Адальберт Штіфтер - Вітіко

Велислав і Дімут часто приїздили до Ровна, а від нього — вже й до дому Вітіко. Приїздили і інші люди та друзі з Праги та дальших місць, із Баварії та Австрії, було багато різних святкувань і радісних днів.

Вітіко з ріднею часто вибирався до Плани. Коли він перебував там, до нього приходили люди, як і колись до його кам’яниці, ввечері вони сідали й розмовляли, а в інші вечори Вітіко заходив до людей у хати, їв там хліб і сіль, розмовляв із людьми. Так само він чинив і в Митині, і у Фримбурку. Він удосконалив будинки в Плані та Митині і збільшив їхні земельні ділянки.

Інколи мешканці дому Вітіко їздили і в Пржиц.

Старий Гульдрик прийшов одного разу з проханням, що йому треба оженитись, бо для своєї служби в замку й задля авторитету йому потрібна дружина. Вітіко сказав, мовляв, якщо так має бути, нехай він бере собі дружину, і Бенно пошлюбив Гульдрика з однією дівчиною з Фримбурка на ймення Азала.

Отак настав рік Божий 1154-й. Того року від німецького короля Фрідріха до всіх панів німецьких земель і до всіх інших, хто був зобов’язаний перед ним, надійшов заклик прибути разом з їхніми людьми, щоб він міг рушити до Рима в похід за імператорською короною. На раді в князя Владислава старші чоловіки казали, що до молодого короля, якому тільки-но виповнилося тридцять років, треба ставитись із чуттям власної значущості й не конче засвідчувати йому прихильність, бо ж він не визнав претензій на Баварію Генріха, маркграфа Австрійського, шваґра великого князя Владислава, дарма що король Конрад дав її брату Генріха, колишньому маркграфу Леопольду, тому слід відмовити йому в трьохстах вершників, яких загалом князі Богемії та Моравії виділяли для походу на Рим. А молодь наполягала, що слід стати союзником короля, щоб велике князівство Богемії і Моравії набуло авторитету і честі. До думки молоді приєдналися й Велислав, Вітіко, Одолен, Сезима, Звест і Юрик, син Юрика.

Владислав учинив за порадою старших.

Військо короля Фрідріха зібралося без богемських вершників у місяці збору винограду 1154 року коло міста Ауґсбурґа, а потім вирушило через Тіроль до озера Ґарда. Потім пішло до Верони і П'яченци. На ронкальських полях король звелів повісити свій щит на найвищому стовпі, щоб наступної ночі найвищі достойники стояли коло нього на варті. Потім військо йшло від міста до міста, і ломбардські міста здавалися або ж їх примушували здатись. Тортону, яка довго чинила опір, зруйнували. Сімнадцятого дня місяця квітня 1155 року в Павії, стародавній столиці Італійського королівства, короля коронували ломбардською короною, обряд виконав міський єпископ у церкві Святого Михаїла. Вісімнадцятого дня місяця червня 1155 року святий отець Адріан у соборі Святого Петра в Римі коронував короля як імператора. Потім Фрідріх переміг бунтівливих римлян, покарав непокірне місто Сполето, загнав в ущелини річки Адідже зрадливих жителів Верони і влітку знову повернувся до Німеччини.

У Німеччині на імперському з'їзді у Вормсі на початку 1156 року він засудив архієпископа Майнцького Арнольда і пфальцграфа Германа фон Шталека, що, незважаючи на його попередження, вдалися до спустошливої усобиці, а також усіх їхніх помічників до такої кари, як носіння собак. Архієпископа з огляду на його вік і сан звільнили від цієї кари, натомість решта зазнали її. Потім Фрідріх пішов по Рейну вниз, розбив розбійничі замки і стратив винуватців. Мита, запроваджені без згоди імператора, він проголосив нечинними, їх годилось одразу скасувати.

Владислав, великий князь Богемії і Моравії, послав тепер до імператора Фрідріха єпископа Празького Даниїла. Даниїл повернувся й розповів князю Владиславу про імператора Фрідріха. Розповів, що Беатрікс, гарну спадкоємицю бургундської корони, ув’язнив у башті її дядько Вільгельм, щоб вона вмерла там. Проте імператор готується визволити її. Він вирішив дати їй волю, як колись імператор Оттон звільнив вродливу Адельгайду з Італії. Проте Вільгельм звільнив небогу, і на Святу Трійцю на великому імперському з'їзді має відбутись церемонія шлюбу.

А невдовзі від імператора прийшло запрошення приїхати на Святу Трійцю на рейхстаг у місто Вюрцбурґ.

Як уже наближалася Трійця, Владислав, великий князь Богемії і Моравії, з єпископом Даниїлом, священиками, панами, лицарями і великим пишно вирядженим почтом вирушив до міста Вюрцбурґа. Вітіко та всі молоді пани та воїни теж поїхали з князем.

Імператор приязно прийняв Владислава і його людей. На імперський з’їзд приїхали князі та пани імперії, тож намети тягнулись нескінченними рядами. На весілля імператора приїхали й усі молоді лицарі, які перебували під проводом Фрідріха ще тоді, коли він ще майже хлопцем розбив графів Вольфартсгаузьких. Тепер ці лицарі були обдаровані могутністю і честю. Вітіко зрадів, побачивши свого приятеля Вольфґанґа з Ортау, що був обдарований маєтком, і зустрів багатьох друзів, із якими познайомився в Нюрнберґу та Відні.

Першим святом з’їзду було весілля. Молодята стояли перед вівтарем. Фрідріх у білому оксамитовому вбранні, прикрашеному золотом, самоцвітами і гарним горностаєм, був чоловік середнього зросту, добре освічений, із ясним рожевощоким обличчям, синіми очима, білявим волоссям і золотавою борідкою. Беатрікс у білому оксамитовому вбранні, прикрашеному золотом, самоцвітами і горностаєм, теж була середнього зросту, витончена, з рожевим обличчям, синіми очима і світлим волоссям. Після шлюбної церемонії була учта, щедро приправлена веселощами і радістю, але і в наїдках та напоях, і в прикрасах та посуді панувала поміркованість.

У наступні дні після весілля були інші справи. Приїхав Владислав, князь із Польщі, його прогнав рідний брат Болеслав, тож він просив допомоги. На зборах князів Владислав, великий князь Богемії і Моравії, висловився на його користь. Імператор та князі вирішили надати допомогу й послали вісника в Польщу.