Володимир Діброва - Андріївський узвіз

А по-друге, каже їй чоловік, впливи — це річ загадкова. Хто і чим їх може виміряти? Ви згодні?

Т-т-так, цокотить вона зубами.

Чоловік скидає куртку.

Не треба, каже вона.

Треба, каже він.

Мені не хол-лодно.

А мен-ні, передражнює він її, ж-жарко.

Його рука несамохіть торкається її грудей, але, замість відсмикнутися, там і заклякає. Вона кладе свою руку поверх його руки, але, замість відштовхнути її, обплітає його пальці своїми. А після поцілунку їм вже ніде відступати. Смаки тютюну й кави змішуються із зітханнями й плюскотом моря.

Якби хтось їх запитав, що з ними сталося, вони, не кривлячи душею, зізналися б, що їх накрила хвиля. Дев’ятий вал, який і затягнув їх туди, де грає музика.

І що, спитали б їх, ви там робили?

Танцювали.

Де саме? На дні моря? На роздовбаному топчані? Чи там для вас розчистили майданчик? Ні? На дорозі? Хвиля вас викинула на дорогу? І ви всю ніч гоцали серед машин? Може, у вас з собою був магнітофон? Чи в посадці ховався оркестр? Га? І що саме ви відчували під час цього, як ви кажете, танцю?

Ми відчували, сказали б вони, захват і переляк.

Ага! сказали б їм. Чому ж тоді ви не опиралися?

Ми опиралися. Як могли.

Але ж ви — люди дорослі. Ви розумієте, де така хвиля може вас затягнути!

Так.

Коли вони. голі, розпашілі та вкриті холодною піною, вистрибують зі штормового моря, на небо виповзає місяць.

Що це, самі собі дивуються вони, було?

Запитати нема в кого, хоча вони й відчувають на собі чийсь погляд. На пляжі — ані душі. Місяць десь заховався. Замість очей на них дрімотно блимає жменя зірок. Але ні заохочення, ані осуду від них не дочекаєшся.

Це — якесь чудо природи.

Так. Чудо.

І як же нам, питає вона, тепер бути?

Легко і радісно, каже він.

А хіба так можна?

Так треба.

Гей! Ти чого сачкуєш? Давай! Пий!

Вона розлучилася майже два роки тому. її колишній чоловік — художник, книжковий графік. У них шестирічний син. Жили вони у його батьків. Після розлучення батьки не схотіли розмінювати свою квартиру і викишкали невістку з онуком до комуналки.

Подумати тільки, каже чоловік своїй коханці, якби твій художник не був ідіотом, я б так ніколи тебе й не зустрів! От де жах!

Він називає її безцінною знахідкою, скарбом, десертом і перлиною. Діамантом, який він знайшов, зігрів, відшліфував, і вона вся засяяла.

Ну?

Друг дитинства встромляє чоловікові в руку гранчак і не відступається, доки той не заковтує всі двісті грамів.

Отак! Молодець. Бери яйце.

Сам він вже з’їв три, через що тепер змушений знову йти на кухню й ставити воду на вогонь.

Тобі скільки ще яєць? Два? Три?

Розмова крутиться довкола радіації. Друг дитинства знає про це більше, ніж усі західні фальсифікатори. Його батько має доступ до інформації, яку друкують безпосередньо для членів Політбюро.

Чоловік питає, як ще, крім горілки, можна боротися з наслідками аварії.

А я тобі скажу, відповідає друг дитинства, як із нею боротися. Перш за все, не панікувати. Паніка — найгірше. На війні за це розстрілювали. А, по-друге, усе, що вже виросло, треба спожити. М’ясо, молоко, овочі — все. Але так, щоб ніхто не знав, звідки воно. Повантажити і відправити у інші регіони. Інакше ми через один вибух всю економіку розваляємо.

Горілка допомагає другові дитинства з поточних справ перескочити на філософські. Причина всього, каже він, в тому, що наші люди — свині. А ті, що не свині, ті або травмовані, або хворі. Й це — медичний факт. Почитай будь-яке закрите дослідження. І тому з ними не можна інакше. Усі кричать: правду! Ми хочемо знати, як воно є насправді! Але дай їм справжні цифри, вони ж з переляку донищать усе, що не встигли розкрасти. А дай їм свободу — то матимеш хаос. Громадянську війну. Вони іншого життя не знають і не хочуть. Вони — як діти. Тому як ти їм допоможеш? Ніяк.

Друг дитинства вже мало не двадцять років в партії. Але він — не догматик. Він бачить, що ідея вичерпала себе, експеримент провалився. Просто поки що всі бояться визнати це. Ніхто не хоче втрачати владу. Люди думають, що влада є похідною від ідеології. Це не так. Влада — це чиста енергія. Й більше нічого. За будь-яких обставин. На будь-якому рівні. Міжнародному, родинному… Енергія. Вона є скрізь. Вона — дармова. Вона — твоя, якщо ти її бачиш і вмієш її взяти. Як? Це має значення. Вимагай, проси, грабуй. Але, як то не дивно, а люди