Деніел Кіз - Війни Міллігана

у свою кімнату і записати: нарада працівників клініки проходить просто під туалетом у загальній кімнаті!

Тут почулася команда всім підійти в коло по пігулки, і кевін згадав, що томмі вчився ховати ліки. На якусь мить він завагався: якщо в нього не вийде зробити це під наглядом Лінднера, у них будуть серйозні проблеми. Можна лишитися на сцені та випити пігулки, прийнявши на себе їхню дію. Так проблем із наглядачами не буде. Але артур казав, що треба припинити прийом ліків, бо вони тільки погіршують розділення — і всі погодилися, що томмі треба дати можливість спробувати його трюк з носом. Якщо його упіймають — девід прийме на себе біль.

кевін пішов у кімнату перевірити, чи немає нічого нового в записах нитками, та з подивом знайшов там папір і ручку, а також маленький сріблястий касетний програвач. Він узяв стос паперу й прочитав записи. В останньому повідомлялося:

«5:55. Зробив 50 відтискань. Дістав програвач. Жодних проблем. рейджен».

Все-таки ідея Учителя вести записи була просто чудовою. Це захишає від неприємних сюрпризів, і всі добре виконують свою роботу. Він зрозумів, що, мабуть, у томмі були справи, а значить, треба поступитися йому сценою. Без проблем. кевін пішов.

З правої брови томмі стекла крапля поту й запекла в оці. Він засунув пальці під залізні двері так глибоко, як тільки міг — там лежала монетка, яку згубив наглядач. Не те щоб йому були потрібні десять центів — ні, йому був конче необхідний шматочок металу. Його можна використати безліччю різних способів. Дістати монетку пальцями він не зміг, тож довелося залучити цупкий ремінець, на якому висів украдений програвач, — і скоро монетка опинилась у його руках. Він разів сто зіграв сам з собою у «орел чи решка» — програв вісімдесят, — і йому стало самотньо. Він вирішив записати свою ідею в журнал.

«21:00. Я дістав монету. Скажете, нічого особливого? Завтра я зможу нею викрутити шворні, що тримають затулку вентиляційного отвору в туалеті. Я опущу туди наш програвач на нитках і запам’ятаю, як далеко його треба спустити — тоді в понеділок ми зможемо записати на касету наступну нараду. Можете не дякувати.

P. S. Працюю над планом втечі. томмі».

«Це мій четвертий місяць тут. Думки приходять дуже різні. Чи отримаю я колись ту допомогу, яка мені потрібна? Як довго мене триматимуть у неволі? Учора я чув, що мене забрали в доктора Мілкі — значить, тепер я під наглядом доктора Лінднера. Поможи мені Боже. Я спробую подзвонити чи, може, написати Мері». Без підпису.

рейджен не знав, як у нього вийшло встановити спільну свідомість із марком, який сидів у загальній кімнаті відділення № 9, але він раптом побачив нового начальника за столом — і його охопила лють. артур сварив його за те, що минулого разу, коли Льюїс бив денні у відділенні «А», він не вступився. Тепер цього покидька перевели сюди, у закрите відділення. рейджен знав, що зараз щось відбувається, і йому варто поступитися сценою аллену й томмі, а самому лишатися спостерігачем, але це було важко. марк почав сердитися — і раптом він, рейджен, власною особою опинився на стільці навпроти старого, що не міг контролювати власні кишки. рейджен бачив, як чоловік, звиваючись на своєму стільці, почав піднімати руку — аж раптом Льюїс підвівся зі свого місця, і той швидко опустив руку. Льюїс попрямував у напрямку коридору, і старий знов підняв руку.

— У мене тут… конфуз, — сказав він.

Почувши це, Льюїс миттю розвернувся, підійшов до чоловіка, схопив його за сорочку та жбурнув на підлогу. Потім ударив ногою в обличчя. На стіну бризнула кров.

— Потворний вишкребок! — заволав Льюїс, штовхаючи його стусанами в інший бік кімнати по підлозі.

Старий кричав, закриваючи голову руками, та просив припинити. рейджен не зміг утриматися — він скочив на ноги, за кілька кроків перетнув усю кімнату і вдарив начальника кулаком в обличчя так, що в нього голова відкинулася назад. Льюїс зі страхом і подивом в очах підняв руки, намагаючись захиститися, але рейджена вже було не спинити. Він отримав шанс помститися за те, що той зробив з денні. Зрештою Льюїс упав на підлогу, але рейджен на цьому не спинився й продовжив бити його ногами по ребрах. Він знав, що треба опанувати свою лють, але просто не міг.

Усі інші пацієнти ожили. Хтось почав жбурляти стільці. Хтось розтрощив телевізор, що стояв на поличці. Хтось перекинув стіл. Заверещала сирена тривоги — рейджен спершу навіть подумав, що це дзвенить у нього в голові. Льюїса нудило кров’ю — рейджен бачив, що він його вбиває, але давно вже не контролював свої дії. Цей садист має померти.

артуру довелося прибрати рейджена, й аллен відтягнув йогокудись углиб темряви. Потім кевін побачив, що в коридорі вже з’явилась охорона, повернувся на свій стілець і сів. Усе тіло били дрижаки. У голові аллен кричав: «Господи, рейджене, через тебе нам призначать нове покарання! Ми застрягнемо тут назавжди!» Хранитель ненависті нічого не відповів.

Прибіг доктор Лінднер — він показував пальцем на тіло Льюїса. Було зрозуміло, що вони хочуть його забрати та якомога швидше відправити кудись — можливо, у чоловічий корпус, — але для цього вони вимушені пройти повз Міллігана. Тут кевін усвідомив, що всі інші пацієнти припинили трощити кімнату й почали повільно вишиковуватись у захисну стіну між охороною й ним. Він був вражений. Божевільні погляди, моторошні усмішки. Зомбі, які вже давно не думали більш як на хвилину вперед, закривали його собою! Що ними рухало? Про що вони думали?

Почувся голос доктора Лінднера:

— Міллігане, покажіться! Встаньте! Я знаю, що ви тут! кевін підвівся.

— Нам не потрібні неприємності, Міллігане!

— Ну то заходьте й повторіть те саме всім пацієнтам! Чому ви не хочете зайти сюди і поговорити з ними?

— Просто заспокоймося. Ми маємо винести звідси містера Льюїса.

— Він весь ваш.

Охоронці повільно увійшли в кімнату і витягли Льюїса в коридор. Пацієнти мовчки стежили — ніхто не відійшов від кевіна.

— Ми зараз сюди зайдемо, Міллігане, — повідомив Лінднер. — Нам треба з тобою поговорити.

На мить це спантеличило кевіна: що ж казати? Чи робити? Тут він відчув, що аллен хоче вийти на сцену, і швидко відійшов у темряву.

Давай, язикатий, роби своє діло. рейджен нам усе тут спаскудив!

аллен знав, що на пацієнтів довго розраховувати не можна і тепер доведеться якимось чином владнати словами те, що накоїв рейджен руками. Треба блефувати, брехати та обманювати. Адміністрація має