Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » Рекламне бюро пана Кочека 📚 - Українською

Варткес Арутюнович Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

266
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Рекламне бюро пана Кочека" автора Варткес Арутюнович Тевекелян. Жанр книги: Пригодницькі книги / Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 125
Перейти на сторінку:
Іди працюй і не балакай багато. Ми з тобою більшовики, тож повинні вміти робити все!

Дзержинський прийняв його у своєму маленькому, схожому на келію кабінеті і, прочитавши рекомендацію, всміхнувся:

— Чудово, нашого полку прибуло! Дуже добре, коли наші лави поповнюють робітники-більшовики. Зважте, товаришу Максимов, віднині ви — солдат революції і її грізний захисник. Будьте нещадним до ворогів і оберігайте друзів! — Після короткої паузи Фелікс Едмундович додав: — Пошлемо вас на Павелецький вокзал. Там у паровозному депо засіли есери й меншовики. Вони намагаються підбурити робітників проти Радянської влади. Спеціалісти тишком-нишком саботують… Моя вам порада: перш ніж вживати якихось заходів, придивіться до людей, добре розберіться в обстановці. Головне — не плутайте з ворогами тих, хто помиляється! Зичу успіхів, чекісте Василю! — Дзержинський викликав помічника і наказав йому оформити товариша Максимова уповноваженим на Павелецьку залізницю…

Телефонний дзвінок обірвав нитку спогадів. Василь узяв трубку.

— О, мосьє Сар'ян!.. Авжеж, звичайно, пізнав… Здоров'я?.. Як завжди, чудове. Радий буду вас бачити в себе… Про що питати? Приїздіть, чекаю!

Василь був радий, що журналіст подзвонив: цей чоловік був приємний йому, хоч він нічогісінько про нього не знав.

Чекаючи гостя, Василь трохи прибрав у хаті, дістав з буфета мартіні, келехи, смажені фісташки. Журналіст не змусив довго чекати на себе.

— Після сердечного приступу у вас просто чудовий вигляд! — сказав він сміючись.

— Мікстура, як виявилося, чудодійний засіб… Бачите, там, на тумбочці біля ліжка, напівпорожня пляшечка?

— Невже ви й справді вживали якусь патентовану погань?

— А як же інакше? Лікар провідав мене другого дня і, вислухавши серце, сказав, що глухі тони зовсім зникли, звичайно, завдяки його лікам… Обіцяв приїхати сьогодні. Навіщо його розчаровувати? А втім, бог з ним, з лікарем! Сідайте осюди, в крісло, тут вам буде зручно.

Сар'ян сів і, побачивши на столі пляшку, пожартував:

— Хіба вам можна пити?

— В міру. Але ж ви здоровий, вам напевне можна випити. Дозвольте налити?

— Будь ласка!

Наповнивши келехи, Василь спитав:

— Що діється в світі? Я ж четвертий день сиджу вдома!

— Як вам сказати? Загалом усе йде своїм звичаєм… Ваша перемога на турнірі справила неабияке враження. Газети писали про неї дуже докладно. А втім, певно, ви самі читали. Я дуже радий вашій перемозі, — ви втерли носа цим снобам. Зичу вам нових успіхів! — Журналіст повільно випив вино.

— Дякую!.. А коли говорити не тільки про мої спортивні успіхи?

Сар'ян схилився на спинку крісла і якийсь час мовчав, немов збираючись з думками.

— Все дуже складно в цьому найкращому із світів, — мовив він. — По війні люди якось одразу заспокоїлись, постаралися забути про неї.:. До того ж газетярі, політики, служителі церкви репетували на всіх перехрестях, що жертви не були марні, що війна більше ніколи не повториться — людство не допустить!.. І що ж? Минуло якихось чотирнадцять років, і над світом знову нависли чорні хмари. Так, дорогий Кочеку, війна знову стукає в двері. І її знову готують німецькі генерали, які служили колись кайзерові, а тепер республіці. Французькі політики показали дивовижну байдужість. У них одна турбота: що завгодно, аби не революція, як у Росії!.. Тому й удають, ніби не помічають, що робиться сьогодні по той бік Рейну. Фон Папен вимагає анулювати борги, жадає рівності в усьому — насамперед в озброєнні. Та це тільки камуфляж. Німеччина сама давно анулювала Версальську угоду і озброюється на очах колишніх союзииків-переможців. Проте це ще півбіди, — найстрашніше попереду. Я маю на увазі прихід до влади фашистів на чолі з Гітлером. Це станеться найближчим часом, можете не сумніватися. І тоді ніщо не зможе відвернути війни… Страшно навіть думати про це!

— Я далекий від політики, — сказав Василь, — але все-таки мені здається, що ви трохи перебільшуєте небезпеку. Може, німецькі генерали й бундючаться, мріючи про реванш. Цілком можливо, що й Гітлер прийде до влади. Недавно в клубі Ганс Вебер на запитання, як могло трапитися, що Герінг став головою рейхстагу, спокійно відповів: «Дуже просто, партія націонал-соціалістів здобула більшість на останніх виборах». Усе це так. Та чи захочуть прості люди знову проливати свою кров за чиїсь інтереси? — Василеві хотілося викликати журналіста на більшу відвертість.

— Ви знаєте, що таке релігійний фанатизм? Що таке шовіністичний чад? Чи доводилося вам коли-небудь стикатися віч-на-віч із цим злом? — нетерпляче спитав Сар'ян.

— Ні. Але теоретично уявляю собі, що це таке.

— Теоретично? Цього мало… Надто мало. Треба відчути на власній шкурі, аби зрозуміти, що це таке.

— А ви відчули?

— Відчув… І дуже добре знаю, як під впливом нестримної шовіністичної пропаганди з людей спадає тоненька оболонка цивілізації. Я хочу, щоб ви зрозуміли: ідеї фашизму формувалися не сьогодні і не вчора, а ще в надрах кайзерівської Німеччини, коли пруссацтво поклало здобути світове панування… Так, дякую, налийте мені ще. Чудове мартіні! Ви, мабуть, здогадалися, що я не француз. Ніяк не можу зовсім позбутися акценту, хоч живу у Франції давно і розмовляю французькою з дитинства. Я — вірменин, народився в Стамбулі, в заможній, інтелігентній родині. Батько був талановитий архітектор. Він здобув освіту тут, у Парижі. Мати також була освіченою жінкою, володіла, крім рідної мови, англійською, турецькою, вільно розмовляла по-французькому. В нашій сім'ї панував культ Франції, мої батьки говорили між собою по-французькому.

Я був єдиний син. У ранньому дитинстві мене виховувала гувернантка-француженка. А коли мені минуло сім років, батьки віддали мене до французького коледжу в Стамбулі, і я закінчив його напередодні першої світової війни. Збирався вчитися далі в Сорбонні, але не встиг, — перешкодила війна.

Жили ми тихо, самотньо, у власному особняку на березі Босфору, в мальовничому містечку Бебеку. Батьки були байдужі до громадських інтересів — любили музику, живопис, багато читали, збирали картини, часто їздили в Італію і по-своєму були щасливі… Спалахнула війна, від тихого гаразду нічого не лишилося. Батька мобілізували як фахівця, зробили з нього офіцера і послали у фортецю Чанак-Кале керувати фортифікаційними роботами.

1 ... 25 26 27 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рекламне бюро пана Кочека», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рекламне бюро пана Кочека"