Грегорі Девід Робертс - Тінь гори

О так,— розсміялася Карла.— Збудує океанські кораблі змін.

— Не знаю, котра з них лякає мене більше — Кавіта чи мадам Жу.

— Я ж казала, що ти неправильно оцінюєш Кавіту,— нагадала Карла.

— Я нікого не оцінюю. Я хочу жити у світі без каміння й без людей, у яких можна ним жбурляти.

— Я це знаю,— захихотіла вона.

— Що смішного?

— Те, що колись сказав про тебе Дідьє.

— Що?

— Лін має добре серце, а це — непростимо.

— Дякую, мабуть.

— А хочеш дізнатися, хто працюватиме в третьому офісі, внизу?

— Це дійсно ніч одкровень. Ти цим насолоджуєшся, правда?

— Цілком,— мовила вона.— То ти хочеш знати, хто буде за дверима номер три, чи ні?

— Звісно, хочу. Я хочу побачити тунель, бо ще й досі не бачив.

— Тобі не схочеться підписувати угоду про нерозголошення.

— Щоразу як ти підписуєш юридичний документ, Доля бере вихідний.

— Це Джонні Сигар,— повідомила вона.

— У кімнаті номер три?

— Так.

— Ну коли ти перестанеш красти моїх персонажів? Ти зібрала в «Амрітсарі» половину роману, а я навіть не почав його писати.

— Джонні започатковує власний бізнес із нерухомості,— провадила вона, мило мене ігноруючи.— Він спеціалізуватиметься на розселенні нетрищ.

— Оце буде райончик.

— Я його профінансувала,— зізналася вона.— З останніх Ранджитових грошей на хрещення.

Я трохи обдумав збільшення домочадців у готелі «Амрітсар».

— Навіть коли приїхала Карлеша,— сказав я,— Олег же все одно не їде, правда?

— Сподіваюся, що ні,— посміхнулася вона.— І ти теж. Тобі подобається цей хлопець.

— Справді подобається. А навіть більше він подобається мені, коли на тон знижує свою радість.

— А Навін сьогодні буде?

— Він працює над справою для Діви. Так чи так, ця дівчина вигадує способи тримати Навіна зайнятим і близько до себе.

— Гадаєш, вони зможуть бути разом?

— Я не знаю,— відповів я, намагаючись не сподіватися на щось, чого вони, може, й не бажали.— Але я знаю, що Навін ніколи не відмовиться від Діви. Хай що він каже, а він поведений на ній. А коли поєднуєш індуса з ірландцем, то дістаєш чоловіка, який не може відмовитися від кохання.

Клієнти кав’ярні «Любов&віра» зібралися на тротуарі, тримаючи футболки, й інколи ними обмінювалися.

— Що це там таке?

— Пам’ятаєш, слова Ідриса, які ми адаптували для футболки? Тої, яку ми дали Вінсону?

— Так.

— Вінсон і Ранвей використали нотатки Рендалла й зробили зі слів Ідриса написи на футболки. І роздають їх як подарунки на відкриття.

Неподалік нас молодик тримав футболку так, що можна було прочитати. Я прочитав слова разом з ним, зазираючи хлопцеві через плече.

Серце, повне жадоби, гордині чи ненависті, не може бути вільним.

Почувши ці слова Ідриса на горі, я погодився з таким твердженням і зрадів, побачивши, що вони збережені, що вони живі, що вони вийшли у світ, навіть якщо тільки на футболці. Я також мусив визнати, що занадто часто знаходив у собі часточки жадоби й гордині.

Але я вже був не сам. Як казала Ранвей, я возз’єднався.

— Ну, що скажеш? — поцікавилася Карла, дивлячись, як люди обмінюються цитатами Ідриса на своїх футболках.

— Учителі, як і письменники, ніколи не помирають, поки їх цитують.

— Я кохаю тебе, Шантараме,— сказала вона, пригортаючись до мене.

Я глянув на щасливу веселу юрбу, яка напхалася у вузьку кав’ярню. Люди, яких ми втратили за роки в Місті-Острові, теж могли б заповнити цей простір.

Забагато, забагато людей померло, але ще й досі вони залишалися живими, коли я про них згадував. І майже всі ці життя могли врятувати людяність і щедрість. Вікрам, Назір, Тарик, Санджай, Вішну та всі інші імена співали до мене, а останнім завжди йшов Абдулла мій брат. Абдулла, мій брат.

Карла розслабилася біля мене, її нога стукала в такт з музикою, що лунала з кав’ярні «Любов&віра». Я нахилив її обличчя до світла доки вона сама не стала світлом, і поцілував, і ми стали одним цілим.

Правда — це свобода душі. Ми дуже молоді у цьому молодому всесвіті й часто зазнаємо невдачі, ганьблячись, навіть якщо лише в свідомості. Ми боремося, коли мали б танцювати. Ми змагаємося, шахраюємо і караємо невинну природу.

Але це не те, чим ми є, це лише те, що ми робимо у світі, який створили для себе і в якому можемо вільно змінювати свої дії, у світі, який творимо кожної секунди свого життя.

У всіх речах, які справді мають значення, ми — одне ціле. Любов і віра, довіра і співчуття, родина і дружба, заходи сонця і пісні захоплення,— у кожному бажанні, народженому людством, ми — одне ціле. Наш людський рід цієї миті нашої долі — це дитина, яка дмухає на кульбабу, бездумно і без розуміння. Але подив у дитині — це і наш подив, і немає межі для добра, на яке ми здатні, коли поєднуються людські серця. Це правда про нас. Це історія про нас. Це значення слова Бог, ми — одне ціле. Ми — одне ціле. Ми — одне ціле.

Застереження

У книзі зображено деяких персонажів, які ведуть руйнівний спосіб життя. Автентичність вимагає, щоб вони пили, палили і вживали наркотики. Я не схвалюю алкоголізму, паління чи вживання наркотиків, так само як не схвалюю злочинів і злочинності як стилю життя чи жорстокості як дієвого засобу вирішення конфліктів. А схвалюю я докладання всіх зусиль, щоб бути чесними, правдивими, позитивними і творчими з собою та іншими.

Грегорі Девід Робертс

Примітки

1

Чилум — череп’яна або скляна люлька з розтрубом на кінці, використовується для куріння наркотиків.— Тут і далі прим. пер.

2

Парси — члени зороастрійської громади в Індії. Емігрували з Ірану на межі І — II тисячоліть н. е.

3

Синдром Туретта — це невралгічний стан, розвиток якого найчастіше починається змалечку. Людина, яка має таке захворювання, періодично видає неконтрольовані звуки, слова або виконує неконтрольовані рухи.

4

Мій дім — твій дім (ісп.).

5

Баллард — один