Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

За великим столом – треба ж, уже встиг зробити... і зразок узяв із якогось каталогу, напевно,.. коваль молодець який – розмістилися всі. Алер і Тіана, які невідомо звідки взялися в кімнаті, клопоталися, накриваючи стіл для чаювання, Оррі заварювала сам напій. Селяни мовчали, професор крутив головою, роздивляючись усе навколо. Хвилин за двадцять до кімнати зайшли всі інші учасники подій – Марія Миколаївна з Катею, Настя і Рея. Настя і Катя були переодягнені в щось місцеве.

– Значить, усі тут. Просто чудово. Тоді коротко так. На Катю напав той самий виродок, що й минулого разу. Але все закінчилося. Назавжди. Це я тобі точно кажу, – ці слова були звернені безпосередньо до дівчини. Макс побачив, як від його слів вона напружилася, обличчя побіліло... і постарався запобігти паніці, що накотилася на неї – підійшов, обійняв, міцно притиснув до себе. Легке погладжування по голові і дівчина обм’якла, розслабляючись. Так-то краще. – Усе завдяки Насті, яка самовіддано кинулася її захищати, – Макс обійняв і ту, додаючи трохи сил, не став говорити, що наскільки самовідданим був її вчинок – настільки ж і дурним. – Ваші подряпини ми підлікуємо, все буде добре. Але залишається другий момент – у місто вам не можна. Можливо дуже надовго. Скажу одразу чому – вас шукають. Як я дізнався, “Фарма” почала шукати мене, через усіх вас. Настя з батьком встигли сховатися, випередивши їх буквально на годину. А Каті просто не пощастило найбільше – той придурок дізнався, що з нею все гаразд і вирішив повторити все знову. А дізнався він від татка, який і керує всією “Фармою” тут. І шукати нас будуть, бо ставки дуже високі. Наскільки я дізнався – у клініці проводять якісь досліди на людях. Також у лабораторії активно роблять якусь синтетичну гидоту, наркотик. І те, що ви, професор, дізналися, про це вам не забудуть. Ні вам, ні Насті. Тому я думаю, що тут вам буде дуже спокійно і безпечно. Тут вас скривдити не дадуть.

– А що ж нам тут робити? – Марія Миколаївна якось по-дитячому розвела руками.

– Знайдеться що... Ви всі здібні, хороші люди. Розберетеся якось. Інша справа, що з речами погано, але теж якось вирішиться. На перший час є, а потім купимо. Ось, познайомтеся – це староста селища, він допоможе вам вирішити всі побутові питання. Звати його Серх, дуже відповідальний і серйозний чоловік.

При таких словах Серх підскочив і почав було кланятися, але Макс його зупинив,

– Серх, є куди їх поселити?

Відповісти той не встиг – Рея перебила.

– Так, пане. Знайдемо, звичайно... Сьогодні нехай побудуть тут, у нас. Тут і так дівочий куток, ще трьох теж помістимо. А пана візьме до себе Серх. Ну, а завтра щось придумаємо.

– Будинок готовий у нас, пане... Завтра-післязавтра закінчимо всі недоробки, меблі деякі і можна жити. Мужики навчилися, прилаштувалися – три дні й будинок... Це якщо без оздоблення. Сирий, звісно, але навесні переконопатимо щілини і буде добре.

– Ось і чудово. На цьому все, поїду я додому... втомився щось жахливо... Дівчата – спасибі вам за частування, дуже смачно. Рея – а ти чудова господиня... даремно я тебе Тарху віддав... хіба ж ці пустунки можуть так, як ти... – Макс вирішив для вигляду побухтіти, заразом подякувати дівчатам за старання, але добазікався – уся четвірка, не змовляючись, повернулася до нього, шикуючись в одну лінію, й вклонилися в реверансі. Причому, тепер у цьому дійстві були нововведення – спершу Рея присіла одна і застигла, а за нею вже по черзі й усі інші. Що дивно – жодна не була в домашньому одязі, всі в парадних сукнях зі своєю вишивкою. Хоча... чому тут дивуватися? Це ж жінки... Обличчя й емоції всіх чотирьох “новеньких” відображали крайнє здивування і нерозуміння...

– Я з вами, пане! Якщо дозволите... – Оррі виявила небачену досі хоробрість – дівчина підійшла й обома руками отак м’яко вхопилася за лікоть Максима, ледве притиснувшись боком до нього... “Ого... це що ще таке сталося? – тут Макс помітив переможний погляд, який та кинула на Настю і Катю... – ось воно що... кішки кота ділять... суто пореготати”... – але вголос сказав, – Зі мною, так зі мною... тягни речі в машину.

Поки їхали обмірковував усе, що сталося. Поки вони відбилися. Але насправді – це була навіть не атака. Це просто один ідіот вирішив робити те, що йому хочеться. І якщо він, Макс, правильно розумів ситуацію, то все ще попереду. Говорячи армійською мовою – відбулася розвідка боєм. Нехай не запланована і не підготовлена противником, але все ж таки. Тепер ворог точно знає, кого йому треба шукати, здогадується, що він, Макс, зовсім не простий і врахує це. Плюси – у нього все є і можна просидіти тут хоч кілька років. За необхідним, якщо що, можна їздити і в інше місто. Нехай воно далі й довше, ну і що? годиною більше – годиною менше... Мінус полягав у тому, що всі знайомі в нього тут. В цьому місті. І без них ніяк. Доведеться бути акуратнішим.