В В Срібна - Світляки на полі бою, В В Срібна

― Гарна ідея.- підтримала жінка.

Поки вони готували малеча все менше і менше соромилась, але Мотря була явно не задоволена новими знайомствами. Вони провели весь вечір у такій теплій компанії. Коли вони накривали на стіл, у двері постукали. До хати зайшли дід і баба. Ян підбіг і обійняв їх.

― Привіт, бачу знайомство пройшло гарно.- сказав дід обіймаючи онука.

― Так, проходьте за стіл.

Після теплої вечері дітей вклали спати, а дорослі сиділи й розмовляли за столом.

Ян прокинувся, було ще темно. Він відчував, щось неладне. Він встав і подивився на кинджал, який лежав поруч. Максим спав.

Ян чув лише вітер, який шуршав листям. Він закрив очі та зосередився на своїх відчуттях. Людська енергія була на дереві. Ця людина явно слідкувала за ними.  Він взяв кинджал, встав і потягнувся. Біля того дерева були прив’язані коні. Тому він удав, що підійшов до них, а сам доторкнувся рукою до дерева і швидко прошепотів закляття. Воно затряслося і звідти зіскочила людина. Роздивитися її було дуже важко. Від звуку Максим проснувся і підскочив. Побачивши незнайомця він схопився за шаблю.

Людина намагалася втекти. Проте Ян не став зволікати й прошепотів:

― Троа. - відразу ж незнайомця оповили лози, які з’явилися із землі.

― Якого чорта! – мовив Максим. Йому було не в радість прокинутись від  невідомого, але він видихнув і дістав мотузку з мішка. Прив’язавши невідомого до дерева Максим стягнув з нього маску.  

Перед ними був чоловік у віці з сивуватим волоссям і бородою. Одягнений він був у темний одяг. Ян нахилився і прошепотів:

*― Ти з «тихої ночі»? На скільки я знаю їм заборонено за мною слідкувати. Хоча, ні ти з розвідників султана.- протягнув Ян останню фразу.- Чи не так?

Максим подивився на Яна, а за тим на чоловіка. Він зовсім нічого не розумів, але намагався робити на скільки можливо серйозний вигляд.

*― Ви праві. Не очікував, що ви мене помітите.

*― Хто наказав слідкувати за мною?

*― На жаль, я не можу вам цього розказати. Ви були таким великим, але вибрали не вірний шлях.

*― Будеш читати мені нотації? Навряд чи ти добився хоча б малої частини моєї влади.- обурився Ян, сьогоднішній день виявився для нього досить жахливим, але заспокоївшись він продовжив: - Значить говорити не хочеш… Ти розбудив мого друга, він явно не в найкращому настрої. Думаю він не дасть тобі спокійно померти.

*― Ви знаєте правила, мені не вижити, якщо я щось розповім.

*― Знаю, але я можу дарувати тобі спокійну смерть. Я все одно дізнаюся те, що мені треба, але тоді ти будеш помирати в муках.

*― Я чув, що ви втрати більшу частину здібностей, тому навряд чи мені варто вас боятися.

Ян встав.

*― Ти зробив свій вибір і він явно не правильний. Не звинувачуй мене у грубості.

― Про що ви розмовляли?- запитав Максим.

― Я дав йому обрати якою смертю він помре. Він вибрав найгірший варіант.

― І що ти збираєшся робити?

― Витягнути потрібну інформацію магією і разом з цим примушу його помирати в муках.- спокійно відповів Ян.

― Ти впевнений? Твоє тіло ще не повністю відновилося.- Максим нахмурився.

― Впевнений.

Ян дістав невеличку скляну скляночку з чорною рідиною.

― Що це?

― Допоможе дістатися до потрібної мені інформації. Якщо я втрачу свідомість, не переживай. Прийду до тями за деякий час.

― В якому сенсі втратиш свідомість?

― У прямому.

― Ти хочеш доконати себе, я все правильно розумію!?

― Заспокойся.

― Будь обережним і постарайся не постраждати.- зле видихнувши відповів Максим.

― Добре.

 Ян випив рідину і підійшов до чоловіка, він присів, зав’язав йому рота, щоб той не міг кричати, і взяв руками його голову. На мить він засумнівався й опустив очі. Раніше він би ні за що не пішов на подібну магію, адже не бажав чиєїсь смерті. « Що зі мною? Невже збожеволів? Заспокойся! Він зробив свій вибір.»- думав хлопець, повертаючись до холодного розуму. Його світогляд і справді змінився після останніх побій. Знову подивившись в очі чоловіка, він прошепотів:

―Ельмаре.

Його очі стали повністю чорними. Чоловік намагався відвести погляд, але Ян міцно його тримав. Очі розвідника також залилися чорним кольором.  З його уст  було чутно спроби кричати. Він явно відчував не виносний біль.

Ян опинився на ринковій площі. Там повинен був бути сильний гамір, але ніяких голосів не було чутно. Зайшовши до невеличкої крамнички він побачив дівчину і хлопця. Вони сміючись забігли до комірки. Ян зайшов за ними тому, що тільки їх голоси він чув. Хлопець поцілував дівчину у щоку й обійняв.

*― Я обіцяю, скоро ми одружимося і поїдемо якомога далі звідси.