Володимир Миколайович Шитик - Остання орбіта

— Скільки у нас залишилося часу? — Бурмаков був на диво спокійним, немов відбулася звичайна затримка.

Машини миттєво зробили нескладний розрахунок. Павло подав командирові перфострічку, поцятковану знаками.

— Ого! Цілий тиждень. Ну, скажімо, шість, навіть п’ять днів. За цей час ми повинні відремонтувати або замінити дюзу. Тоді ми ще зможемо посперечатися з нашим сердитим богом. Доведемо йому, що людина сильніша.

— У космосі, в умовах все зростаючої сили тяжіння Юпітера і підвищення навколишньої температури дюзу не заміниш, — сумно посміхнувся Павло.

— Але іншого виходу немає.

— Є. Потрібно знову накласти пластир. На це знадобиться менше часу. Зі всіма відключеннями і очищеннями — сорок-п’ятдесят годин. Ну, найбільше, шістдесят.

— А що гарантує від нового розриву?

— У нас буде в запасі декілька діб, і ми зможемо не вмикати відремонтовану дюзу на повну потужність.

Бурмаков погодився не відразу. Тричі давав він роботу рахунковим машинам, поки ухвалив остаточне рішення.

31 березня за земним численням

А у нас переплуталися всі дні. Якось не щастить нам після Марса. Природа ніби мстить, що ми зазирнули в одну з її найпотаємніших таємниць. Ми, звичайно, доб’ємося свого, не відступимо. Але бачу, як це важко. Був поранений П. К. І напружено працював С. В. І коли нарешті можна було б відпочити, — нова біда. Вона лягла на плечі С. В. І П. К., який — хай не приховує від нас — ще не видужав. Я намагаюся допомагати чим можу, проте мені мало що доручають. Диваки, вигадують різні причини, аби мені було легше. Наче я й справді маленький. А про себе не думають. Я сьогодні навмисно проглянув кінострічки, зроблені незадовго до нашого вильоту. І можу прямо сказати, що С. В. І П. К. виглядають на десять років старшими. А як вони схудли — просто шкіра та кістки. Котру ніч вже не сплять, особливо С. В. Та що вдієш. Становище наше дуже небезпечне. Ми навряд чи вирвемося з обіймів Юпітера. Мені про це не кажуть, приховують, наче я сам не розумію. Хай гадають, що я нічого не знаю, якщо їм легше від цього.

Ремонтувати пошкоджену дюзу неймовірно важко. Все навколо заражене радіоактивними частинками, які випромінює другий двигун. Нас оточує хоч розріджена, але все одно отруйна атмосфера Юпітера. С. В. сказав, що наші костюми, в яких ми виходили на Марс, тут непридатні. С. В. І П. К., коли виходять тепер на поверхню, одягають інші, спеціально зроблені для таких умов. Подивилися б ви на них в тих костюмах. Справжні малорухливі механічні роботи. У скафандрах не тільки працювати, обернутися незручно, не кажучи вже про те, яке зусилля потрібне, щоб підняти, наприклад, руку. Так, наші спеціальні скафандри, зроблені з свинцевих сплавів, напевно, дуже важкі (я не одягав ще такий костюм). У місцях з’єднань, відповідних суглобам людини, вони так точно підігнані, що одна частина ніби прилипає до іншої. Але і це ще було б півбіди. У наших скафандрах незвичайно жарко. Виявляється, мали рацію ті, хто стверджував, що Юпітер — остигаюче сонце.

П. К. І С. В. зробили вже три виходи на поверхню. Кожного разу вони повертаються знесилені, мовчазні. Посидять нерухомо годину, другу, перекусять і знову за роботу.

Чому мене не беруть з собою на поверхню? Я б теж працював. А так, залишаючись наодинці, не можу ні читати, ні дивитися кінофільми. Все валиться з рук.

Чи встигнемо? Невже не вирвемося? Ні, бути такого не може. Я дуже хочу жити, я боюся згоріти або задихнутися газами. Невже з нами помре все, що ми дізналися про космос, про Марс, про Юпітер? Як я хочу повернутися на Землю!

4 квітня

Якось ніяково читати минулий запис. Хіба іншим не було страшно? А вони не розкисали, знайшли в собі сили, щоб працювати навіть тоді, коли раптом здалося, що все це — марна трата сил. У розрахунки, очевидно, вкралася помилка, або ми не зовсім точно знаємо будову Юпітера. «Набат» несподівано знову почав відхилятися убік від тієї кривої, яку розрахували нам обчислювальні машини. Я бачив, як зблід Павло Костянтинович, яким упертим вогнем зажевріли його очі, як спохмурнів Степан Васильович, коли я показав їм карту нашого шляху. Вони не стали навіть відпочивати, а відразу ж повернулися в космос, повний метанової отрути. Вони працювали не покладаючи рук і перемогли! Оце люди!

Дюза запрацювала тридцять шість годин тому. Але все одно про відпочинок годі було й думати. Ми знаходилися за півмільйона кілометрів від Юпітера, чи від того, що називають Юпітером. Бо, як стверджують прилади, там, окрім дуже щільних газів, нічого немає. Проте й тих газів вистачало, щоб тримати нас на міцному ланцюгу. Добу працювали дюзи на повну потужність, і за цю добу ми зуміли лише повернути ніс корабля убік від Юпітера. Потім стали рухатися — сантиметрами, метрами. Тремтіли від сильної вібрації навіть переборки. Але ми вирвалися!

6 квітня

Небезпека залишилася позаду. На екрані телескопа злий Юпітер, як і десять днів тому, здається всього лиш кумедним кошлатим клубком. Як добре, що від нього нас відділяють вже мільйони кілометрів. Це найрадісніше, що я можу записати.

Але наші випробування на цьому не закінчилися. Сьогодні вранці С. В. сказав:

— Пального для ядерних двигунів залишилося стільки, що його вистачить або повернутися звідси додому, або долетіти і зробити посадку на Плутоні. Решту втрачено в боротьбі з