Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Ох, Степане, не вмієш ти цінувати те, що маєш. Я от хотів би хоч одненьку пораду від батька почути, а нема вже його. 

— Пфф, – пирхнув друг, — От твій то би точно тебе вже в прямому сенсі за живіт запиляв.

— А в мене його і нема того живота, – реготнув Артур цього разу ляснувши себе по животі. 

— Ви ще довго там щебетатимете, голубчики? — почули чоловіки голос Віри. 

Артур озирнувся на її голос і на мить завмер. Замість того, щоб побачити в руках дівчини гортензії, Віра тримала на руках Алена. З цього моменту Артур приміряв на неї не лише роль своєї дівчини, але й навіть дружини й матері своєї дитини. Чоловік чітко бачив в ній не лише зовнішню красиву оболонку, але й внутрішню красу. 

Степан невдоволено підійшов і забрав сина собі на руки. Вірі віддав її квіти. Здавалося це геть її не зачепило, напевно вона теж хотіла побачити реакцію Артура на себе таку. Вона теж у своїй голові приміряла на нього роль не просто свого нового об'єкта роботи, а свого коханого…реально…не надуманого. 

— Ходи сюди, маленька, — притяг її Артур до себе, — Не зважай на цього термінатора, — шепотів він Вірі на вушко, — до нього сьогодні приїде тесть, от він не в дусі, — вона лиш посміхнулася від його голосу і знову міцно взяла його за руку, переводячи погляд на Степана. 

— Артуре, ми пішли, – видавив з себе посмішку Степан, – Бувай. Бувай–те, – додав переводячи погляд на Віру. 

Та здавалося теж хотіла кудись втекти, але Артур тримав її за руку міцно.

— А тобі бувай я не говорив, маленька, — грайливо прошепотів їй на вушко, а потім легко його вкусив від чого Віра гучно розсміялася. 

— Поцілуй мене, – несподівано заявила, від чого Артур швидко прислонився до неї, але в міліметрі від своїх губ вона зупинила його кладучи палець на вуста, — Ні, не так швидко. Будь ніжний і обережно…обережно, бо між нами букет гортензій, я не хочу, щоб ти роздавив мої квіти, — додала легко всміхнувшись, але він відчув її хвилювання. Зробити це обережно, помітив собі в голові, – Якщо хоч одна квіточка між нами зімнеться, – несхвально похитала головою Віра примруживши очі. 

Артур лиш глитнув…кілька місяців довелося чекати її губи. І тепер коли вона сама хоче поцілунку, він зробить все, щоб їй він був приємним. Ніжно взяв букет собі до рук, а її за талію. Дивився то в очі, то на губи, а вона уникала погляду. Звів її підборіддя.

— Будь ласка, дивися на мене, – сказав, а потім поцілував. Ніхто з них вже не дивився лиш заплющував очі один від одного. Це було недовго, але щиро…вперше, вони обоє це відчули. 

— Мені сподобалося, — всміхнулася Віра. 

— То на несподівані поцілунки скасовано заборону? — задоволено прикусив губи Артур.

— Ні, — твердо заявила Віра, — Але мені дозволено несподівано цілувати тебе, — хіхікнула.

Артур лиш подумав, яка вона хитрунка, але хай так. Хай хоч так. 

###