Адальберт Штіфтер - Вітіко

— Я приймаю гостинність на чотири дні, а потім поїду зі своїми людьми додому, щоб підготувати все, що годиться, — відповів Вітіко.

— Тож ідіть зі мною й покріпіться, — запросив Генріх фон Шауенберґ.

Утворилась процесія, на чолі якої йшли Генріх та Вітіко. За ними йшли Верінгарт і Бенедикта, потім Вюльфгільта і Ґебгарт, Берта і жінки, священики, а потім решта. Всі зайшли до зали, де їх чекали наїдки та напої, поставлені, щоб покріпитися.

Згодом Вітіко провели в його покої, розмістили і його людей.

На третій день після цього дня до замку приїхали пани зі своїми почтами. Приїхали Ерхамберт фон Марбах, Одескальк фон Мейзага, брати Оттон і Вальхун фон Махланд, Еппо фон Віндберґ, Гартвік фон Гаґенау, Утальрик фон Віллерінґе, Оттон фон Pope, Маркард фон Везен, Хунрат фон Гайхенбах, Генріх фон Танненбах і Кальгохус фон Вальхенштайн. Прийшли ще й васали: Гервіґ фон Убераха, Адельгарт фон Гутте і Дітмар фон Рандсгофе. Всім цим людям, а також їхнім васалам і васалам Генріха, Верінгарта і Ґебгарта подали пергамент, і вони повісили свої печаті поряд із печатями Генріха, Верінгарта і Ґебгарта.

Згодом того самого дня обмінювались подарунками. Вітіко подарував Берті вінок із золота й шляхетних самоцвітів із темно-червоними дикими трояндами. Берта подарувала Вітіко п’ять темно-червоних диких троянд із самоцвітів, складених так, що їх можна було застебнути як пояс. Генріх подарував Вітіко бойовий обладунок із вишуканих кілець із самоцвітами, а Вітіко дав йому добірного меча з самоцвітами. Від Вюльфгільти Вітіко отримав золотий пояс із самоцвітами, а він подарував їй гаптовану золотом оксамитову сукню. Родичам Генріха і їхнім людям Вітіко подарував білу тканину з дуже тонкої овечої вовни, виготовлену в Празі, крім того, найгарніші хутряні вироби, які можна знайти в Лісовому краї, а також зброю, мисливське знаряддя і вишукану кінську збрую. А від них отримав також тканини, зброю, самоцвіти, одяг і знаряддя. Почти Генріха і Вітіко теж обмінювались подарунками, та й чужоземні гості отримували й роздавали подарунки.

Потім у залі відбулася пишна святкова учта, а після учти влаштували ігри та лицарські забави. Увечері на схилі гори поставили строкаті намети, де мали ночувати люди з почтів шляхетних гостей.

Наступного дня вирішили, що весілля справлять через тридцять днів, і гості почали розходитись.

Вітіко в дорожньому вбранні впорядкував свою процесію. Генріх, Верінгарт і Ґебгарт супроводили його з почтом аж до Дунаю, а добірний гурт людей Генріха, Верінгарта і Ґербарта провів його аж до дому Вітіко.

Відтоді Вітіко готував усе, що вважав за потрібне, для свята в лісі. Крім того, розіслав вісників в усі боки, запрошуючи гостей.

За чотири дні до дня весілля Вітіко, його мати, тітонька, Бенно, служниці матері та тітоньки, васали і почет Вітіко в супроводі святкової процесії людей Генріха, яких очолював Лютольт, приїхали в замок Шауенберґ. Кавалькада першого дня доїхала до Фельдену, а другого — до Шауенберґа.

До замку приїхали ще й люди, які були свідками під час заручин, а також багато інших чоловіків, жінок і дівчат.

У визначений день шлюб уклали в замковій церкві. Обряд вінчання провели священик замку Шауенберґ і священик міста Ефердінґен. Коло них були і священик з Ашаха і Бенно. Вітіко був у білому, гаптованому золотом оксамитовому вбранні й мав на собі золотий пояс Вюльфгільти, а на ньому як застібку дикі троянди Берти. Берта одягла прикрашену золотом білу шовкову сукню й вінок із диких троянд Вітіко. Намітка з її голови спускалася аж до землі.

Після шлюбної церемонії всі пішли у велику залу, а з зали Генріх, Вюльфгільта, Вентіла, Вітіко і Берта зайшли до однієї кімнати. Генріх подав Вітіко руку, а Вюльфгільта заговорила:

— Я казала колись: Бог може все стулити і приготувати нам радість, про яку ми й не здогадувались, а мій чоловік відповів мені: тож нехай стулює. Думаю, він таки стулив. Вітіко буде міцно й вірно триматися нашої дитини.

— Мамо, отаким, як ви кажете, буде все моє життя! — запевнив Вітіко.

Берта підійшла до матері і обома руками обняла її за шию. Мати поцілувала доньку. Потім і Вентіла пригорнула до серця свою нову доньку.

Тієї миті прийшов вісник і повідомив, що прибув лицар у білому вбранні з золотим поясом, а з ним приїхали й чоловіки в білих уборах зі срібними поясами й вимагають, щоб їх одразу вислухали.

— Проведіть їх у залу, — звелів Генріх.

Коли ті люди зайшли до зали Генріха, білий лицар проказав:

— Я Кривосуд, маршалок превелебного єпископа Оломоуцького Здика. Превелебний єпископ послав мене до вас, пане Генріху фон Шауенберґу, і до вашої високої пані дружини, і до нареченого, і до нареченої з листами і скриньками.

— Перше ніж ви передасте свої послання, — втрутився Генріх, — скажіть, чи вам визначили термін для повернення.

— Нам такий термін не визначили, — відповів маршалок.

— Тож лишайтеся зі своїми людьми в нас як гість свята, а потім так довго, як забажаєте, — запросив Генріх.

— Я лишуся