Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Макс вийшов із палати і мало не натрапив на трьох жінок, які вервечкою йшли коридором. «Фігасе, – подумав прийнявши в сторону – наче похоронна процесія…» Через дві палати від Миронівської ті відчинили такі самі білі двері і зникли всередині. Макс розвернувся і зайшов назад, до палати Миронова.

– Капітане... а не знаєш що тут у вас таке? Я мало не наступив на жінок... у них такий замучений вигляд... і відразу троє. Вони кудись далі пішли...

– Я не знаю точно... Оля говорила, що тут є окрема палата, там діти. Безнадійні. Матері не бажають із цим миритися, чергують у них, щоб доглядати. Хтось тут сидить, хтось мечеться містом у пошуках допомоги, спонсорів, ліків...

У палату зайшла Оля. Сьогодні вона мала просто казковий вигляд, побачивши її, Миронов аж підвівся з ліжка, а Максу захотілося голосно і протяжно свистнути. Нічого такого особливого й не було – дівчина підбадьорилася, очікування біди зникло з її обличчя і фігури. Макс уже бачив подібне перетворення з Марією Миколаївною – мамою Каті, після того як доньці стало явно краще, жінку наче підмінили.

– Ой, Максиме... ви тут... Що з Андрюшею? щось не так? погано? – сто запитань за секунду вилетіло на Макса.

– Стоп! – він постарався перервати потік емоцій, – усе добре, я тут просто у справах.

– Фух! – дівчина видихнула... – вибачте... вибачте мене, будь ласка... я так хвилююся. Усе так швидко сталося, такого просто ніхто не знає і мене весь час мучить думка – а раптом усе повернеться? Раптом щось не так, що це помилка, ремісія і все... Я приходжу і бачу, що Андрію все краще і краще, і заспокоююся...

– Ну, потерпіть ще трохи, скоро він відведе вас в одне цікаве, але неймовірно нудне місце і вам уже не треба буде кудись приходити – ви весь час будете разом.

– Це куди ж? – не зрозуміла жарт дівчина...

– У РАГС, кохана, у РАГС... – подав голос Миронов – ти ж не передумала?

– Ні, звісно ж ні, – дівчина все ж почервоніла, – чи тобі потрібні свідки?

– Звичайно потрібні, – Миронов не здавався...

– Я не буду вам заважати з’ясовувати такі тонкі питання... хочу тільки вас перепитати, Олю, що тут за палата з дітьми?

Дівчина одразу зпохмурніла.

– Так, далі по коридору шестеро діточок, усі важкі... – Оля опустила голову, – можливо, їм і можна допомогти, але в батьків грошей стільки немає... – Раптово Оля впритул глянула на Максима, – допоможіть їм, Максиме... прошу вас... допоможіть... – Очі її буквально світилися, а від усієї неї йшла така енергія, хоч заряджайся, – ви ж можете... будь ласка. Я знайду гроші, не відразу тільки... у мене кімната в гуртожитку, я продам її... їхнім батькам уже зовсім нема чим платити.

– А жити де будете? – Макс уважно дивився на неї і слухав її емоції, – якщо кімнату продасте?

– Якось проживу. Навіть якщо Андрій передумає... – дівчина глянула на Андрія з викликом і знову перевела погляд на Максима.

– Оля... ви розумієте, що я не лікар? Я – ніхто. Просто ніхто. Таке, що в мене вийшло з Андрієм, може більше й не станеться. Я сам цього не знаю. Що ви скажете батькам, якщо не вийде? Ні, а якщо ще гірше – якщо з одним вийде, а з іншим ні? Знаючи людей, я не здивуюся, що вас затягають по судах. І роботу ви втратите в будь-якому разі, навіть якщо все буде як треба. Чиновники і заздрісники від медицини не дадуть вам далі працювати. Ще момент – я трохи буцаюся з “Фармою”, з цього ж питання... так от, як ви думаєте, що зробить “Фарма”, коли дізнається, що під вашим проводом сталася така історія? Вас просто заберуть і будуть довго випитувати, що я робив, як і так далі. А якщо не повірять, що ви нічого не знаєте, то вдадуться до таких методів дізнання, після яких вас випускати до людей буде не можна. Судячи з того, що вони коять у місті – найімовірніше, так воно і буде і вони нічого не бояться. – Макс говорив усе це більше для того, щоб Оля чітко розуміла, з чим доведеться зіткнутися. Сам він уже прийняв рішення майже одразу, щойно дізнався історію тієї палати. Навіть якщо дівчина передумає – він усе одно піде туди. Оля запитально подивилася на Миронова. Той лише повільно кивнув, підтверджуючи сказане.

– Добре, нехай я помиляюся щодо “Фарми”, але ви ж розумієте, що в іншому я маю рацію. Внутрішню кухню медицини ви знаєте краще за мене.

Дівчина задумалася.

– Я згодна, – знову твердо і рішуче сказала вона. – Згодна на все, нехай буде як буде. Якось прорвемося. Тепер у мене є Андрійко... А в них немає шансів взагалі. З кожним днем усе гірше. За день-два їх мають розселити по інших палатах, щоб помирали не на очах одне в одного. – Миронов простягнув руку і вхопив її пальці.

– Добре, Олю... сьогодні ввечері я прийду. Спробуємо. Треба тільки поговорити з батьками, щоб якось сприйняли мене. Без шуму та довгих обговорень.

– Спасибі вам велике! Максиме... Я не знаю, як вам дякувати... Я все зрозуміла, я поговорю з ними, головне, що ви погодилися...

– Бережи її, Миронов... У тебе чудова жінка... у неї чиста душа і величезне серце. Немає таких діамантів, які коштують дорожче... Я буду приблизно о двадцять другій годині, – уточнив він, виходячи з палати.

Макс ішов парком від лікарні в бік місця, де стояла його машина. Погода тішила – хоч і доволі холодно, але небо ясне, легкий сніжок кружляв у повітрі, так само й думки кружляли в його голові. Знову вліз в історію. Діти... як боляче бачити, як помирають діти. Гаразд, дорослі – хтось якось встиг пожити, хоч щось побачити... а вони – це ж ще чисті сторінки... Нічого у своєму житті вони ще не бачили. Що ж він буде робити? Надія була на те, що якщо вийшло з Мироновим, то й тут може вийти. Усе в нього виходить – і тут вийде. Повинно. Інакше навіщо все це взагалі? Якщо Бог є,.. то навіщо він йому все це дав? Тільки... на Бога сподівайся, а на підзарядку сходити треба... Шестеро... ще й у крайній стадії... За один раз точно не зможе. Може вийде хоча б стабілізувати, щоб стан не погіршувався? Добре було б.