Олексій Миколайович Толстой - Ходіння по муках
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Життєрадісності у Марусі вистачило б ще на десяток повстань. Під час її балаканини в дверях з’явилося подряпане обличчя Сашка. Він насилу протовпився сюди і кивнув до Марусі пальцем. Вона побігла, і він щось їй зашепотів. Маруся сплеснула в долоні…
Чугай гудів, відводячи кандидатури:
— Товариші, ми не сперечатись зібралися, ми тут не доводити зібралися, ми зібралися наказувати… А наказує той, у кого сила.
Маруся ледве могла діждатися, — підбігла до стола, повідомила:
— В місті йде повсюдний грабіж… От послухайте товаришів… їх сюди пускати не хочуть… їм руки повикручували…
Тоді за дверима почався гомін, метушня, надривні голоси, і в кімнату вдерлися Сашко й кілька робітників з гвинтівками. Вони заговорили разом:
— Що ж це таке! Тут у вас поліцію поставили! Підіть краще подивіться… Весь бульвар оточений, батькові хлопці магазини розбивають… Возами вивозять…
У Махна напружились губи, наче він збирався вкусити… Виліз з-за стола й пішов… Махновські хлопці в коридорі й вестибюлі розступилися, бачачи, що батько вишкіряє жовті, як у старого собаки, зуби. Іти йому далеко не довелося, — на протилежному боці проспекту коло вікон великого магазину метушились якісь тіні. Тільки-но він переступив за двері, готелю, як на тротуарі з’явився Льовка.
— В чому річ, через що хай? — спитав Льовка і похитнувся. Махно крикнув:
— Де ти був, мерзотнику?
— Де я був… Шаблю тупив… Тридцять шість одною цією рукою… Тридцять шість…
— Ти мені порядок у місті подай! — заверещав Махно, сильно штовхнувши Льовку в груди, і побіг через бульвар до магазину. За ним — Льовка і кілька гвардійців. Але там уже догадалися, що треба втікати, тіні коло вікон зникли, і лише кілька чоловік, важко тупаючи, вже далеко втікали з клунками.
Проте один батьків хлопець з великими вусами загавився, і гвардійці витягли його з магазину. Він плаксиво завів, що прийшов сюди тільки подивитися, як прокляті буржуї пили громадянську кров… Махно весь тіпався, дивлячись на нього. І коли від готелю підбігли ще цікаві, — викинув руку в обличчя йому:
— Це відомий агент контрреволюції… Не будеш ти більше творити чорну справу!.. Рубай його, і все…
Вусатий хлопець загорлав: «Не треба!..» Льовка витягнув шаблю, крякнув і навідліг, з видихом ударив його по шиї…
— Тридцять сьомий! — хвалькувато сказав, відступаючи.
Махно почав люто бити ногою тіло, що сіпалось у кривавій калюжі, яка розпливалась по тротуару.
— Так буде зроблено з кожним… Вакханалія грабежів скінчена, скінчена… — І він круто обернувся до публіки, що шарахнула від нього. — Можете йти спокійно по домівках…
Маруся несподівано заснула на стільці, прихилившись до плеча Рощина, розпатлана голова її потроху схилялась до нього на груди. Була вже сьома година ранку. Старий похмурий лакей, що змінив з нагоди встановлення Радянської влади свій фрак на домашню приношену куртку з бранденбурами,' приніс чай і великі шматки білого хліба Уряд був уже сформований, але залишилося ще багато невідкладних питань. Так, ще звечора був поданий запит залізничниками, хто буде їм платити утримання і в якому розмірі? Махно, підтримуваний анархістами, запропонував таке формулювання: нехай залізничники самі визначають ціни на квитки, самі збирають гроші і самі ж собі платять утримання…
Але дебати не встигли розгорнутися. В кімнаті, прокуреній до сизого туману, раптом задеренчали шибки у вікнах. Долинув глухий вибух. Мартиненко, що спав на дивані, замуркотів. Шибки знову задеренчали. Мартиненко прокинувся: «А щоб їх чорти взяли, чого вони дуріють…» — і почав насувати папаху на бритий череп. Долетів третій важкий удар. Чугай і Мирон Іванович, опустивши шматки хліба, тривожно перезирнулись. У двері вдерлися Льовка й кавалерист, що мотав, як ведмідь, головою без шапки.
— Пропали, — промовив кавалерист і помахав рукою над вухом, — пропав весь ескадрон…
— Під Дієвкою! — крикнув Льовка, трясучи щоками. — Все балакаєш, батьку!.. Полковник Самокиш підходить з шістьма куренями: б’є по вокзалу з важких…
Злорадно й відкрито, не ховаючись уже за матраци, з усіх вікон дивились жителі Катерининського проспекту, як утікає махновська армія. Мчали вершники, хльоскаючи нагайками на обидва боки, маяли од вітру за їх плечима шуби, бурки, гусарські ментики, шовкові ковдри… Коні, обтяжені вузлами в засідельних тороках, спотикались на обмерзлому брукові: і кінь, і вершник, і здобич котилися к чорту, під копита… «Ага! — кричали за вікнами. — Ще один!» Скакали вантажені награбованим добром вози; розкидаючи все по дорозі, мчали четверики з тачанками, так що іскри сипалися з-під кованих коліс. Бігли піхотинці, які не встигли скочити на вози…
Все це з дикими зойками, гуркотом і тріском прямувало вгору по проспекту, до нагірної частини міста, бо полковник Самокиш уже захопив залізничний міст і вокзал… Батько Махно, вибігши тоді з ревкому, в безсилій люті затупотів ногами, заплакав, кажуть, кинувся в тачанку, яку Льовка пригнав до готелю, накрився з головою кожухом, — чи то від сорому, чи то для того, щоб його не впізнали, — і втік з проклятого міста невідомо куди.
Батькова армія, що втікала без єдиного пострілу, виходячи з міста, несподівано наткнулась на петлюрівські застави, заметалася в паніці і повернула коней до Дніпра, на явну загибель. Берег тут був крутий. Ламаючи кущі й тини, перекидаючись разом з возами, махновці скотилися на лід. Але лід був тонкий, почав гнутися, затріщав, і люди, коні та вози заборсались у чорній воді серед крижин. Лише невелика частина махновської армії — жалюгідні залишки — добралася до лівого берега.
Тієї ночі багато робітників з загонів відпросилися: піти додому, погрітися, перезутися, попоїсти гарячого. При зброї залишались тільки патрульні загони та бійці селянського полку, яким нікуди було піти. Цьому селянському полкові й довелося в нерівних умовах прийняти весь удар петлюрівських куренів полковника Самокиша. Полк був оточений поблизу вокзального майдану і знищений майже весь у штиковому бою, лише небагатьом удалося пробитися і втекти через прохідні двори і, повернувшись на села, розказати про страшний
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння по муках», після закриття браузера.