Монтейру Лобату - Орден Жовтого Дятла

— Невже самозванця лиха година принесла? — задихнувся спересердя Педріньйо. — Та якщо цей нахаба… то мій батіг…

Але Педріньйо дарма лютував: нявчав, виявилося, не хто інший, як сам Кіт у Чоботях! Яка радість!

Педріньйо-директор зустрічав усіх лагідно, поспішав перезнайомити і посадовити по місцях. Всі наввипередки запитували, де Рабіко, граф та Уяви Собі. Відповідь директора була завжди однакова: «Вони тепер артисти цирку і гримуються до вистави».

— А чи справді є кокосові коржики? — допевнявся Кіт у Чоботях.

— Кокосові коржики будуть в антракті,— пояснила Емілія. — І будуть трьох сортів: одні снігово-білі, як білий сніг, другі рожеві, як рожева троянда, а треті брунатні, як палений цукор. Тітонька Настасія справжній мастак. Тому так багато сортів. Вона виробляє чу-до-во всякі рід-кос-ті! От тільки дерев’яних чоловічків вона виробляє поганенько. Уяви Собі вийшов такий негарний, що він, бідолаха, просто боїться показатися публіці! Самі побачите!

І всі справді побачили.

Коли настав час засвічувати ліхтарики, на арені з’явився «однострій» у зеленій лівреї. То був бідолаха Уяви Собі із своїм кривим цвяхом на спині. Кінець цвяха витикався з новенької лівреї, що її пошила Кирпа, його освистали.

— Папуга! — нявкнув Кіт у Чоботях.

— Хоч би цвях витягнув! — квакнув майор Жаба.

Бідний дерев’яний чоловічок мав дуже добродушну вдачу і тому на відповідь на ці образливі слова тільки зітхнув і почав робити своє діло. Він розвісив ліхтарики дуже добре, отож в цирку стало видно, наче вдень. Проте гості вже нетерпеливились:

Жукінья крикнув:

— Клоуна! Клоуна сюди!

Усі підхопили, і такий зчинився вереск, що просто хоч затуляй вуха і тікай геть. Педріньйо вийшов на арену і пояснив, що вистава затримується, бо не приїхали ще гості з Країни Казок. Це всіх заспокоїло і навіть обрадувало: їх не сподівалися побачити. Радість заступив подив, коли з’явився перший посланець цієї чарівної країни — Аладдін з своєю лампою в руках. Прийшов — і почав дертися на хори так впевнено, начебто все життя не робив нічого іншого, як тільки ходив до цирку. Сів поруч з сусідськими хлопчаками і почав вихвалятися своєю лампою.

Потім приїхав Хлопчик-Мізинчик, його зустріли оплесками. Слідом за ним прийшла Червона Шапочка, — і всі здивовано зашепотіли: вона підстриглася, уявіть собі! Щоправда, це модно, та все ж…

Ну, пора було починати виставу: шановна публіка явно хвилювалася.

— Клоуна! — кілька разів вигукнув Хлопчик-Мі-зинчик.

Цієї хвилі Крихітка коло входу загавкала так завзято, ніби на неї хтось нападає. Глядачі завмерли, насторожилися. Аладдін виліз на лаву останнього ряду і зазирнув у шпарку.

— Що там, Алику? — запитав Педріньйо, якому Аладдін дав потримати свою лампу.

— Вона гавкає на якогось типа з синьою бородою.

— Синя Борода! — скрикнули перелякані принцеси. — Щоразу, коли ми приїжджаємо в Будиночок Жовтого Дятла, цей бешкетник також приходить. Не пускайте його.

Зчинилася паніка. Аладдін схопив лампу, щоб викликати джінна. Та виявилося, що це непотрібно: Педріньйо відразу ж вийшов на арену, одягнутий вже як директор цирку, і сказав:

— Тихше! Тихше! Не лякайтеся! Чудовисько вже далеко звідси. Крихітка так вкусила його за бороду, що тільки синій дим пішов, — і він показав публіці жмут бороди Синьої Бороди.

Всі обдивилися жмут, і кожен взяв собі синю волосинку на згадку.

