Чак Паланік - Снаф

на пил, на жорству та пил дорожнього узбіччя та каже: «Це все через те, що хтось зробив щось зле тобі, коли ти був маленький».

Хтось трахнув мене.

Я питаю: хто?

«Тобі не треба знати імен, — каже мій батько. — Тільки знай, що ти не від природи такий, як ти думаєш».

Я спитав, хто мене трахнув.

Мій батько тільки похитав головою.

Тоді це брехня, кажу я йому. Він бреше, сподіваючись, що я змінюсь. Він вигадує цю байку, щоб збити мене з пантелику. Вигадує якийсь привід, через який я не можу бути щасливим так, як є. Тут у нас нема жодного ґвалтівника дітей.

Але він тільки хитає головою, кажучи: «Ніяка це не брехня». Кажучи: «Хотів би я, щоб це була брехня».

Автобус усе не їде.

«Розслабся, чувак», — лунає голос. Це тут, у підвалі, Бренч Бакарді каже: «Ти помреш тут, вхопиш удар або серцевий напад, і вони просто покладуть тебе на спину та дадуть Кессі пострибати «зворотньою вершницею» на твоєму твердому, хмертвому члені».

Відходячи, він каже: «Справжнє тобі шахрайство, от що сьогодні тут діється».

Збираючи білі лусочки зі светра ренґлера, я кажу їй, що залишається одна огидна можливість і що я дозволив п’ятдесяти чи більше чоловікам видрати мене в зад просто для того, щоб довести, що батько помилявся…

Мій найгірший жах полягає в тому, що я дозволив видрючити себе натовпу, еквівалентному десятьом бейсбольним командам, просто щоб довести, що мій батько не був збоченцем…

Тієї ж секунди, коли автобус виткнувся з-за обрію, батько сказав: «Ти маєш мені вірити».

Я кажу, він бреше. Мої ноги згинаються, щоб рука могла вхопитися за ручку валізи. Ноги розпрямляються. Мій рот каже, що він бреше, намагаючись зробити з мене натурала.

Автобус більшає з кожним словом.

Він каже: «Ти б повірив, якби я сказав тобі, хто це зробив».

Хто трахнув мене, коли я був дитиною.

Моя інша рука, в якій я тримаю автобусний квиток, тремтить.

Автобус уже майже тут, і в останню мить нашої розмови в Оклагомі мій батько каже: «Це був я».

Це був він, хто трахнув мене.

Говорячи до ренґлера, оббираючи лупу з її светра, я випадково замість піґулки кладу до рота білу лусочку. Її мертву шкіру, глевку від жиру чи воску. Я випльовую її.

Зависнувши над нами в моніторах, Кессі Райт роздирає свою науково-фантастичну чернечу рясу на довгі смуги, які починає сплітати з ніжно-рожевими та жовтими ліфчиками та стрінґами, роблячи мотузку, по якій вона змогла б вилізти через вікно.

Я питаю, чи можу я повибирати лусочки з її волосся?

І ренґлер знизує плечима: «Тільки ті, які видно…»

В Оклагомі автобус «Ґрейхаунд» підрулює до нас, до мене й мого батька на пласкому центрі нашого штата, і він каже: «Це була разова помилка, хлопче». Він каже: «Але не дозволь, щоб ця помилка тривала все твоє життя».

Риплять гальма. Розкриваються металеві двері. Один, два, три кроки, і мої ноги вже в салоні, моя рука віддає квиток водію. Мої губи вимовляю: «Лос-Анджелес».

Мій батько знизу кричить: «Напиши, як обіцяв». І додає: «Не треба жити з тим лайном, у якому ти не винен, хлопче».

Мої вуха чують це все.

Ренґлер дивиться на Бренча Бакарді, її очі приклеїлися до нього. Відводячи погляд тільки тоді, коли він сам дивиться на неї, вона каже: «Так, батьки завжди трахають тебе…»

Мої ноги віднесли мене до гальорки автобуса «Ґрейхаунд», у самійсінький зад. Моя дупа усадила мене в крісло.

Моя дупа багато чого зробила з тих пір.

Моя дупа — кінозірка.

Але що б ви думали? Я так і не написав додому.

Розділ 20

Шейла

У 1944 році, на зйомках фільму «Кісмет», Марлен Дітрих пофарбувала ноги за допомогою мідної фарби. Фарби на базі свинцю, забарвленої міддю. Свинець в'ївся в її шкіру. Ледь не отруїв її до смерті. Міз Райт розказує мені це, поки я помішую віск, що плавиться у пароварці.

Міз Райт, вона скидає свій топ із довгими рукавами, джинси та трусики й нахиляється, щоб розстелити банного рушника на кухонному столі. У її двокімнатній квартирі голі стіни, всіяні невеличкими дірочками. Ніяких меблів, крім запацяного білого дивана, який розкладається в ліжко. Два кухонні стільці, вигнуті з хрому, і такий же стіл. Міз Райт розкладає другий і третій рушники на столі. Розкладає ще, поки рушники не утворюють товстий лежак.

Шафки порожні. У її холодильнику ви, можливо, знайдете у згорткові фольги що-небудь, узяте на виніс у грецькій забігайлівці на першому поверсі. На бачку унітаза прилаштований останній моток туалетного паперу.

Присівши голою дупою на край кухонного столу, міз Райт каже, що акторка Люсілль Болл завжди відмовлялася від косметичної хірургії. Ніяких підтяжок для Люсі. Натомість вона відрощувала волосся на скронях, довгі, товсті прядки волосся, які звисали над обома вухами. Перед кожною публічною появою, перед зйомками фільму чи телепередачі Люсі завивала ці довгі прядки довкола дерев’яних зубочисток. Щільно нап’явши сіточку для волосся на маківку, Люсі відтягала кожну зубочистку вгору та назад, підтягаючи таким чином обвислу шкіру щік. Закріпляла зубочистки у вічках сіточки, потім на весь цей бардак натягала пишну руду перуку. Щоразу, коли ви бачите Люсі Болл після певного часу в повторах старих телепередач, коли вона робить пики та горлопанить, доводячи глядача до колік, коли вона усміхається, маючи чудовий вигляд на свій вік, — насправді ця жінка агонізує.

Щира правда, за словами міз Райт.

Киваючи на коробки, поскладані стосами у вітальні, коробки за написом «Благодійність» або «Сміття», я питаю, чи вона планує якусь подорож.

І міз Райт далі посуває свій зад на рушниках. Схопившись руками за край столу, щоб рушники не ялозили по ньому, вона сунеться по них дупою, поки не сідає повністю. Підтягає обидві ноги до себе, ставлячи їх на край столу. Цілковито гола. Коліна широко розкинуті, як у жаби, і вона питає: «Чи я кудись збираюся?»

Її нігті перебирають волосся на лобку, висмикують курчаву сиву волосину, й міз Райт кидає волосину на підлогу, кажучи: «Не будемо занадто сором’язливими, гаразд?»

Вона каже, що актор Бренч Бакарді колись мастив клеєм «Елмерз» її обличчя. Так само, як усі ми намазюкували його на руки в молодшій школі. Молочна кислота руйнувала всі слабкі, мертві клітини шкіри, а зіщипування, стягання, здирання маски з засохлого клею прочищало пори та висмикувало поодинокі волоски.

Міз Райт каже, що кінозірка Таллула Бенкхед збирала шкарлупу від яєць, перемелювала її на крупний порошок, а