Андрій Анатолійович Кокотюха - Таємниця підводного човна

— Ну, десь таке і в мене вийшло. Вибачайте, але про тісняву я попереджав. Отам, у вас за спинами, — машинне відділення. Займає, як бачите, якщо не половину, то третю частину місця. Ось тут — пункт керування човном, він же — командний пункт. Кают-компанії не передбачено. Все досить просто й зрозуміло. Данько, дошка з приладами тут, пробирайся сюди. Богдане, поки що будь поруч зі мною. Всі на місцях?

— Усі, — хором відгукнулися хлопці, примостившись там, де їм було наказано.

— Тоді з Богом. Занурюємось, задраяти люк!

Наказав Капітан сам собі — ані Данило, ні Богдан не уявляли собі, як це робиться. Щільно зачинивши верхній люк, Капітан перебрався до пункту керування, вмостився на жорсткому ослоні. А далі почалися жести, мов на виставі циркового фокусника. Друзі не встигали стежити за ними, бачили лише, як в півтемряві тонкі довгі пальці натискають на кнопки, а руки сіпають ручки-важелі. Спробував Данило встигнути за цими рухами поглядом, аби бодай у чомусь розібратися, — не зміг, змирився, разом із Богданом віддався на волю дивакуватого Капітана, цілковито поклавшись на нього.

А «Рибка» тим часом повільно занурювалася під воду. Надіявся Данило побачити красоти підводного світу крізь ілюмінатор — не вийшло. Чи то знімають підводне життя в інших місцях, чи дійсно нема в цій частині Чорного моря нічого цікавого в глибинах, чи самі кружальця ілюмінаторів дуже маленькі, не призначені для огляду. Темно довкола, наче під ковдру заліз. Зважаючи на задуху — ще й під теплу пухову ковдру.

Капітан керував човном, стежачи за приборами. Руки продовжували впевнено орудувати важелями, схожий на велику рибу човен поволі виплив зі свого сховку, при цьому Данило з Богданом почули коментар:

— Тут обережно треба. Не надто глибоко, коли під склепінням проходиш. Трошки нижче візьмеш — усе, сів пузом на дно… Далі швидше підемо.

Так і сталося. Тернулася «Рибка» днищем об якусь твердь, але не затрималася — посунула вперед, і за кілька хвилин хлопці відчули: човен наддав швидкості.

— Даниле мій дорогий, перебирайся ближче сюди, — гукнув Капітан, не озираючись. — Поміняйся з Богданом місцями.

Хлопці виконали розпорядження. Данило витер спітніле лице. Відчув, як одяг неприємно прилип до тіла.

— Дихати важко, — промовив він.

— Знаю, — кивнув Капітан. — Моя недоробка. Не розрахований човен на пасажирів, хоч ти трісни. Самому мені дихати ще так-сяк, а тут… До речі, ви перші пасажири. Так що свою помилку я щойно й сам помітив. Але маю надію, що не задихнемось.

— Нормально, — пробубнів ззаду Богдан. Човен, керований Капітаном, рухався під водою доволі хутко.

— Наше щастя, що бухта тут не дуже широка — довго шукати не доведеться на дні. Даниле, дивись на ехолот, будеш озвучувати точні координати, коли піде сигнал. Зумієш?

— Не вища математика, — відповів той.

В ілюмінаторі й досі стояла суцільна темінь. Навіть прожектор, який освітлював шлях Капітанові, не відкривав підводних красот і таємниць. Припинивши безглузді спроби розважити себе підводною мандрівкою, Данило справді вирішив зосередитися на вказаних приладах.

Іноді Данилові здавалося, що тут, під водою, час зупинився, проте він, хоч і непомітно, але спливав і тут, у морській глибині. Стрілки годинника, прилаштованого на панелі приладів, неквапом, але рухались. Як «Рибкою» керують, куди вони пливуть — Данило з Богданом навіть не уявляли.

Та враз прилад запищав. І що далі рухався човен, то чіткішали сигнали.

Стрепенувся Капітан. А разом з ним і новостворена команда. Богдан навіть спробував підійти ближче, та тіснява заважала.

— Що там, Даниле мій дорогий? — напружено запитав Капітан.

Данило, вдивляючись у навігатор, назвав отримані координати. Звірившись із якоюсь картою, розкладеною на колінах, Капітан азартно потер руки.

— Ліворуч по борту. Й нижче. Так, зараз-зараз, підійдемо ближче…

Знову замиготіли важелі в руках. Сигнал не стихав. Навпаки — у певний момент став особливо чітким.

— Стоп машина! — скомандував Капітан сам собі, знову звірився зі своєю картою. — Отак!

Тепер ми точно над ним, рідненьким, стоїмо. Богдане мій дорогий, давай, вступай. Твоя черга.

Він поступився місцем, і Майстренко зайняв його спершу з острахом. Та щойно долоні стиснули важелі, хлопець чітко собі уявив, як орудував ними увесь цей час Капітан, закусив нижню губу — і тепер уже він давав механізмові раду.

«Рибка» зупинилася. Не те, щоб зовсім завмерла на місці, але й далеко не відпливала.

— Так тримати! — скомандував Капітан. — Упораєшся?

— Спробую! — відгукнувся Богдан.

— Ну, я пішов.

Попри тісняву Капітанові таки вдалося начепити на себе акваланг. Перетворившись на такого собі морського диявола, він махнув на прощання рукою і зник у вузенькому відсіку, старанно задраївши за собою двері. За короткий час хлопці побачили, як водолаз майнув у кружальці ілюмінатора. Запала тиша.

Почалося напружене чекання. Спершу Данило намагався фіксувати час, потім кинув цю справу — стрілки на годиннику повзли надто повільно, втомлювали очі. Правда, коли Капітан покинув човен, дихати стало трохи легше, і ця дихальна гімнастика відволікала. Богдан увесь зосередився на важелях, тому для нього час спливав інакше.

Та ось за ілюмінатором знову пропливла людська постать, а за короткий час у череві підводного човна з’явився й сам Капітан.

З порожніми руками.

Маючи досвід пошуку різних скарбів, Данило з Богданом сподівалися побачити як не ковану скриню, то бодай металеву коробку, вкриту іржею чи водоростями. А Капітан не тримав у руках нічого.

Зняв маску.

Навіть півтемрява була промовистішого. — на лиці ясно читалися поразка й розчарування.

— Що? — хором запитали хлопці.

— Нічого, — почули у відповідь, і за мить Капітан додав: — Касатка.

Розділ 24

Який дає відчути, що воно таке — гіркота поразки

Данило забув про те, що мусив стежити за приладами.

Та прилади — то пусте. Богдан гірше зробив — пустив хитрі важелі, перестав зважати на незрозумілі стороннім кнопки. Човен ураз втратив керування, і Капітан відчув це першим — рвонувся до свого місця, відштовхнувши Майстренка досить грубо, знов замиготіли у півтемряві його, худі руки. Відчули хлопці човен розвертається, довкола своєї осі на сто вісімдесят градусів і бере курс назад. Повертається туди, звідки прийшов.

Богдан цього не зрозумів, але Данило побачив усе на панелі приладів. Не наважився запитати Капітана, що сталося. Хоча спитати мусив, просто не зовсім зібрався з Духом. Але доки він шукав потрібні слова, Богдан вдупив просто в лоба:

— Яка касатка? Ви там касатку знайшли? Хіба вони в цих водах плавають? Я хоч і не дуже великий грамотій, але теж інколи програми про тварин дивлюся по телевізору.

— Що ж