Роджер Желязни - Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Кінь, вражений сліпучим спалахом, став дибки і скинув мене на землю. Грім прогуркотів ще до того, як я вдарився об ґрунт.

Кілька секунд, приголомшений, я просто лежав. Кінь утік та пробіг уже з п'ятдесят метрів, перш ніж спинився і почав непевний рух. Я перекотився на живіт і поглянув на довгий схил. Інші вершники також залишалися біля підніжжя. Їхня група суттєво постраждала від удару. Дехто продовжував рухатися, але більшість — ні. Ніхто ще не піднявся на пагорб. Над ними палало червоне світло Каменя, тепер яскравіше і потужніше, ніж раніше, а ще на кручі бовванів темний силует постаті, яка носила кулон.

Я почав відповзати вперед та ліворуч. Хотілося забратися з поля зору тієї постаті, перш ніж наважуся підвестися. Мені знадобиться чимало часу, щоби дістатися до брата, повзучи, та ще й доведеться обходити інших, адже увага Бранда зараз зосереджена на них.

Рухаючись повільно й обережно, використовуючи кожне доступне прикриття, я міркував, чи вдарить блискавка знову в те саме місце, а якщо ні, то коли Бранд планує обрушити катастрофу на наші війська. Певно, будь-якої миті. Озирнувшись, я помітив, що наші війська відбігли до дальньої частини поля, а ворожі солдати відходили назад і рухалися просто сюди. Фактично, скоро мені доведеться перейматись іще й через них.

Діставшись до вузького рову, я проповз ним десять метрів на південь. Виліз з іншого боку, скориставшись підвищенням, а потім заховався за скелями.

Коли я підвів голову, щоб оцінити ситуацію, то більше не міг бачити сяйва Каменя. Розколину, звідки він мерехтів, блокував східний бік скелі.

Але я продовжував повзти далі краєм величезного провалля, а тоді знову відхилився праворуч. Досягнув нарешті місця, де, здавалося, буде безпечно підвестись, і зіп'явся на ноги. Чекав на новий спалах, ще один удар грому — поблизу чи на полі, — але нічого не відбувалося. Почав хвилюватися... Спробував відчути присутність Каменя, але не зміг. Тоді поквапився до місця, де бачив сяйво.

Я озирнувся на прірву, аби переконатись — жодних нових небезпек звідти не видно. А тоді витягнув клинок. Коли дістався призначеного місця, я сховався біля кручі й почав пробиратися на північ. Дійшовши до краю, низько схилився і роззирнувся.

Ніде не було червоного сяйва. Тінистої постаті теж. Ніша у скелі виявилась порожньою. Я не побачив нічого підозрілого навколо. Невже він знову перенісся? А якщо так, то чому?

Підвівшись, я обійшов скелястий виступ, а тоді продовжив рухатися в тому ж напрямку. Знову спробував дотягнутися до Каменя і цього разу на трошки зв'язався з ним — здається, він був десь праворуч та вгорі.

Я мовчки і зосереджено рушив туди. Чому Бранд залишив свій притулок? Він же чудово розташувався, щоб здійснити задумане. Хіба що...

Я почув крик і прокляття. Два різні голоси. А тоді побіг.

11

За нішею стежина звивалася вгору, тож я вирішив піднятися нею.

Я все ще нікого не бачив, але дедалі сильніше відчував присутність Каменя, доки піднімався. Мені здалося, що праворуч чути самотні кроки, тому повернувся в той бік, але нікого не побачив. Каменя поблизу теж не відчувалося, тому я рушив далі.

Коли я наблизився до вершини пагорба, за якою висіла чорнота Хаосу, до мене долинули голоси. Розібрати сказаного я не міг, але голоси здавалися схвильованими.

Наблизившись до хребта, я пригнувся й оглянув скелю.

Неподалік від мене стояли Рендом і Фіона, а також лорди Чантріс та Фелдейн. Усі, крім Фіони, тримали зброю напоготові, але заклякли. Вони всі витріщалися на край — скелястий виступ за п'ятнадцять метрів і трохи вище від них, — місце, де починалася прірва.

Там стояв Бранд і тримав перед собою Дейдру. Шолома на ній не було, волосся дико розвіювалося на вітрі, а до її горла Бранд торкався кинджалом. Здається, він уже трохи поранив її. Я відсахнувся.

Далі я почув, як Рендом тихо мовив:

— Фі, ти більше нічого не можеш зробити?

— Я можу утримувати Бранда тут, — відповіла вона. — І можу сповільнити його вплив на погоду. Але це все. Він хоча б трохи налаштований на Камінь, а я — ні. На його користь також близьке розташування. Що б я не намагалася робити, він здатен відбити це.

Рендом прикусив нижню губу.

— Покладіть зброю, — гукнув Бранд. — Негайно, інакше Дейдра помре.

— Уб'єш її, — відказав Рендом, — і втратиш останнє, що тримає тебе серед живих. Зроби це — і я покажу, куди саме покладу свою зброю.

Бранд щось тихо пробурмотів, а тоді кинув:

— Гаразд. Я почну калічити її.

Рендом сплюнув.

— Уперед! —  гукнув він. — Її здатність до регенерації така сама, як у всіх нас. Знайди таку погрозу, яка справді щось означатиме, або закрий пельку і виходь на бій.

Бранд не рухався. Я вирішив, що краще не видавати своєї присутності. Має ж бути щось таке, що я здатен зробити. Зиркнувши ще раз, я подумки сфотографував ділянку, перш ніж упасти. Ліворуч були якісь скелі, але вони простягалися недалеко. Я не бачив жодного способу підкрастися до Бранда непомітно.

— Гадаю, нам треба випробувати долю й кинутися на нього, — мовив Рендом. — Іншого виходу не бачу. А ви?

Ніхто не встиг відповісти, як раптом трапилася дивина. Небо просвітліло.

Я роззирнувся в пошуках джерела світла, а тоді побачив його вгорі.

Хмари лишалися на місці, а дике небо виробляло за ними свої фокуси. І все ж сяяли хмари. Вони зблідли і тепер мерехтіли, неначе позаду них сховалося сонце. Доки я дивився, розвиднілося.

— Що він іще збирається накоїти? — запитав Чантріс.

— Гадки не маю, — відповіла Фіона. — Не думаю, що він до цього причетний.

— Хто ж тоді?

Жодної відповіді я не почув.

Я бачив, як хмари світлішають. Найбільша і найяскравіша з них закружляла, неначе її трусили. Форми змінювались, і крізь них почав вимальовуватися силует.

У полі піді мною гамір битви стишився. Коли наростало видіння, навіть буря змовкла. У просвіті неба щось утворювалося — риси велетенського обличчя.

— Не знаю, кажу ж тобі, — сказала Фіона у відповідь на чиєсь бурмотіння.

Те, що в небі батькове обличчя, я збагнув раніше, ніж воно закінчило утворюватися. Гарний трюк. Але я й гадки не мав, що це означає.

Обличчя ворухнулося, неначе оглядало всіх нас. У його рисах відчувалися напруга та хвилювання. Яскравість