Стівен Кінг - Під куполом

31

Джекі спускалася сходами, і Роммі йшов слідом за нею. Вона встигла зауважити дим, що плавав навкруг забраних у сітку верхніх світильників, і пороховий сморід, а тоді Расті закричав: «Стріляй, стріляй у нього».

Вона побачила в кінці коридору Джуніора, той притискався до ґрат камери в самому кінці, тієї камери, яку копи іноді називали «Ріц». Він щось горлав, але розібрати було неможливо.

Вона не розмірковувала. І не наказувала Джуніору підняти руки й повернутися. Вона просто зробила два постріли йому в спину. Одна куля ввійшла в праву легеню, а друга пробила серце. Джуніор помер раніше, ніж сповз додолу з обличчям, затиснутим між двома рейками ґрат, і очі йому так сильно відтягнуло вгору, що лице його скидалося на якусь посмертну японську маску.

Позаду трупа Джуніора знайшовся сам Барбара, припалий до тапчана з так ретельно приховуваним там ножем. Ножем, якого йому так і не випало шансу розкрити.

32

Фредді Дентон ухопив офіцера Генрі Моррісона за плече. Дентон не належав до найприємніших йому особистостей цього вечора й ніколи не належатиме знову. «Та й ніколи він мені не подобався», — скривився подумки Генрі.

Дентон показав рукою:

— Чого це той старий дурень Келверт заходить до поліцейської дільниці?

— Звідки, чорти забирай, мені це знати? — спитав Генрі, тим часом перехоплюючи Донні Барібо, котрий якраз пробігав повз них, викрикуючи якусь безглузду муйню про терористів.

— Гальмуй! — гаркнув Генрі просто в обличчя Донні. — Все скінчилося! Все класно!

Донні підстригав Генрі регулярно, двічі на місяць, впродовж десяти років, переповідаючи одні й ті самі затхлі анекдоти, але зараз він дивився на Генрі, немов на абсолютно незнайому людину. А тоді з силою вирвався і побіг у напрямку Іст-стрит, де містилася його перукарня. Можливо, хотів сховатися там.

— Нічого цивільним робити в поліцейському департаменті цієї ночі, — сказав Фредді.

Припхався засапаний і став поряд із ними Мел Ширлз.

— То чому б тобі не піти та не вигнати його звідти, ти, вбивця? — кинув Генрі. — І цього йолопа можеш з собою забирати. Все одно від вас нічого, збіса, хоча б на цент доброго, тут нема.

— Вона потягнулася вхопити револьвер, — промовив Фредді вперше те, що потім він повторюватиме ще не раз. — І я не збирався її вбивати. Тільки поранити, ну, типу того.

Генрі не мав охоти обговорювати цю тему.

— Ходи туди і скажи старому, щоб ішов звідти геть. Можеш також пересвідчитись, що ніхто не намагався звільнити заарештованих, поки ми тут гасаємо, як стадо курей з відрубаними головами.

У причмелених очах Фредді Дентона щось спалахнуло.

— Арештанти! Меле, ходімо!

Вони вже було вирушили, коли їх змусило завмерти оглушливе, підсилене мегафоном ревіння Генрі за три ярди позаду: «І ЗАХОВАЙТЕ ЗБРОЮ, ВИ, ІДІОТИ».

Фредді виконав наказ мегафонного голосу. Мел теж. Вони перейшли Меморіал-плазу і затупотіли вгору сходами поліцейської дільниці з пістолетами вже в кобурах, що, либонь, було дуже добре для дідуся Норрі.

33

«Повсюди кров», — подумав Ерні, точно як Джекі. Він задивився на бійню, ошелешений, а потім змусив себе рухатись. Усе розсипалося з диспетчерської стійки, коли об неї вдарився Руп Ліббі. Серед того безладу лежав червоний пластиковий прямокутник, котрий, дай Боже, люди внизу можуть ще використати в ділі.

