Галина Василівна Москалець - Кожен день – інший. Щоденник

чорним, темно-сірим і жовтим та золотим. І над лісом — там, де сідає сонце, — світла смуга, а над нею чорна. Чомусь я відразу подумала: світла смуга — то завтрашній день, а чорна — минуле. Наступний день і справді виявився безхмарним і світлим. Але не це головне — раптом я знову стала сильною і повірила, що в мене досі є майбутнє.

27.04.2012

* * *

Життя в нашій країні — як над прірвою. Кожної миті ми можемо розпрощатись з мирним побутом, втратити все, що маємо. Нас загнали в глухий кут, найглухіший, той, що називають беззаконням і безправністю. Тому так важливо зараз повернутись обличчям до минулого і дізнатись, як воно жилося в прірві. Іноді мені здається, що я могла б жити де завгодно, тільки не в Україні. Не тому, що мені так погано, а тому, що соромно від безсилля.

29.04.2012
Трави

Магія трави, сон про зелений пагорб, який раптово оточив туман, кульбабовий мед, який я варитиму сьогодні, квітучі вишні. Я пригадую, як хворіла в дитинстві і вийшла з хати, коли там нікого не було. І раптом побачила розквітлі вишні. Навіть тінь від них була біла.

Тут те саме. Багато-багато вишень і черешень. І така зелена трава, аж сліпить очі. Трава ближча до землі, вона сильніша.

У мене наче все вивернуте назовні, всередині нема нічого, порожнеча. Це через те, що діється довкола — надто все привабливе, надто звертає на себе увагу, не дає зосередитись.

Я посадила на балконі коріандр і базилік замість квітів. Їхній запах і смак нагадуватиме мені про ті краї, де я побувала.

30.04.2012

Модель Сущого і Не-Сущого

Чорна діра як вихід в іншу реальність. Можливо, ці реальності нагадують цеглини якоїсь будови, форму якої ми не можемо уявити. Можливо, вони розташовані подібно до щільника. Безперечно, існує якась модель. Але головне, що це все рухається за допомогою змін різних гравітаційних полів, адже існують різні маси.

У кожній реальності є свої супутники, реальності менші, створені побічно, мимоволі, які ми демонізуємо, приписуючи їм більшу силу, хоч цього не може бути. У ній теж існують свої чорні діри (ми так часто вживаємо цей вираз, щоб пояснити руйнування нашої реальності). Усе це фізика вищого порядку, а не містика.

Я не збожеволіла, а просто подивилась фантастичний фільм 70-х років, дуже наївний. І от виникли такі думки щодо моделі Сущого і Не-Сущого.

1.05.2012

Самогубство книги

У дитинстві мене вразив розділ з «Собору Паризької Богоматері», де йшлося про архітектуру. «Книга вбила будівлю». Однак, Гюґо мав на увазі лише те, що храми після Гутенберґа перестали бути книгою для неграмотних. Правда, неграмотних вистачало в усі часи, і каплиця Боїмів у XVII ст. виконувала функції такої книги, але ілюстрації до Святого Письма вже супроводжувались подекуди текстами. Уся сакральна архітектура — це зашифроване послання до Бога, і такою вона буде вічно.

А єдине, що здатне вбити книгу, — це реклама, яка відволікає увагу від неї, й від самого життя. Це наче пройтись бульдозером через звивини мозку. Рекламою прихованою чи явною стали й книги маскульту, і самі їхні автори. Це якийсь нонсенс — виділятись зі стада, щоб стати на його чолі й повести на бійню або в провалля.

3.05.2012

Руки

Писати великі тексти на комп’ютері — пробувала і бачу, що це мені тільки шкодить. Звичайна ручка встигає за думкою, клавіатура її гальмує. Текст втрачає цілісність, виглядає штучним. Рука відчуває найтонші вібрації. Так само я мала проблеми з друкарською машинкою.

Побачила набір для вишивання бісером — раптом захотілось це зробити. У намистинах є щось магічне, як у коштовному камінні. Вони не можуть проявити себе без світла.

Якщо відібрати лише одну світлину з подорожі до Комарно, то я б вибрала ту зі зруйнованим надгробком: масивне тіло з каменю, що стоїть просто в траві, а зверху прикладена витончена голівка ангела з іншого надгробку. Якимось чином вони дуже підходять одне одному.

Спробувати зняти коротенький фільм нерухомою камерою. Тоді й звуки будуть чистіші. Тільки в мертвих руки не тремтять.

6.05.2012

Інша реальність