Тимур Іванович Литовченко - Шалені шахи

час від часу заходився напучувати його:

— Ти розумний не по роках. Тобі б жити не тут, а в самому Острозі! Подейкують, там у князя чудова бібліотека... Пішов би ти на князівську службу, здобув би милість у його очах — тобі б і дозволили книжки ті читати! У них же вікова премудрість зібрана.

— А якщо я з дружиною туди поїду? — запитав якось Дем'ян.

— Із дружиною то з дружиною, — знизав плечима отець Георгій. — Важко буде, але сім'я, діти — це життя. Молодий ти ще, але, думаю, упораєшся, навіть маючи сім'ю за плечима.

А річ от у чому. Зітхали обидва брати за однією сусідською дівчиною — за Катаржиною, дочкою гончаря Станіслава Водяного. Вірніше сказати, по–справжньому закоханим був саме Дем'ян: до болю, до лементу, трепетно... Северин же тільки віддалено милувався дівчиною, охкав і зітхав.

Матір Катаржини померла при других пологах разом з ненародженою дитиною. Удівець–гончар виховував дочку самостійно і мріяв про її щасливе майбутнє. Спочатку Станіслав не заперечував проти її дружби із братами Бірковськими, але з кожним роком щоразу сильніше замислювався, а чи варто його обожнюваній Катаржині спілкуватися з голопузою босотою?..

І от тепер, після чергової розмови з отцем Георгієм, Дем'ян вирішив для себе остаточно: через місяць Катаржині має виповнитися п'ятнадцять років, тоді вони зможуть побратися, щоб разом виїхати в Острог, де він, Дем'ян, неодмінно знайде милість у княжих очах. Мріючи про майбутнє, юнак попрямував до будинку Водяного. Але попри очікування, Катаржини там не було. Тоді Дем'ян навідався на їхнє заповітне місце — на околицю Гусятина, туди, де біля роздоріжжя переплелися корінням два старих явори. Але й тут коханої не було. Куди ж вона поділася?..

Саме в той самий час, коли Дем'ян розмовляв зі священиком, батько Катаржини оголосив дочці про свій намір видати її заміж за якогось панича (насправді ж підпанка) Теодора Слив'яка. Мовляв, він шляхетної крові, при величезних грошах і становищі, до того ж непоганий ззовні, розумний, знає науки й взагалі багато всіляких різних речей, які належить знати шляхетним людям. І якщо настільки завидний наречений вирішив висватати дочку гончаря, то нехай так і буде! І ніяких заперечень з боку дочки, яка не розуміє свого щастя, батько не прийме...

Вмившись слізьми, Катаржина кинулася в будинок Бірковських, але Дем'яна там не знайшла. Зате її зустрів Северин, якому дівчина і розповіла про своє нещастя, гірко ридаючи. Мовляв, рідний тато її ні про що не спитав навіть — а вона, між іншим, кохає одного лише Дем'яна.

Северин намагався розвеселити Катаржину, як тільки міг. І от, підійшовши до свого будинку, засмучений Дем'ян почув, як на задньому дворі невимушено теревенили Северин і Катаржина:

— То й що ж, якщо він, наприклад, вміє говорити на нікому незрозумілій латинській мові та й загалом багато чого іншого знає?! — обурювалася дівчина. — Невже я неодмінно маю покохати його за це?

— Ні, звісно! — відповідав Северин. — Тут, Катаржино, головне в тому, щоб до серця свого дослухатися. Воно підкаже, з ким ти будеш щасливою.

Ясна річ, Дем'ян миттю відніс почуте на свій рахунок, і його вразили жахливі ревнощі й розчарування. Отже, підступна Катаржина зовсім і не кохає його?! Виходить, дівчині насправді не подобається, що він самотужки навчається, чому й як тільки може?! Хоч вона зовсім нещодавно сама просила розповісти про те, про се... захоплювалася його розумом... І все це обман?! От же ж лицемірка!!!

І Северин... От тобі й тишко: замість того, щоб підтримати брата, пропонує його дівчині зробити вибір, бачте, дослухаючись до голосу серця...

Ні, геть звідси! Втекти якнайшвидше!!! Геть із дому, де рідна матір щось приховує, ненависна стара тітка обзиває тебе байстрюком, тато скривджений, розчавлений, розтоптаний і не може захистити свою сім'ю. І навіть кохана дівчина насправді не кохає тебе... а можливо, взагалі нехтує!.. А рідний брат — той загалом зрадник. Геть звідси!!! Уперед, до нового життя!..

* * *

Вже через три місяці отрок Дем'ян, достатньо розумний і перспективний, служив у князя Василя Костянтиновича. Проживав у Дубні, але двічі на місяць навідувався в Острог і проводив незабутні години в одній з найрозкішніших бібліотек того часу. Все сталося, як він потайки мріяв...

Шкода тільки, з Катаржиною у нього не склалося! Доля ж дочки гончаря була трагічною. Дем'ян зник з дому раптово й непомітно, нікому ні про що не пояснивши, ні з ким не попрощавшись. Тому й не знав, що хоч як її батько наполягав на своєму, проте Катаржина відмовила нелюбому підпанку. Відмовила — і решту життя чекала повернення любого серцю Дем'яна... Не дочекалася.

Коли ж в Гусятині з'явилися брати Калиновські, щоб вигнати сімейство Бірковських з їхнього дому, нещасна дівчина теж постраждала: нападники зчинили наругу над нею, й від пережитого сорому та розпачу Катаржина втопилася.

Глава 5
Свій чужий дім
Королівство Польське, 1573 рік

Зі смертю познаньського воєводи графа Лукаша III Гурки, що сталася 23 січня, овдовіла графиня Олена нарешті дістала волю, а разом з тим знов опинилася єдиновладною розпорядницею казкового багатства роду Острозьких, бо заперечувати її права ніхто зі спадкоємців покійного не наважився.

Одержавши у володіння свій величезний спадок, тепер уже княгиня Олена Острозька вирішила повернутися до рідного Острога, але трохи затрималася. Адже католицький капітул не дозволяв ховати графа в родовому склепі через його, м'яко кажучи, дещо єретичні релігійні погляди[29]. Через це довелося відсунути дату поховання на 9 лютого, а сам обряд провести в Шамотулах.

Теперь щоночі Олені снився мальовничий Острозький замок — чарівне місце, де вона народилася, виросла й уперше по–справжньому покохала. Снився Богоявленський