Марина та Сергій Дяченко - Цифровий, або Brevis est

class="book">Він упав у ліжко, ледве встигши роздягтися. На ранок довго удавав сплячого, чекав, коли заінтриговані батьки розбіжаться по офісах.

Делікатно клацнули, замикаючись, вхідні двері. Арсен сів на ліжку. Їсти не хотілося зовсім. Арсен зварив собі кави й тим обмежився.

О десятій подзвонив Максим.

— Як ти себе почуваєш? — запитав веселим голосом лікаря Айболитя.

— Паршиво.

— Поздоровляю, ти пройшов у другий тур.

— Так швидко?!

— Це ж гра.

— Це шкідливе виробництво. Мене цілий ранок нудить од вашого йогурту!

— Незабаром має перестати… До речі, де тебе сильніше захитує — в машині чи на кораблі?

— У машині мене взагалі не захитує.

— Особливості вестибулярного апарата. Через півгодини по тебе приїдуть, збирайся.

— Хто ще пройшов? — запитав Арсен. — Чи… всі?

— Не всі, — чути було, як Максим усміхається. — Сам побачиш.

Арсен поклав слухавку. Запитав себе: що він почуває? Радий?

І зрозумів з подивом: страшенно радий. Неймовірно. Він звик бути першим, бути особливим, і якби провалився на першому ж завданні, то здох би з розчарування, як чорний Джонні на білому снігу. Річ навіть не в тім, що йому хочеться мати цю роботу… Хоч роботу теж. Йому хочеться грати, грати, грати, сидіти коло монітора все життя, не зважати ні на що, грати!

Йому захотілося з кимось поділитися радістю. Він задумався; ні батько, ні мати не схвалювали дзвінків на роботу. До того ж, їм доведеться все пояснювати, розжовувати, відповідати на дурні питання…

Він трохи повагався й набрав номер, який йому дала Пухнастик. Відповів чоловічий голос:

— Алло.

— Добрий день, — сказав Арсен, неприємно здивований. — Можна Аню?

— Яку Аню? З татуйовкою на пузі?

Арсен прикусив язика.

— Її нема дома, — зловтішно сказав чоловік, і Арсен упізнав його голос. — Що, пацан, помилився?

Арсен швидко натис «відбій» і хвилини три стояв з тонким дзвоном у палаючих од сорому вухах.

Це він — маніпулятор?! Він, блискучий Арсен, а в минулому Міністр? Толік обвів його круг пальця. Тупий громило Толік. Хоч би він лишився в першому турі, заблагав Арсен невідомо кого, — хоч би ніколи його більше не бачити! Ганьбище…

* * *

— Фактично перед вами стояло три завдання. З першим, ігровим, упоралося троє: Арсен, що грав за «Аню», Толік, що грав за Пухнастика, та Ігор, що грав за Шрека. З другим, неявним завданням — упізнати всіх учасників гри — впоралися повністю тільки Толік та Аня. Третє, приховане завдання, виявилося непосильним для чотирьох з п’яти учасників: тільки Арсен розпізнав додатковий прихований вплив і свідомо став йому чинити опір… От якби не опирався, тебе б зараз не нудило.

Арсен промовчав. «Тільки Арсен написав цю контрольну на п’ять». «Тільки Арсен упорався з додатковим завданням». Він багато разів це чув і сприймав, як належне.

З п’яти учасників тренінгу залишилося троє. Арсен сидів за круглим столом сам. Аня й Толік — за сусіднім столом, разом. Аня здавалася ще прозорішою, білою, замість обтислої майки на ній була блузка зі стоячим коміром, з рукавами до ліктів. Замість джинсів — широкі світлі штани. Арсен прийшов у м’ятій шкільній сорочці й сидів тепер, високо піднявши комір, щоб заховати палаючі вуха.

Перед тим як з’явився Максим, Толік щось розповідав Ані на вухо, і Аня сміялася, поглядаючи на Арсена. «Тільки Арсен виявився таким дурнем…»

— Таким чином, далі в тренінгу берете участь ви троє, — Максим потер долоні, наче велика хитра муха.

— А Ігореві й Вадику сказали, що вони лузери? — запитала Аня.

Вона водила кульковою ручкою по аркушу з зошита — як і вчора. Малювала орхідеї, бджіл та мух.

— Ігореві й Вадику сказали, що вони переможці, — Максим по-дружньому їй кивнув. — Що вони пройшли в наступний тур. І, власне, ми будемо їх залучати до випробувань як статистів, підсобну силу. У вас з ними прямих контактів не буде.

— Цинічненько, — пробурмотіла дівчина. — А як нам знати, кого ви обманюєте — нас чи їх?

Толік гойдався на стільці. Він сидів дуже близько від Ані, майже торкаючись її плеча. Він її теж учора підставив, подумав Арсен люто. Його персонаж, гладка дама-Пухнастик, сидів у сховку, поки Анін Джонні вмирав на снігу! А тепер, наче нічого й не сталося, сопе їй у вухо!

Арсен рідко замислювався, що можна в грі й чого не можна. Якщо я гратиму за негідника, якщо мій персонаж буде проклятим убивцею, шахраєм, людожером, — як це позначиться на мені?

На мені, людині, не позначиться ніяк, це гра. Намальованих людей не шкода, проте є один закон: віртуальні собаки страждати не повинні. Мої собаки тепер, мабуть, у нових хазяїв. Чи не забувають з ними гратися? Чи не забувають погодувати? Як це намальованому щеняті — вмирати в темряві з голоду?

— Поясни, чого мені так хотілося жерти! — зажадав Арсен, і питання його пролунало несподівано грубо.

— Пояснюю, — Максим не образився. — Твою систему було заражено відповідним вірусом. Докладніше на цьому етапі пояснити не можу, але ти маєш рацію: маніпуляція таки була. Для довідки: вірус одержали всі, хто брав участь в експерименті, кожний — свою модифікацію. Сприйняли його всі по-різному. Найбільше постраждав Вадик: він автоматично випив п’ять літрів пива й навіть не встиг зрозуміти, що відбувається. Але зіставити вміст холодильника й кошика для сміття здогадався тільки Арсен!

Арсен стримався, щоб не глянути на Толіка. Хотілося реваншу. Хотілося, щоб Аня була свідком.

— Вадик просто тупо любить пиво, — не піднімаючи голови, сказала дівчина. — Особливо шарове. Вірус — це неклітинна форма життя, автономні генетичні структури. Комп’ютерний вірус — програма, здатна самостійно розмножуватися. А те, що ви нам говорите, Максиме, — тупа розводка для домогосподарок.

— Для чарівних домогосподарок, — Максим широко всміхнувся Ані. — Звісно, людина не може заразитися від