Олена Гриб - Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб

– Здається, послизнувся, – захникала жінка. – Я не бачила його, Оттіку! Ох, якби ж я дивилася вперед…

– Досить скиглити!

– Там хтось їде! Мене посадять до в'язниці!

– Витри обличчя, дурепо. Лізь на коня й усміхайся. Зараз відтягну хлопця в кущі, й ніхто нічого не помітить.

Грубі руки кинули Рейна у придорожню канаву. Від удару об мерзлу землю перехопило подих, гострий біль пронизав хребет.

– Пальто в малого дороге… Любий, та це ж біла лисиця! Такий комір кілька золотих монет коштує! А пряжки на чоботях бачив? Невже зі срібла?

– Рот закрий, безмозка! Сам бачу, що хлопчик не з простих! Думаєш, відвеземо його рідним – отримаємо нагороду? Ну звісно! Кар'єри нас чекають, а не подяки!

– Я не про те, Оттіку! Хоч хутро зріж, га? Навіщо добру пропадати?

Копняк перевернув Рейна на живіт. Від ривка, що віддер комір, спина неприродно вигнулась і в ній щось тріснуло.

«А тато підібрав навіть бездомну шавку», – промайнуло в голові.

Де ж справедливість? Батька стратили у вогні, а той, хто пограбував дитину, подарує своїй жінці хутро лисиці і насолоджуватиметься її подякою!

– Чоботи не забудь, любий! Там вистачить срібла і на перстень, і на сережки.

Можливо, останнє Рейну почулося, бо пітьма накрила його знову на слові «любий».