Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

—Добрий вечір, інспекторе, — розплився в широкій усмішці Локвуд. — Привіт, Кіпсе.  

— їх немає в списку, авжеж? — мовив Кіпс. —Хочете, я викину їх звідси?  

Барнс хитнув головою й відсьорбнув супу.  

— Локвуде, панно Карлайл... — сказав він. — Радий бачити вас. Чим можу стати в пригоді?  

Радощів у Барнсовому голосі було не більше, ніж у людини на похороні власної матері. Слова «стати в пригоді» вийшли в нього найвиразніше. Ні, не можна сказати, щоб він   ненавидів    нас — ми надто часто допомагали йому, — проте часом і роздратування вистачає надовго.  

— Ми просто проїздили поряд, — відповів Локвуд, — от і вирішили привітатись. У вас тут, бачу, велике зібрання. Майже всі лондонські агенції, — його усмішка стала ще ширшою. — А ще ми хотіли поцікавитись, чи не забули ви надіслати запрошення й нам.  

Барнс уважно поглянув на нас. Пара від стаканчика з супом клубочилась коло його вусів, наче туман у китайському бамбуковому гаю. Він ще раз відсьорбнув і коротко відказав:  

— Ні.  

— Смачний суп, еге ж? — трохи помовчавши, запитав Локвуд. — Який, до речі?  

—Томатний. — Барнс зазирнув у стаканчик. — А що, власне, таке? Чим вам не до вподоби мій суп?  

— Ні. цілком до вподоби... Особливо отой шматочок на кінчику ваших вусів... Дозвольте спитати, чому ДЕПРІК не залучив агенцію «Локвуд і К°» до операції в Челсі? Якщо вторгнення таке серйозне, чому ви відмовляєтесь від нашої допомоги?  

— Не бачу в ній потреби. — насупився Барнс, розглядаючи натовп, що зібрався біля колони Нельсона. — Навіть якщо ця криза виросте до національного масштабу, становище нашого департаменту не таке безпорадне, щоб залучати ще й   вас.   Озирніться — бачите, скільки тут агентів? До того ж кваліфікованих!  

Я справді озирнулася. Декого з підлітків, що стояли довкола, я знала як агентів з хорошою репутацією. Інших — із гіршою. Біля постаменту колони шикувалася група блідих дівчат у куртках гірчичного кольору. В їхньому керівникові — товстелезному чолов’язі з двома підборіддями, круглим, мов кавун, черевом і неосяжними сідницями — я впізнала пана Адама Банчерча. власника однойменної другорядної агенції.  

Локвуд спохмурнів:  

— Кількість    і справді неабияка. А от   якість... —    він нахилився до Барнсового вуха й тихо додав: — Скажімо, Банчерч? Ну. згляньтеся!  

Барнс відповів, помішуючи свій суп пластиковою ложечкою:  

— Я не заперечую ваших талантів, пане Локвуде. Уже ваша сліпуча усмішка може правити нам за ліхтар у найтемніших алеях. Але скажіть мені, скільки агентів працює у вас? Ще й досі троє, авжеж? І один з них—   Джордж Кабінет?    Ви з панною Карлайл, звичайно, молодці, але троє зайвих агентів навряд чи стануть нам у великій пригоді, — він постукав ложечкою об край стаканчика й передав її Кіпсові. — Операція в Челсі дуже масштабна. Вторгнення охоплює велику територію. Тіні, Спектри, Примари, Причаєні — їх з’являється дедалі більше, й ніхто не може зрозуміти, де головне джерело цієї навали. Ведеться спостереження за сотнями будинків, цілі вулиці доводиться евакуювати... Жителі вкрай невдоволені цим — звідти й нинішня демонстрація. Тому нам потрібно   багато    агентів і до того ж таких, які роблять те. що їм кажуть. Ось дві найголовніші причини, з яких я не можу запросити вас, — він рішуче сьорбнув із стаканчика й вилаявся: — Хай йому дідько! Гаряче!  

— Подмухай-но йому на суп, Кіпсе, — Локвуд насуплено відвернувся. — Вдалого вам вечора, інспекторе. Зателефонуйте нам, коли справа зайде в глухий кут.  

Ми попрямували назад до таксі.