Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

А там уже інше яблуко. І ви починаєте трохи по-іншому думати. Ви вже обираєте — солодке, кисле, кисло-солодке, ще якесь.

А ще Мелешу було важливо пов’язати бренд із Закарпаттям. Адже цей край навіть у людей, які там не були, асоціюється з чимось хорошим: гори, чисте повітря, приємний клімат.

Бренд — це не лише перевага. Але й відповідальність. Споживача важко захопити, але дуже легко втратити. Брендовики, як сапери, — помилитися можуть тільки раз. Тому один з головних принципів «Коника» — краще менше, але краще.

 

СЕКРЕТИ УСПІХУ: ЯКІСТЬ

Цех, у якому яблука перетворюються на сік, — відносно невеликий. Обладнання — просте. Прес, де чавлять яблука, чан для пастеризації і лінія розливу.

Один літр соку виробляється з кілограма і шестисот грамів яблук. Підвищити продуктивність у теорії можна. Але тоді це зашкодить якості. Через це Андрій Мелеш постійно сварився з технологами.

— Про користь будь-який технолог думає в десяту чергу. Йому важливо, щоб не зіпсувалося і гроші принесло. А для мене на першому місці якість. Тому мені пропонували додавати ферменти. Мовляв, вони теж природні, нічого поганого в тому нема, а соку з кілограму яблук виходить більше. Але ферменти все одно спотворюють структуру продукту. Вони витягують воду, яка при механічній обробці не мала б туди потрапити. Потім цукор. Скільки мене переконували, що треба додавати. Мовляв, смачніше буде, класно, люди п’ють, їм подобається. Досі є ті, хто не вірить, що ми не додаємо цукру. Але радує, що кардинально менше.

Для своїх соків «Коник» не використовує яблука, які впали на землю. Тільки зірвані з дерева. Щоб не зіпсувався смак. Решту здають на заводи, які виготовляють концентрат.

Врешті, ставка на якість у суперечці з комерційною складовою перемогла. У «Коника» кристалізувався свій споживач — люди віком від двадцяти п’яти до сорока п’яти років. Розумні та поінформовані, вимогливі саме до якості.

 

НЕ МОЖНА ЗУПИНЯТИСЯ НА ДОСЯГНУТОМУ

Першому простіше, але й важче. Ти вже проклав шлях для інших, зробив замість них помилки, які вони не повторять. І варто тобі бодай трохи розслабитися, як доженуть і переженуть. І ти вже не будеш першим. Слідом за «Коником» на ринку яблук та соків прямого віджиму почали з’являтися все нові й нові компанії. Є й такі, у кого виходить краще. Що робити в таких конкурентних умовах? Створити новий, унікальний продукт.

У кожного сорту яблук є свій неповторний смак. При дотриманні технології він передається і сокові. А якщо додати імбир, чорниці чи ще якоїсь ягоди, можна розширити смакову палітру до нескінченності.

Проте «Коник» вирішив піти ще далі.

— У нас іще тоді зародилася мрія, зараз ми до неї прийшли. Основна новинка, яка ще не потрапила на ринки, але от уже скоро, — це марочний яблучний сік. Це буде чотири види яблучного соку, кожен зроблено з конкретного сорту яблук. Коли ми так спробували зробити, то самі дуже здивувалися, наскільки сік відрізняється. Я от став фанатом конкретного яблучного сорту. І вже інший я не дуже хочу. Не тому, що він поганий, просто інший. Це дуже цікаво.

Інша особливість «Коника» — завжди йти всупереч моді й тенденціям ринку. Бути на крок попереду. Диктувати смаки. Саме так з’явилися абсолютно нові соки. Яблуко-імбир. Яблуко-чорниця, а також персик і абрикос.

— Ми були перші в Україні, хто запустив соки прямого віджиму з кісточкових: персик-абрикос. У Херсоні ми знайшли господарство зі схожими думками. Завезли якісні зірвані фрукти. Робимо бомбезний смак. Беремо свої яблука, мішаємо з персиком, з абрикосом — це вав як смачно! Пофартило, що Закарпаття багате на дикороси — це чорниця й аронія, чорна горобина. Бабці ходять, збирають це все по полонинах. Ми в них це скуповуємо — суперклас.

 

САДИ

Гордість «Коника». Ми довго їдемо ґрунтовою дорогою між рівних рядів дерев. Більше схоже на виноградники, ніж на фруктові сади. Лінії стовпчиків, підв’язки. Середня урожайність — сімдесят тонн яблук з одного гектара. Є старі сади, де родючість дуже низька — дев’ять тонн, а є ділянки, де вдалося досягти неймовірної продуктивності — дев’яносто тонн з гектара. При тому, що в Україні середній показник — двадцять одна тонна.

Автомобіль зупиняється: Андрій хоче щось показати. Грушеві сади. Нова ніша на українському ринку, яку взявся займати «Коник». Бо досі домінує імпорт. Але грушею не обмежилися. Вирішили бути не на крок, а на два попереду конкурентів.

— Після груші ми знайшли таку міні-нішу для себе. Для того, щоби людина могла не тільки купити дерево, попити соку, поїсти яблука і груші під торговою маркою «Коник», — хвалиться Андрій. — Ми ще зрозуміли, що на Закарпатті дуже добре росте черешня. Посадили невеличкий черешневий сад, для того щоб і черешня була «Коник». Абрикоси — це вже, як кажуть, Остапа понесло. Тут фактична ідея така. Був Крим, Криму не стало. Ми, звісно, надіємося, що він повернеться

в Україну, але там росло дуже багато кісточкових. Мало де в Україні, крім Криму, можуть рости кісточкові. На Закарпатті можуть, тому що в нас мікроклімат. Філософія