Джордж Мартін - Борва мечів

Відповіді він не чекав, а відразу клишоного затупав із оливкового гаю до Ознака зо’Пахла.

— Чому ви обрали його, халісі? — ображено спитав Рахаро. — Він жирний і тупий.

— Могутній Бельвас був тут рабом у бійцівських ямах. Якщо отой зацний воїн Ознак загине від руки колишнього невільника, Великі Хазяї будуть осоромлені. А якщо переможе… для такого пихатого вельможі то перемога невелика, і Меєринові не буде з чого пишатися.

На відміну від пана Джорага, Дааріо, Бурого Бена та трьох кревноїзників, євнух не очолював військо, не обмірковував битви, не давав порад. «Він не робить нічого, лише їсть, хвалиться та гримає на Арстана.» Бельвас був якраз такою людиною, яку вона найлегше могла віддати у жертву. А заразом буде нагода з’ясувати, чи доброго захисника їй надіслав магістрат Іліріо.

Збуджений гомін пробіг лавами обложників, коли Бельваса побачили у полі перед містом. З мурів та башт Меєрину загорлали образи та виклики. Ознак зо’Пахл виліз на коня і чекав, високо піднявши вістря смугастого списа. Огир нетерпляче струшував головою і бив копитом піщаний ґрунт. Хай який євнух був дебелий, а перед звитяжцем на коні виглядав невеличким.

— Воїн лицарських чеснот мав би спішитися, — зауважив Арстан.

Ознак зо’Пахл нахилив списа і ринув уперед.

Бельвас зупинився, широко розставивши ноги. У одній руці він тримав свого малого круглого щита, у іншій — кривого араха, якого Арстан порав так дбайливо. Велике брунатне черево та вислі груди були оголені вище від жовтого шовкового пояса; броні на Бельвасі не було, не рахуючи набитої нютами шкіряної жилетки — такої сміхотливо-крихітної, що й сосків не закривала.

— Було ж хоч кольчугу йому дати, — раптом занепокоїлася Дані.

— Кольчуга його сповільнить, — відповів пан Джораг. — У бійцівських ямах не вбираються в обладунки, бо натовп приходить дивитися на кров.

З-під копит білого огиря хмарами летів пил. Ознак щосили чвалував до Могутнього Бельваса, смугаста кирея струменіла з плечей. Усе місто Меєрин, здавалося, піднесло за нього до неба верескливі голоси. Заохочення обложників на їхньому тлі здавалося тихим та млявим. Неблазні стояли мовчазними лавами, зберігаючи кам’яні обличчя. Бельваса також наче витесали з каменю; він стовбичив на шляху коня, а на широкій спині в нього туго натягнулася жилетка. Спис Ознака цілив йому просто посеред грудей; яскраве сталеве вістря блищало на сонці. «Зараз його настромлять на палю» — подумала Дані… аж тут євнух крутнувся убік. За миг ока вершник пронісся повз нього, хутко розвернувся, підняв списа. Бельвас не зробив ані руху, щоб завдати удару. Меєринці на мурах верещали дедалі гучніше.

— Що він робить? — зачудувалася Дані.

— Дарує юрбі розвагу, — відповів пан Джораг.

Ознак повів коня навколо Бельваса широкою дугою, а тоді вдарив острогами у боки і знову ринув уперед. Бельвас дочекався його наближення, крутнувся і відбив вістря списа убік.

— Надто довгий спис, — зауважив пан Джораг. — Бельвасові неважко уникати вістря. Йолоп мав би збити його конем, а не намагатися гарненько наколоти на рожен.

Ознак зо’Пахл напав утретє, і цього разу Дані ясно побачила, що насправді він спрямовує коня повз Бельваса — точно так, як вестероські лицарі б’ються у кінному герці, а не так, як дотракієць мчить просто на ворога, щоб його збити і затоптати. Пласка місцина дозволяла огиреві набрати доброї швидкості, але й євнухові не заважала ухилятися від громіздкого двосажневого списа.

Меєринський рожево-білий звитяжець спробував передбачити рух євнуха і крутнув списа убік тієї самої миті, коли супротивник ухилявся. Але Могутній Бельвас ґав не ловив, і замість крутитися впав додолу. Вістря майнуло над головою, не завдавши йому жодної шкоди, а євнух зненацька покотився землею, виписуючи гострим, наче бритва, арахом, сріблясту дугу. Усі почули, як відчайдушно заверещав огир, коли лезо уп’ялося йому в ноги. Поранений кінь полетів сторчма, здіймаючи з ґрунту хмару пилу; меєринський поборник не мав жодної змоги втриматися у сідлі.

Раптова тиша впала на цегляні мури Меєрину. Тепер щодуху верещали та галасували вже Даніни вояки.

Ознак спритно зіскочив з коня і навіть устиг вийняти меча, коли на нього наскочив Могутній Бельвас. Криця заспівала на криці так швидко та люто, що Дані не побачила жодного удару. Не встигло її серце простукотіти й десятку разів, як Бельвасові груди вкрилися кров’ю від порізу просто під цицьками… а Ознакові зо’Пахлу в голову між рогів устромився арах. Євнух рвучко витяг клинка, відділив голову звитяжця від тіла трьома дужими ударами, високо підняв її на огляд меєринцям, а тоді кинув у бік міських воріт. Голова покотилася, підстрибуючи, піщаною рівниною.

— Бувай, поборнику славного міста Меєрина! — зареготав услід голові Дааріо Нахаріс.

— Безглузда перемога, — скривився пан Джораг. — Ми не звоюємо Меєрин тим, що вбиватимемо його захисників по одному.

— Не звоюємо, — погодилася Дані, — та загибель цього мене потішила.

Оборонці на мурах почали стріляти по Бельвасові з арбалетів, та стріли не долітали і мляво розкидалися полем. Євнух обернувся спиною до дощу зі сталевими вістрями, спустив штани, сів навпочіпки і висрався у напрямку міста. Потім підтер дупу смугастою киреєю Ознака, затримався ще трохи — пограбувати труп звитяжця та скінчити муки коня — а вже тоді закрокував назад до оливкового гаю.

Щойно євнух досяг табору, як зустрів найгарячіші вітання. Дотракійці тюгукали і верещали, Неблазні схвально гриміли списами по щитах.

— Майстерно! — похвалив його пан Джораг.

Бурий Бен кинув євнухові спілу бросквину і гукнув:

— Солодка винагорода за солодку перемогу!

Навіть Даніни дотракійські служниці мали для переможця кілька слів хвали.

— Ми б заплели тобі косу та повісили на неї дзвіночка, Могутній Бельвасе, — мовила Джихікі, — але ж ти не маєш волосся для коси.

— Могутній Бельвас не хоче теленькати дзвіночком. — Євнух з’їв Бенову бросквину за чотири укуси і викинув кісточку. — Могутній Бельвас хоче їсти печінку з цибулею.

— То поїсте! — мовила Дані. — Але ж Могутнього Бельваса поранено!

Його черево було червоне від крові, що стікала суцільним полотном із м’ясистого розрізу під грудьми.

— То пусте. Я дозволяю кожному різати мене один раз, тоді вбиваю. — Він ляснув долонею по скривавленому череві. — Порахуй рубці, то знатимеш, скількох убив Могутній Бельвас.

Але Дані втратила хала Дрого від схожої рани і не могла дозволити собі лишити Бельваса без турботи, а тому надіслала Місандею