Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Ми схожі, знаємо ж бо добре — що нам любити, а що ні, Тож поглядаємо спогорда на непривабливий цей світ. Хай розцвітає персик, груша, коли весни пора прийшла, Не дано цвіту весняному затьмарити осінній цвіт! Подруга Ранкової зорі Оспівую хризантему Заповітного слова шукаю в рядку Серед білого дня й уночі, — Огорожу мину, біля брили вмощусь, — І здається, що слово звучить... Як на кінчику пензля краса ожива, Іній випаде — я опишу, Аромат своїх слів не приховую я, І послухати місяць прошу... О, паперу покреслив я стільки уже, — Холод, жалість, гіркота образ, Хто ж про серце печальне, про біль про чужий Зараз віршем сказати б зібравсь? З часу Тао[273] усе ж і по нинішній день Стиль високий не вмер ще таки, І рядок його про хризантем пелюстки Пережив і роки і віки! Фея ріки Сяосян Малюю хризантему Таж не безмежна одержимість пензля, Що вірші творить з радості й сумління; Живопис не дорожчий віршування? Невигідне художника творіння? Аби замалювати листя жмуток, Для тисячі відтінків туші мало, А скільки вимагає плям, розливів Ця квіточка, огорнута туманом! Густий мазок — тут, блідість — там... Од вітру І світло, й тінь — о як це неосяжно! Тримаєш пензлик — в спокої та русі — І весняну духмяність чуєш справжню. Не вір, що я при східній огорожі Даремно хризантеми віть зломила, Наклею в день Чуньян її на ширму — І свято буде не таке немиле...