Комісар опинився в делікатному становищі. Випускати на волю Сілезького не ладен. Доказів для передачі справи до суду не має. Шукати інших кандидатів – визнати, що цей сидить помилково.

– Помилки трапляються.

– Так, постійно. Їх роблять усі. Але вони неприпустимі, коли над тобою висить брила в особі нафтового магната Леона Радомського. Ось чому, пані Дано, я перед вами. – Клим картинно розвів руками.

– Поліція винайняла приватну особу для з’ясування додаткових обставин цієї прикрої справи? – перепитала Дана.

– Залучила. Особисте прохання пана комісара. Без жодних фінансових чи інших зобов’язань із поліцейської сторони.

Дана Лилик знову клацнула пальцями. Вочевидь, їй під такий супровід краще думалося.

– Цікавий хід, – мовила нарешті. – Проте на правду доволі схоже.

Повірила.

– Не бачу нікого, крім вас, пані Дано, хто б міг мені помогти виконати цю направду невдячну з усіх точок зору місію.

– Тобто я стану поліцейським агентом? – Голос дівчини здригнувся від раптового збудження.

– Якщо вам так зручніше – хай буде. Хоч мені більше подобається вважати вас своєю добровільною помічницею.

– Не важливо, як це назвати. Якщо допоможе покарати вбивцю панни Агнешки – буду тільки рада. Отже, – Дана знову перейшла на діловитий тон, – чим я можу посприяти?

Питання Клим приготував давно.

– Ваша партнерка… можу я називати так панну Агнешку?

– Звісно.

– Так ось, ваша партнерка напевне вела таємне життя. Не те, про яке знало її широке оточення. Зв’язок із Сілезьким підтверджує мої припущення. І щось підказує – то не поодинокий факт. Я правий?

Дана відповіла не одразу. Побовтала замислено ложечкою вистиглу каву, колупнула недоїдений десерт, нарешті сказала, дивлячись Кошовому просто в очі:

– Ви праві. Я була посвячена в її інакше життя. Воно жодним чином не було злочинним, кримінальним тощо. Втім, подробиці дізнавайтеся самі. Підкажу лиш, де шукати відповіді.

Клим напружився.

– Я весь увага, пані Дано.

– Є вілла на Зеленій [34]. Коли зовсім точно, в глибині, до неї можна потрапити і з боку вулиці Замойського. Будинок невеличкий, дуже затишний, ховається там у невеликому садочку. Я орендувала її минулої осені, в листопаді, за дорученням панни Агнелі. Власник не знає, хто справжній орендар. І не має знати. Термін спливає за півтора місяця й, звісно, що продовжуватися не буде. Ви впізнаєте, там жінки на фронтонах.

– Впізнаю. Що я можу там знайти?

Дана знизала плечима:

– Напевне, відповіді. Не всі, хоча б частину. Аби не ламали двері, ось, – дівчина попорпалася в сумочці, видобула ключик, поклала перед Климом на стіл. – Маю запасний, хоч майже ніколи не користувалася. Панна Агнеля веліла зробити копію, тримати в себе. Від тих дверей є кілька ключів. У кого – не знаю. Все це, як ви розумієте, й називається іншим життям моєї партнерки. Далі робіть, як знаєте, пане Кошовий, – вона підвелася. – Найкраще завітати туди вдень. Зручний час – десь друга пополудні. Але дуже прошу, поверніть мені цей ключ, коли він уже не буде вам потрібен.