Шенна Кахрет - Зраджений коханням, Шенна Кахрет

—А де Елсі та Рой? Хотілося б привітати щасливчика.

—Елсі зараз тут немає, а Рой просто вийшов ненадовго. У них обох свої плани на вечір. Але я передам йому твої вітання, якщо цей щасливчик не з'явиться.

Я лише розуміюче кивнула і сказала щось із розряду подяки, думаючи, куди далі завести діалог. Фліртувати з Россом не хотілося, а розпитувати про життя - тим більше. У мене не було ні новин, ні тем для розмови, тому голова паморочилася від думок.

—Нагадай, ким є твої батьки? - несподівано подав голос юнак.

Страх думок, що випарувалися, скував мене, і змусив згадати хоч чиюсь біографію відомих людей.

Відкривши рота, перше, що я сказала це була голосна «е», яку змогла приховати гучна музика. А голова продовжувала згадувати хоча б одну людину, чи то чоловіка, чи то жінку.

—Мої батьки загинули у пожежі два роки тому, - зізналася я. —Прийомні замінили їх. У них спільна справа: мати – модельєр, а батько – підприємець. Бренд називається «Верс».

—Ніколи про це не чув.

—Мама загинула, тож батько продовжив вести бізнес самостійно. Коли виходить, допомагаю йому. - Я тепло посміхнулася, прилизуючи волосся збоку. —Ми тільки починаємо, але вже отримуємо прибутковий дохід, - я впевнено закивала.

Росс лише знизав плечима, мовляв, нехай буде по-твоєму і продовжував дивитися на танцівників, а моя голова поступово почала заповнюватися темами для діалогу.

Здалеку почулася повільна мелодія, що мене здивувало, бо я ніколи не чула подібне в клубах.

—Не хочеш потанцювати? - обережно запитала я.

Треба було брати всю ситуацію на себе, інакше цього ніхто не зробить. Лестерн і не думав навіть повертатися, за що я на нього злилася щохвилини ще сильніше, але й подяка в цьому гніві теж була.

—Пішли.

Росс підвівся, ставлячи склянку і простягаючи мені руку, яку я охоче прийняла.

Тепла долоня мене спочатку трохи обпекла, оскільки мої руки були холоднішими за температуру рідкого азоту, але потім почали зігрівати.

Ставши поруч із натовпом, я обвила руками шию Харісона, а він м'яко обійняв мене за талію. Його руки не надто міцно, але відчутно, притискаючи мене до своїх грудей. Усією істотою я відчувала його: відчувала тепло і силу його тіла. Під спокійну музику ми почали повільно хитатися з одного боку до іншого, зовсім нікуди не поспішаючи.

Якби це був мій коханий, то я б пригорнулася міцніше, поклала голову на плече і не хотіла б, щоб цей момент закінчувався, просячи, щоб тривав вічно. Але насправді все було куди інакше: бажання, щоб Лестерн швидше повернувся, було вищим, ніж будь-яке інше. Я не хотіла, щоб після танців справа зайшла набагато далі.