Шевальє Габріель - Клошмерль, Шевальє Габріель

Я йому заткну пельку так само, як і Поцос-сові.

— Кажеш — заткнеш? Як же це ти йому її заткнеш?

— Привселюдно в церкві заткну, чорт забирай!

Усі па якусь хвильку задумалися над словами чоловіка Жюді. Запала глибока тиша. Поважну річ каже цей Туміньйон, надто поважну. І в умах почали зароджуватись безпідставні й заразом невідпорні надії: а що, як станеться щось надзвичайне?.. Воно-то так, а все-таки... А раптом?.. Звісно, ніхто не вірив нахвалянням Франсуа, та ці нахвалки давали поживу бажанню, завжди присутньому в серцях у чоловіків: бачити яку-небудь веремію, аби тільки самим лишатися збоку. Адже щось таки ж є за цими словами, нехай поки що не ясно, що саме, але, може, подальші слова щось з'ясують? Туміньйон стояв, пишаючись справленим враженням і цією мовчанкою, впиваючись своїм пануванням над аудиторією, готовий на все, аби лиш зберегти цю тимчасову1 вищість, але готовий також і сісти, змовкнути, вдовольнитися з цієї легкої звитяги, якби її тільки за ним визнано. Настала одна з тих. хвилин-вагання, коли вирішується доля багатьох людей.

Велике сподівання мало от-от загинути, його вже зрікались. Та, як на лихо, в цьому гурті знайшлася підступна проява, Жюль Ларудель, один з тих людців із зеленавим лицем, засмоктаним виглядом та кривою посмішкою, які у своєму крайньому марнославстві під'юджують інших на крайнощі і при цьому солоденько вдають, ніби відговорю-ють їх і намагаються стримати. Нараз його поганий голосок полився, мов цівка оцту, допікаючи Туміньйонове себелюбство до живого.

— Ну облиш, облиш, Франсуа... Похваляєшся і так і сяк, а зробити нічого не зробиш. Виставляєш себе молодцем,-та й годі. Краще б ти заговк.

— Я, та нічого не зроблю?

— Смішиш людей, та й квит. Кричати то ти вмієш — зоддалеки. Та щоб сказати щире слово там, де треба, то ти такий самий мастак мовчати, як і іншії Поносе може говорити що завгодно в своїй церкві і не боятись таких, як ти.

— То ти гадаєш, я злякаюся твого Поносса?

— Він тебе примусить пити свячену воду з чаші, бідолахо Франсуа! А коли дійде твоя черга лягати в дощану скриньку, ти пошлеш до Поносса. Краще йди ляж спати, а не плети тут усякі нісенітниці. Я вже мовчу про те, що коли Жюді побачить, в якому стані ти виходиш звідси, то будуть тобі непереливки, Франсуа.

Все було добре розраховано. На марнославця такі за1-спокійливі слова впливають просто страхітливо. Франсуа Туміньйон ухопив пляшку за шийку й 8 розгону гепнув нею об стіл, аж склянки попідскакували.

— Чорт забирай! — вигукнув він.— Заб'ємось об заклад, що я піду просто до церкви?

— Мені тебе шкода, Франсуа! — відповів нібито розчаровано під'юджувач.— Іди спати, кажуть тобі!

Новий виклик вразливій честі питця. Туміньйон гепнув пляшкою вдруге. Він розсердився не на жарт,

— То заб'ємось, що я скажу Поноссові все в вічі?

— Пхе, що ж ти йому скажеш?

— Що мені на нього наплювати!

Жюль Ларудель відповів тільки зневажливою мовчанкою, яку супроводили сумовита посмішка та навмисне неприховане підморгування, чим небезпечний підбурювач запрошував чесних людей бути свідками маячних нахвалянь шаленця. Ці вкрай образливі гримаси й зовсім розлютили Франсуа Туміньйона.

— Сто богів 8 боженятами та ще той кілочок, на який бог шапку вішав! —вагорлав він.— То я, по-вашому, зовсім безклепкий? Цейсмердюк насмілюється дзявкати, що я туди де підуі Побачите, як я не піду! Побачите, боюсь я поговорити 8 Попоссом чи пі. Ех ви, лайнюки, обрезклі гепи! Кажете, я не піду? То я зараз іду просто до церкви! І відразу скажу цьому попові, що я про нього думаю! А ви підете?

Але пішли вони всі цілою громадою: Артюр. Торбайон, Жюль Ларудель, Бенуа Плокен, Філібер Дабар, Дельфін Лагаш, Оноре Бродекен, Тонен Машавуан, Ребулад, Пуа-панель та інші — назбиралось десь чоловік із двадцятеро.

СКАНДАЛ ВИБУХАЄ

Знявши ризу й надягши на сутану саму тільки куца-вейку, кюре Поносе повільно й тяжко піднявся на амвон. Спершу він сказав:

— Помолімось, браття мої.

Далі він проказав молитви за небіжчиків та доброчинців парафії, що дозволило йому звести дух. А надто молилися на всіх клошмерлян, померлих від знаменитої пошесті 1431 року. Коли скінчено молитись, кюре Поносе зачитав тижневі оголошення, а також сповістив про заручини. Після цього він прочитав недільний витяг з євангелія, що мав правити за тему його напучення,— сьогодні-бо йшлося про вельми важливе напучення, яке мало дійово вразити уми парафіян і до якого він підходив не без тривоги. Отож він заходився читати:

— "В ТОЙ ЖЕ ЧАС, КОЛИ ЇСУС НАБЛИЗИВСЯ ДО ЄРУСАЛИМА Й ЗАБАЧИВ ЦЕ МІСТО, ВІН СТАВ ОПЛАКУВАТИ ЙОГО ДОЛЮ, ПРИМОВЛЯЮЧИ: