Кулик Степан - Тіні червоного місяця, Кулик Степан

«Ні. Мої повноваження закінчуються у межах планети. У Систем та Галактик свої Охоронці»

— Як у вас все серйозно, — хмикнув я, продовжуючи міркувати, над найбанальнішим у даному випадку питанням: це у мене шифер з даху з'їхав чи світ збожеволів? Другий варіант мені подобався більше.

«Ти не божевільний. І світ також в нормі. Просто умови змінилися, от і довелося вступити в контакт. Раніше в цьому не було потреби»

— Серйозно? І що саме сталося?

«Злиття світів. Чи ти хочеш сказати, що нічого не помітив? І навіть червоний Місяць не бентежить?»

— Подумаєш… Чи мало різних атмосферних явищ? У тому числі й невивчених. Взяти хоча б ефект Допплера… наприклад.

«Це ти про те, що світло зірок, які видаляються, зміщується у бік червоної частини спектру? Ні. Навіть поряд не стояло. Червоний Місяць лише візуальна складова Злиття. А це набагато гірше, ніж якби супутник Землі раптом кинувся навтьоки. Обійшлося б меншою кількістю жертв»

— Ти про що зараз?

«Я не зможу пояснити зрозуміліше. Ваші знання про будову Всесвіту надто примітивні…»

— Но, но… не треба цього. У нас цілком передова наука.

«Серйозно? Може, у тебе в шафі лежить «Фізика трансгенної зміни багатовимірного простору в координатах закільцьованим часом»? Ну, хоч би короткий курс для студентів гуманітаріїв?»

— Фізика чого? — пробурмотів я.

«Зрозуміло. Тому, давай не зображатимемо академіка з Малого та Великого театрів. Ні, я розумію, що ти далеко не найкращий кандидат, але, як каже ваше прислів'я: через брак гербового паперу пишуть і на туалетному».

— Простому ...

«До простого тобі ще рости і рости», — Тихто видала насмішкувате пирхання.

— Будеш дражнитися, припиню розмову… — пригрозив я. — Це тобі від мене щось потрібне, а не навпаки. От і будь добра, дотримуйся хороших манер.

«Вибач. Нерви… Ситуація погіршується з кожним днем, а я… ми… не можемо впоратися. А далі буде лише гірше. Якщо не почати діяти прямо зараз»

— Послухай… еее… пані Охоронець. Я вже зрозумів, що у вас, а можливо, й у всіх нас серйозні проблеми. Але, якщо ти й далі говоритимеш натяками та загадками, то ми далеко не заїдемо. Тому, зберися і починай вже викладати виразно і по порядку. Ок?

«Добре. Вибач ще раз. Загалом, як я вже сказала, я — Охоронець. У кожному світі, де виникло розумне життя, Творець для нагляду за нею залишає Охоронців. Ми непомітні, ні в що не втручаємось. Єдине наше завдання: не дати до підзвітного світу проникати мешканцям з інших світів»

— Ти маєш на увазі інопланетян? Вони що й справді існують? Але ж це фантастика. Ми досить глибоко вивчили Космос, щоб з упевненістю сказати: у доступному для огляду просторі людство самотнє. Можливо, в інших Галактиках... Але віддаль...

«Усе набагато ближче, ніж ви думаєте. Але, як я вже сказала, ваші знання надто примітивні для розуміння. Всесвіт нескінченний у вивчених вами координатах, і так — це відповідає істині. Але він ще й багатовимірний. І те, що ви вважаєте порожнечею, вакуумом… в інших вимірах насправді виглядає як листковий пиріг. А ваші найближчі сусіди знаходяться на відстані витягнутої руки. Просто кордони між світами на тих рівнях, практично непереборні. Ммм… Ну, як рідини, що не змішуються, в суспензії. Начебто одна рідина, але всі складові в ній окремо. І не поєднуються завдяки найтоншій, невидимій неозброєним оком, перешкоді. Доки не змінюються зовнішні умови. Наприклад, щоб суміш перетворилася на розчин, треба підвищити температуру. Так ось — Злиття, це саме така зміна умов. Внаслідок чого, сутності з іншого світу можуть проникати у ваш»

— Досить сумбурно. Але суть вловив. Хоча й не до кінця. Ну, проникають. І що? Скільки там їх подолає перешкоду? Сто? Тисяча? На десяток мільярдів? Навіть не смішно. Поглинемо, асимілюємо і навіть не помітимо.

«Впевнений? Тоді скажи, скільки треба левів, щоби життя антилоп в усій саванні змінилося радикально? І як швидко хижаки асимілюються у травоїдних?»

— Хочеш сказати...

«Кажу. У ваш світ проникли і продовжують проникати найстрашніші хижаки, яких ви тільки можете собі уявити. І люди для них не більше, ніж їжа. Земляни з ними знайомі не перше тисячоліття. Ви вважаєте їх демонами, нежиттю, нечистю і тому подібним. Не суть. Важливо, що зараз, у мене… та й у всіх моїх колег… занадто мало сил, щоб їм протистояти. У звичайні часи ми даємо раду, щоб викинути їх назад, але не у випадку Злиття. Коли сутності проникають на Землю не одиницями, а сотнями… Тому нам потрібна допомога. Не для себе… для спасіння Людства. І, цілком можливо, як виду»

— Умієш ти страху наздогнати. Ну, добре. Нехай так. І Злиття, і тварюки, і те, що ти допомогу шукаєш. Але чому я? Мало молодих чоловіків довкола? І військові, що пройшли гарячі точки. І спеціально треновані поліцейські. Спортсмени, в решті-решт. Ті, хто володіє всякими єдиноборствами і навичками рукопашного бою. Ні… Мені, звичайно, приємно… але, давай дивитися на речі реально. Років двадцять тому, ще куди не йшло. Теж дещо знав і вмів… Але що з того залишилося зараз? За великим рахунком, звичайний чоловік похилого віку, з надмірною вагою, букетом вікових проблем, одною ногою вже над безоднею вічності... То чому я?