Він нахилився його підібрати (наказуючи собі не виригати, нагадуючи собі, що тут все одно набагато легше, ніж було в долині А-Шау[418] у В'єтнамі), коли хтось позаду нього промовив:

— Святий, курва, Боже, доброго ранку! Вставай Келверте, повільно. Підніми руки вгору.

Але Фредді з Мелом усе ще тягнулися по свої пістолети, коли нагору сходами піднявся Роммі, щоб пошукати те, що Ерні уже встиг знайти. У Роммі в руках була скорострільна «Чорна тінь», завчасно припасена ним у сейфі, і він без секунди вагання націлився нею на двох копів.

— Агов, файні хлопи, заходьте, почувайте ся, як вдома, — промовив він. — І поряд стійте. Пліч-о-пліч. Щойно побачу просвіт між вами, я стріляю. І я вам тутай не заправляю біса лисого, я сказав, да.

— Опусти зброю, — сказав Фредді. — Ми поліцейські.

— Полі-гандони, ось ви хто. Ану, стоять там, під отою, оголошень дошкою. І плече до плеча щільненько, там, де стоїте. Ерні, що ви, чогти вас забирай, робите тут, ви?

— Я почув стрільбу. Занепокоївся, — він показав червону ключ-карту, котрою відмикалися камери в підвалі. — Вам оце потрібне, я гадаю. Якщо… якщо, звісно, вони там не мертві.

— Вони не мертві, але були до цього близько. Віднеси це Джекі. Я нагляну за цими пейзанами.

— Ви не можете їх випустити, вони заарештовані, — сказав Мел. — Барбі вбивця. А другий намагався шантажувати містера Ренні якимись паперами… чи щось таке.

Роммі полінувався відповісти, лише підігнав старого:

— Ходіть-но, Ерні, поспішайте.

— А що буде з нами? — спитав Фредді. — Ви ж нас не вб'єте, правда?

— Чому б це я вас убивав, Фредді? Ви ще не сплатили мені борг за той мотоблок, що купили в мене минулої весни. І графік регулярних платежів порушили, наскільки я пригадую. Ні, ми вас просто замкнемо в кліті. Побачимо, як вам там, унизу, сподобається. Трохи тхне сциклинням, але вам, може, буде приємно.

— Навіщо вам було вбивати Мікі? — спитав Мел. — Він же був ніхто, просто дурник.

— Нікого з них ми не вбивали, — відповів Роммі. — Ваш добрий приятель Джуніор це зробив. «Ніхто в це не віритиме вже назавтра», — подумав він сам собі.

— Джуніор! — скрикнув Мел. — Де він?

— Шарує вугілля лопатою в пеклі, я так здогадуюсь, — промовив Роммі. — Саме туди-от і приставляють нових підручних.

34

Барбі, Расті, Джекі й Ерні піднялись нагору. Двоє недавніх арештантів мали вираз облич такий, ніби не зовсім вірили в те, що вони ще живі. Роммі з Джекі ескортували Фредді з Мелом вниз до підвалу. Побачивши скрючене тіло Джуніора, Мел промовив:

— Ви про це пошкодуєте!

Йому відповів Роммі:

— Стули свою дірку й займай місце в новій оселі. Обоє в одній камері. Ви ж напарники, кінець кінцем.

Щойно Роммі й Джекі повернулися на верхній поверх, обидва нових ув'язнених почали волати.

— Давайте забиратися звідси, поки ще є можливість, — сказав Ерні.

35

На ґанку Расті подивився вгору на рожеві зірки і вдихнув смердюче й одночасно неймовірно солодке повітря. Потім обернувся до Барбі.

— Я вже не вірив, що колись знову побачу небо.

— Я теж. Давай забиратися з міста, поки ще маємо шанс. Як ти щодо Маямі-Біч?

Расті все ще сміявся, сідаючи до фургона. Кілька копів метушилися на галявині проти міськради, і один з них — Тодд Вендлештат —