— Клоуна! — знову крикнув Хлопчик-Мізинчик.

— Кокосові коржики! — пронявчав Кіт у Чоботях.

Сусідські хлопчаки тупотіли ногами.

Педріньйо не став відкладати виставу і подав гасло, стукнувши молотком по старій лопатці, підвішеній на мотузочку, — блум-м, блум-м, блум…

Розділ четвертий

Вистава

В цирку було весело. Навіть якби вистава вийшла невдала, глядачі не шкодували б хоч би й тому, що зібралися разом. Гості з Країни Прозорих Вод були в захваті від присутності жителів Країни Казок, яких знали досі лише з книг. А цим останнім вже давно не доводилося бути серед справжніх живих дітей, і вони просто очей з них не зводили.

Вже втретє ударив молоточок, а вистава ще не починалася. Кирпа, правда, вважала, що найкраще розпочати негайно і більше не готуватися — перед смертю не надихаєшся! Та Педріньйо заперечував:

— Не можна починати, поки не прийде бабуся. Вона ще вдягається. Бабуся прасує своє шовкове плаття, яке їй пошили на початку нашого століття. Тітонька Настасія не знаю, чи прийде, вона соромиться…

— Хай не вигадує і приходить. Я її сама всім відрекомендую, — сказала Кирпа.

Нарешті обидві бабусі прийшли: донна Бента — в шовковому платті, а тітонька Настасія — в білому фартусі. Кирпа вважала, що треба обох відрекомендувати публіці, адже багато хто з присутніх тут їх не знали. Через те вона стала на стілець і урочисто промовила:

— Шановні гості, я маю честь познайомити вас із бабусею, донною Бентою де Олівейра, небогою знаменитого каноніка Агапіто Заприкозу де Олівейра, який вже помер. А це тітонька Настасія, чорна фея, — у неї душа добра, а руки золоті.

Оплески не вщухали, — поки обидві бабусі гордо сідали на місця, залишені спеціально для них у ложі дирекції.

— Можна починати, — сказав Педріньйо сестрі, — піди підготуй Емілію; а я візьму на себе клоуна.

Першим номером програми була гарцівниця, тому Кирпа поспішила до Емілії: вона востаннє обсмикнула на своїй вихованці спідничку і дала їй останні поради. Вперше в житті знаменита лялька нервувалася… «Блум-м, блум-м, блум-м…» — продзвеніла лопатка. Завіса розкрилася, і лялька граційно вилетіла на арену верхи на своєму конику з хвостом із півнячого пера. Її зустріли громом оплесків. Легким нахилом голови Емілія привітала публіку, помахала їй рукою і поскакала. Вона зробила кілька кругів навколо арени, то сидячи боком у сідлі, наче амазонка, то стоячи на одній ніжці, наче балерина.

— Гарна! — вигукнула донна Бента. — Ніколи б я не подумала, що номер Емілії буде такий вдалий.

Тітонька Настасія тільки пробурмотіла: «Господи!»— і перехрестилася.

Коли настав момент стрибати через обручі, з-за лаштунків вийшов Уяви Собі, несучи три обручі. Бідолаха! У своєму ковбойському вбранні, яке з таким смаком пошила Кирпа, він був ще потворніший. Аладдін обернувся до Кота у Чоботях і промовив: «Такий уві сні привидітися може!», а Хлопчик-Мізинчик загорлав: «Витягни цвях, опудало!».

Той цвях на спині в Уяви Собі, головка якого з’являлася щоразу, коли він знімав капелюх, і вістря якого простромлювало всі куртки, завжди приводив до розбрату в Будиночку Жовтого Дятла. Педріньйо вважав, що треба запросити лікаря Слимака, щоб він оперував дерев’яного чоловічка, спилявши своєю медичною пилочкою кінчик цвяха. Та сестра була іншої думки і вважала, що цей цвях — єдина заслона нещасного чоловічка. І потім, це була зручна вішалка на час прогулянок: нічого не могло бути зручнішого, щоб вішати легкі речі, як-от: шапочку чи