Вікторія Вецька - Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька

— Ок, тоді напишеш.

— Добре. А ти як там? — вирішив поцікавитися життям друга, сподіваючись відволіктися від власних переживань.

— Я чудово, насолоджуюся холостяцьким життям, — вимовив він, і в його голосі прозвучало ледь помітне невдоволення.

— А я вже надіявся, що ти сюди з дівчиною приїдеш. Але знаючи тебе, то навряд чи.

— Знайти кохання в цьому житті не так легко, а втримати його ще важче, — зауважив Макс, і ці слова прозвучали як гірка істина.

— Розумію, — тихо промовив я, відчувши, як ця розмова залишає по собі гіркий присмак.

Після розмови з другом, я пішов знову на наше улюблене з Соломією місце. Я роздумував про те які в нас були плани, яке майбутнє ми планували. І що тепер. Цього всього не має. Я сів на мосту і спустив ноги в воду, яка була трохи холодною через прохолодну погоду останніми днями. Я вдивлявся на річку, яка пливла за своєю течією, а легенький вітер ніжно розгойдував її маленькі хвилі. І тут мені хтось закрив своїми руками очі.

— Соломія, це ти! — вигукнув, але відчувши, що це були геть не руки Соломії я забрав їх і повернувся.

Переді мною стояла білява дівчина з сірими очима, і досить яскравим макіяжем. На ній була відверта сукня та підбори, а волосся було зціплена в високий хвіст. Вона дивилася на мене, але в її погляді геть не було ні теплоти, ні втіхи.

— Привіт, я Уляна, але для такого красунчика як ти можу бути і Соломією, — залунав досить неприємний тембр її голосу, який різав мені в вуха.

— Я не знайомлюся з дівчатами! — вигукнув я, і відвів погляд до річки та вдивлявся на воду.

—  А чому? Я ж не страшна! Та й я бачу ти тут один сумуєш, — вимовила вона присівши напочіпки.

— Мені зараз не до таких, як ти! — вигукнув, навіть не глянувши на неї.

—Дівчина кинула, так. Не розумію, як такого красунчика можна покинути. В тої дівчини, явно клепки в голові бракує, раз вона не цінує те що має, — заторохкотіла  вона свої припущення.

— Все сказала, а тепер вали звідси і не заважай мені! — вигукнув голосно, а то вона вже почала мені набридати.

— Добре, як скажеш, я лише як краще хотіла, — промовила вона, і почала вже збиратися йти.

— Стій! — вигукнув їй, і піднявся з мосту.

— Що таке? — повернулася вона.

— А поїхали зі мною в бар, складеш мені компанію, — запропонував я, подумавши, що хоч якась з неї користь буде.

— А після бару, я так розумію в нас буде секс? — посміхаючись запитала вона.

— Ні, ти просто складеш мені компанію, і не більше, — запевнив її, адже вона була далеко не в моєму смаку.

— Я на таке не згодна, так що якось без мене, — обурилася вона, і гордовито відвернула своє обличчя.

Вона швидко поцокотіла своїми підборами, пішовши шукати собі нову жертву, я ж вирішив сісти на нашу з Соломією лавку, але виявилося, що там вже сиділа дівчина читаючи якусь книгу. Я вирішив підійти до неї.

— Ти не проти, якщо я тут сяду, просто це було моє улюблене місце з колишньою, — промовив я, дивлячись на незнайомку.

— Сідай, — підняла вона мене погляд. — Ця лавка була і моїм з колишнім улюбленою, але нажаль... — в мить вона затихла і опустила голову в книгу.

— Щось сталося? — поцікавився я.

— Він зраджував мені з іншою, ми розійшлися, але я досі не можу його забути, — ледь не плачучи промовила дівчина.

— Як я тебе розумію, адже мене теж частково зрадили, моя кохана зрадила наше кохання, вибравши волю батька, — поділився з нею своїм болем.

— Може, то на краще, ти хоч позбувся поганого тестя, — витираючи мокрі очі промовила вона.

— А як тебе звуть? — запитав я, глянувши на неї.

— Я Аня, а тебе як? — вимовила вона, дивлячись на мене такими ж блакитними очима, як у мене.

— Назар, а якщо до того, щоб поїхати в бар і розважитися там, чи ти не п’єш? — запропонував я.

— Знаєш, я не проти, а то останнім часом все так дістало, — промовила вона, і піднялася з лавки.

Аня закинула свою книгу в сумку і взяла мене за руку. Я звичайно зразу забрав її, а вона зробила вигляд, що не помітила цього. Сівши до мене в авто. Аня уважно розглянула його.

— Сам купив, чи батьки допомогли? — поцікавилася вона.

— Це автомобіль батька, але через поганий зір він на ній не їздить, тож відав мені, — чесно відповів я.

— Зрозуміло.

Всю дорогу нас супроводжувала мовчазна тиша. Аня щось дивилася в телефоні і жодної уваги, здавалося, на мене не звертала. Коли ми приїхали до бару, дівчина швидко попрямувала до барної стійки і встигла собі навіть замовити коктейль. Я замовив собі віскі, і дивився як хлопці і дівчата розважалися собі під музику. В когось із них було день народження, адже на стіні висіли кульки і плакати з днем народження. Через деякий час Аня випивши достатню кількість коктейлів пішла танцювати, а я залишився біля бару, але не минуло й тридцяти хвилин як вона підійшла до мене.

— Слухай, Назаре виручи дівчат, будь ласка, — промовила вона, роблячи благаючий вигляд.