Олександр Семенович Іванченко - Дорогами Маклая

невдовзі втрачали вогник сімейної ніжності, який розчулював душу, й самі перетворювалися на юних спартанців. Побої і стусани не вщухали в години дозвілля, і більший чи менший ступінь витривалості без нарікань був мірилом моральної сили, а це звичайно призводило до того, що побитий, у свою чергу, духопелив іншого. Так діяв у корпусі закон помсти…»

На цьому саме матеріалі юний фельдфебель Шестаков і написав своє нове «Лихо з розуму», за що й був вигнаний з корпусу без документів про те, що склав офіцерські екзамени, і хто знає, якою була б подальша доля цього талановитого юнака, якби Михайло Петрович Лазарєв, що командував тоді Чорноморським флотом, не взяв його до себе спочатку юнкером, а потім, після складання повторних офіцерських екзаменів, — мічманом.

Не послухався Ваня Горюн доброї батьківської поради, як поводитися у світі невігласів, і все довелося починати спочатку…

Та коли вже людина талановита, рано чи пізно талант своє візьме. Обдарованість можна принизити, можна позбавити волі, піддати яким завгодно випробуванням, але поки в грудях обдарованої людини б'ється серце, знищити її жагу творити неможливо.

За 14 років служби під командуванням адмірала Лазарева Шестаков став блискучим офіцером, брав участь у кількох битвах і був нагороджений бойовими орденами, та найважливіше, що він зробив за ці роки, — перша лоція Чорного моря. Це, власне, взагалі була перша морська лоція, від початку до кінця створена в Росії російським автором, фундаментальна праця з картами чорноморських глибин і течій, панівних вітрів, з докладним описом гаваней та берегів.

Звичайно лоції створюються колективно, зусиллями численних гідрографічних експедицій, і, коли побачила світ лоція Шестакова, ніхто з учених гідрографів не хотів вірити, що всі дослідження для неї виконала одна людина і вона ж усе викреслила й написала, тим більше, що це був якийсь безвісний капітан-лейтенант. Не сім же голів у нього! Та й фізично це неможливо… Але факт лишався фактом, і діамантовий перстень — найвищу нагороду за видатні роботи в галузі гідрографії — Академія наук Росії в 1852 році вручила Іванові Олексійовичу Шестакову.

Тим часом за рекомендацією адмірала Лазарева його посилають в Англію для нагляду за будівництвом парової шхуни «Аргонавт». Через рік він приводить новий корабель у Миколаїв і, окрім усього, привозить з собою велику книжку «Історія британського флоту», яку він сам переклав на російську мову і яка потім була видана в Петербурзі й стала взірцем для створення «Історії військово-морського флоту Росії».

Та не це головне» Одного року Іванові Олексійовичу було досить, щоб повернутися в Росію досвідченим спеціалістом зовсім нового типу кораблебудування (парового), і в 1854 році, в розпалі Кримської війни, за його проектами на корабельнях Миколаєва, Петербурга, Кронштадта розпочинають будувати 20 експериментальних гвинтових суден, 75 гвинтових канонерок і 14 гвинтових корветів — цілий флот!

Окрім того, набагато випередивши своїх учителів англійців, він розробляє проект небаченого на той час парового фрегата, здатного розвивати швидкість близько 2? вузлів і нести озброєння, рівне за своєю потужністю озброєнню лінійного корабля. Побудувати його, одначе, в Росії на той час було поки що надто складно, бракувало технічних засобів, і Шестаков добивається дозволу будувати свій фрегат у Сполучених Північноамериканських Штатах.

Американці, як відомо, люди ділові, гроші лічити вміють, а замовлення Росії обіцяло немалий зиск. І все-таки суднобудівників Нью-Йорка проект Шестакова знітив, нічого такого досі вони не будували і не могли гарантувати, що зможуть зробити такий корабель. Погодилися виконати замовлення тільки в тому разі, якщо Шестаков візьме на себе обов'язки головного технічного консультанта й усю відповідальність за кінцеву якість корабля.

Виходу не було, і всі умови Іван Олексійович прийняв, хоча й розумів, що ризикує. Писав 4 квітня 1859 року з Нью-Йорка:

«Я замахнувся вибудувати й озброїти небаченого мамонта. Наш корабель не так-то легко спустити на воду, а спорядити належно, щоб плавав добре, — ще важче. Я дуже хвилююсь… і чим ближче до завершення роботи, тим більші мої побоювання. Що з усього цього вийде і яким буде величезний «Генерал-адмирал», просто не знаю. Дуже прикро буде, якщо його морські якості не відповідатимуть праці й витратам; але все це тепер дуже швидко має вирішитись…»

Як виявилося, побоювання були марні. «Генерал-адмирала» щасливо спустили на воду, і корабель удався чудовий. Як на ті часи, це була революція у світовому суднобудуванні, тріумф інженерної думки.

«Наша консервативна уява неспроможна осягнути це, а розум відмовляється сприйняти як реальність, — писала лондонська «Дейлі ньюс», — але правда, хоч як боляче вона б'є по британському самолюбству, невблаганна: побудований в Нью-Йорку капітаном 1-го рангу Шестаковим за власним проектом російський паровий фрегат «Генерал-адмирал», за озброєнням зданий суперничати з лінкором, здійснив перехід з Нью-Йорка в Кронштадт за 12 днів — утричі швидше, ніж ходять наші найновіші кораблі! Це означає, що в разі протиборства на морі 15–20 таких фрегатів можуть скрушити весь британський флот. І не треба тішитися, що «Генерал-адмирал» будували в Америці — від початку до кінця він дітище Шестакова, який не дозволив американцям навіть скопіювати креслення. Було б помилкою гадати, що далі в будівництві таких фрегатів росіяни не зможуть обходитися цілком власними силами».

«Дейлі ньюс» не помилилася. Через два роки із стапелів у Миколаєві справді зійшло ще три таких самих парових фрегати, збудовані Шестаковим уже без допомоги іноземців: «Илья Муромец», «Олег», «Громобой», що разом з «Генерал-адмиралом» стали могутньою ескадрою, яка під командуванням того ж Шестакова вийшла в Середземне море для постійного там патрулювання. Відтоді новий напад англо-французьких військово-морських сил на наші Чорноморські береги став неможливий. Блокувавши західну горловину Дарданелл, Шестаков контролював усе судноплавство проток.

І знову чудова книжка — «Дідусь Міссісіпі», перша російська науково-художня пригодницька книжка для дітей. І велика стаття в газеті «Новое время» про доконечну потребу створити серію книжок, у яких письменники й просто бувалі люди розповіли б дітям про географію нашої планети.

З цього, до речі, в Росії почалася вітчизняна дитяча література про подорожі і пригоди.

Потім 1880 рік. Уряд Росії вирішує обновити весь свій флот, замінивши застарілі вітрильно-гвинтові корвети, крейсери й парові фрегати потужнішими панцерниками й крейсерами новітнього типу. Морському міністрові