Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

5.3

 

Хтось легко штовхнув Лін, а наступної миті вона побачила перед собою струнку молодицю з чепчиком на голові, справжню сутність якої видавали заплетене в коси яскраво-руде волосся та зелені очі, що шалено виблискували з-під густих брів.

– Мені здавалось, ви збираєтеся врятувати синочка від цієї пародії на шлюб, – звичайним голосом вимовила богиня, навіть не помітивши заклинання, що гасило всі звуки. – Ми з Марком посперечалися, і я чекала скандалу, та чомусь не дочекалася. Принц у клітці, графська дочка зараз стане королевою. Чому?

Лін швидко озирнулася. Ні, сусіди нічому не дивувались, тільки на обличчі Карі проступала стурбованість.

«Як ти це зробила?» – хотіла запитати чарівниця, але метаморф приклав палець до губ.

– Так-так, мовчи вже, чарівне непорозуміння, – підхопила Зеліна. – Тобі ж байдуже, моя це «завіса» чи не моя… Шкода, що для порталів твої здібності роблять виняток, а то кумедно вийшло б: ми, будинки і буряки в Тойяні, а ти на голій землі в Їжачках!

«Портали діють на простір, а не на об'єкт» – ледь не випалила Лін.

– Знаю, що портали викривляють простір, – немов прочитала її думки богиня, – але, погодьтеся, було б кумедно! То чому ви дозволили зловити нашого принца в найдавнішу із пасток?

– Він просив захисту від убивць, а не від нареченої, – тихо промовив Карі. – І він злий, засмучений, трохи наляканий через щось інше.

– Хлопчина аж ніяк не закоханий, – уїдливо зауважила руда. – Дивіться, надягає їй корону, а у самого на обличчі нудьга смертна, ніби коня сідлає. Ех, не заздрю я тойянській королеві.

Метаморф пильно зміряв поглядом спочатку молодого короля, потім – його дружину, і обурився:

– Арголіну без різниці! Він не має до неї жодних почуттів, навіть негативних. Чесно, Зел, ти так байдуже до свого дивану не ставишся!

Дві фрейліни накинули на Ільмену тонке зеленувато-жовте покривало, сховавши її всю, лиш виднівся краєчок червоної весільної сукні. Лін здригнулася, уявивши, як важко дихати під щільною тканиною, і знову поспівчувала новоспеченій правительці, покриви з якої тепер може зняти тільки чоловік. А Веллі, між іншим, називають країною рівноправ’я! Та в тому ж Гартоні, де донедавна жінка вважалась істотою другого сорту, поки не доведе протилежне, звичаї набагато терпиміші і зручніші!

– Твої спроби навчитися вловлювати спрямовані на інших почуття нарешті увінчалися успіхом? Мені здавалося, ти відчуваєш лише те, що стосується тебе самого… Ростеш, як не дивно.

Карі промовчав. Хоч Зеліна і глузувала, він почувався задоволеним – дочекатися від рудої похвали було нереально, її нечасто захоплювали чиїсь досягнення, а особливо успіхи тих, до кого вона звикла.

– У Величності стільки ентузіазму, що в цьому покривалі Ільмену й поховають, – припустила богиня. – Стривайте, а чому не було ритуалу з вином і цукром? Їм життя хмільне і солодке не треба?

«Імператор передумав сприяти смерті онука», – вирішила чарівниця.

– Напевно, Арголін відмовився щось пити, – сказав Карі. – Маргалінайя теж незадоволена, крутиться, як на розпеченій сковорідці.

Лін знову спробувала знайти поглядом принцесу, але не змогла.

«А ще рвалася захищати корону» – подумала, облишивши це заняття (чоловік зі спостереженням краще впорається).

Поруч почулося зітхання. Чарівниця подивилася на імператора, що з байдужим виглядом застиг на троні, і побіжно зауважила, що принц Вімейн надміру напружено вдивляється в королеву Ільмену, немов намагаючись роздивитися її під покривалом.

Ще один подих. А як же «Завіса мовчання»? Зеліна створила всередині заклинання власне, але, хоч вона й полюбляла хвалитися вміннями, у «коло спілкування» богиня не пустила б сторонніх.

– Мені погано… Тату… та…

Метаморф підхопив дівчину, що раніше пила сльозунку. Вона ніби задихалася, жадібно хапала повітря і, схоже, не відчувала його.

Барон і баронеса крутилися навколо, беззвучно розкриваючи роти і відмахуючись жестами від роззяв, приваблених цікавішим видовищем, аніж король і королева.

Богиня демонстративно скривилась і клацнула пальцями.

– …відпусти її! Відпусти! – віднайшов голос барон Дійський.

– …доню… – простогнала пані Ельжена.

– Ага, – глибокодумно промовила Зеліна, – ага. Відпустити, отже. Ага, – і сильно вдарила Ельміру в скроню.

Баронеса зойкнула, відскочила, налетіла на когось зі знатних панів і впала без тями. Барон відсахнувся, замахуючись кулаком на руду, але зловив погляд не-людських очей Карі і знітився вмить. А дівчина кілька разів вдихнула на повні груди, вимовила: «Не чіпайте книгу!» і втратила свідомість.

– Каріман, герцог Лоранський із Римая. – Оповісник зачитував список підданих, – Маргалінайя, принцеса Веллійська, нині чарівниця Лін із Тихих Їжачків, – читець виголошував слова, навряд чи замислюючись про їхнє значення. – Крагол, барон Ендірейнський…

– Що? – підхопився з трону Малдраб Четвертий. – Що?!

Всі голови повернулися до нього, і Лін раптом побачила обличчя справжньої принцеси. Зле, розгублене, наповнене ненавистю… Вона дивилася так, ніби її зрадили. Перш ніж чарівниця встигла перевести подих, Маргалінайя метнулася до імператора. В її руці блиснув аж ніяк не браслет…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