Колектив авторів - 10 успішних українських брендів

«Грані». Серед них у травні 2000 року в УП вийшла стаття «Претенденты в президенты, расслабьтесь!», де журналістка Тетяна Коробова гостро критикувала Марчука. Фінансування обірвалося миттєво. Наступного дня «Українську правду» виселили з офісу й забрали комп’ютери. Редакція спершу переїхала в квартиру, яку знімала Олена Притула, а потім у приміщення дружнього радіо «Континент».

Якийсь час журналістам УП довелося працювати безкоштовно. «Бували часи, коли за день я могла з’їсти хіба грінки з кавою на сніданок, — згадує Притула. — Іноді було дуже тяжко. Не скажу, що недоїдали — були молоді та вдовольнялися тим, що є».

Майже одночасно з цими подіями Гонгадзе прийняв рішення працювати політтехнологом Володимира Ваховського, який балотувався на мера Вінниці. На щастя для «Української правди», кандидат Георгія переміг, і журналіст повернувся до Києва з грошима. Редакція купила нові комп’ютери й орендувала приміщення на вулиці

Льва Толстого. Це була трикімнатна квартира з невеликою кухнею. «Пам’ятаю, там постійно не вистачало світла, — розповідає співзасновниця УП. — Та ми купили штук п’ять комп’ютерів і не лише розрахувалися з боргами, але й відклали запас на місяць, щоби платити зарплату. А ще це та квартира, куди вперше прийшов Сергій Лещенко».

* * *

На початку 2000-х інтернет в Україні був погано розвинений, відповідно, й читачів «Українська правда» мала небагато. У всякому разі, не до порівняння з теперішніми показниками. Зате в редакції бачили, що їхні статті відгукуються в парламенті, адміністрації президента. Було й таке, що люди роздруковували матеріали сайту й читали їх у Верховній Раді, обговорювали, передавали ближнім.

Тоді Георгій помітив, що за ним стежать. «Я звертала увагу на те, що, коли ми виходимо з офісу, на протилежному боці дороги стоїть чоловік і фіксує нас, — розповідає Притула. — Дивиться інакше, аніж випадкові люди. І в блокнотику щось записує. Тепер кажуть, що за нами стежили найкращі фахівці «наружки». Чесно кажучи, дивуюся, бо я це все спиною чула. Бачила й машини, і людей, які за нами ходили».

Якийсь час журналістам УП довелося працювати безкоштовно.

Георгій почав привертати увагу до цього стеження. Написав відкритого листа Генпрокурору України Михайлові Потебеньку. Провів чат-конференції з Олександром Морозом, який був тоді впливовим політиком, із послом Сполучених Штатів Америки. Нічого не допомогло.

У четвер, 14 вересня, близький до Леоніда Кучми нардеп Олександр Волков провів прес-конференцію, на яку Георгія Гонгадзе не впустили. «Гія написав щось таке злісне про Волкова, знову розвинув історію про свободу слова, Кучму», — згадує Олена Притула. Через два дні Георгій зник.

Так про це розповідає співзасновниця «Української правди»:

«Гія увесь цей час не міг знайти додаткову роботу, а в нього було тяжке матеріальне становище, з’явилися діти. Треба було щось вирішувати, і Георгій почав відпрацьовувати: писав депутатам промови, статті. Словом, Гія отримав якийсь гонорар, і ми вирішили відсвяткувати. Пішли в наш улюблений індійський ресторан на вулиці Лабораторній. Як ми вже розуміємо зараз, увесь цей час за нами йшли люди, стежили. Гія провів мене додому, ми з’їли кавун (Чому це важливо? Бо потім за дрібними деталями ми пробували відтворити, як він рухався далі.). Поклав шкірки від кавуна в чорний мішок для сміття й пішов десь близько десятої. Був темний холодний вечір, накрапав дощ. Зазвичай я спостерігала із сьомого поверху, як він іде. Часом бачила, як виходить, а за ним слідують люди. Телефонувала й попереджувала: «Гія, за тобою двоє людей у малинових піджаках». Того вечора я його не побачила під будинком. Подумала, що, може, вийшла трохи запізно. Але Гія таки викинув кавун у смітник під балконом (пізніше ми це з’ясували). За ним пішли люди. Гія зупинив машину — першу, яка попалася. Ця перша машина, як ми тепер знаємо, була з товаришем Пукачем і компанією».

* * *

Керівництво «Українською правдою» Притула мусила повністю взяти на себе. Обов’язок рятував головну редакторку, бо ледь не цілодобова робота допомагала менше думати про трагедію.

До Помаранчевої революції більшість рекламодавців боялися відкрито працювати з «Українською правдою».

Після вбивства Георгія на «Українську правду» вийшло американське посольство й запропонувало грант — $24 тис. на рік. Більшу частину суми витратили на обладнання. За умовами договору, лише невеликий відсоток цих грошей міг піти на зарплату. Це дало змогу виданню прожити ще рік. Далі УП фінансувалася за підтримки фонду «Відродження» та окремих американських грантів. Реклами на сайті в той період було дуже мало, і так тривало до 2004 року. Олена Притула згадує, що до Помаранчевої революції більшість рекламодавців боялися відкрито працювати з «Українською правдою».

Події 2004 року стали для УП переломними. До революції «був час, коли люди боялися мені руку потиснути, бо я очолювала таке видання, — розповідає співзасновниця УП. — Ігнорували, не запрошували на різні заходи, хоча й були моїми добрими знайомими. Після 2004 року все обернулося навпаки». Читачів, рекламодавців стало значно більше. І якщо до Помаранчевої революції «Українська правда» фінансувалася виключно коштами грантів, то пізніше — завдяки рекламі. Невеликі винятки — це окремі спецпроекти.

Після 2004 року «Українська правда» розширюється. У рамках видання починають працювати тематичні проекти «Українська правда — життя», «Економічна правда», «Історична правда», «Європейська правда» та інші.

* * *

Важко перебільшити роль, яку відіграла «Українська правда» в Революції гідності. Сайт був найпопулярнішим і, мабуть, найбільш оперативним в українському інтернеті джерелом інформації про Майдан. «За революції в нас відвідуваність була, як у «New Yorke Times, — каже співзасновниця видання. — На Заході ми вже були б мільйонерами. В Україні такий показник дає змогу заробляти на себе й розвиватися. Це вже великий плюс».

Невдовзі після Майдану, у вересні 2014 року, провідні журналісти видання Сергій Лещенко і Мустафа Найєм повідомили, що йдуть на вибори до Верховної Ради від Блоку Петра Порошенка «Солідарність». «Українська Правда» терміново потребувала підсилення.

У жовтні Олена Притула пішла з посади головного редактора видання, залишивши за собою стратегічне керівництво. Її місце зайняла молода журналістка, засновниця ресурсу hubs.ua Севгіль Мусаєва-Боровик. Перед новою головною редакторкою відразу з’явилося багато викликів: необхідно було втримати планку «Української правди» й продовжувати лінію журналістських розслідувань без Лещенка та Найєма. Постало питання пошуку нових імен. «Сергій та Мустафа зробили бренд УП таким, яким він є зараз, — розповідає Севгіль Мусаєва-Боровик. — Тож нам довелося шукати нових розслідувачів. Цим пошуком займаємося постійно. З іншого боку, за останні півтора року «Українська правда» опублікувала серію резонансних матеріалів. Найпомітніший із них —