Редьярд Джозеф Кіплінг - Книга Джунглів

– Еге! – сказав Мауглі, що сидів на його спині. – Тепер утямив?

І навала чорних запінених морд, рогів і вибалушених очей помчала яром, як гірський потік у повінь. Слабших буйволів відтіснили до схилів яру, де вони насилу виборсалися крізь зарості ліан. Буйволи мали напасти всі заразом і щосили – а проти такої навали не встоїть жоден тигр. Почувши тупіт, Шер-Хан схопився з місця і важко пострибав яром униз, озираючись на всі боки в пошуках рятунку. Але схили були надто круті, і він біг далі й далі, розморений ситною їжею та питвом, прагнучи уникнути сутички. Стадо вже хлюпало по калюжі, яку він щойно проминув, і мукало так, що вузький яр аж гудів. Мауглі почув, як з іншого кінця яру долинуло мукання у відповідь, і побачив, як Шер-Хан повернув назад (тигр розумів, що краще стрітися з биками, ніж з коровами і телятами). Потім Рама послизнувся, наступив на щось м’яке і під натиском інших биків стрімголов урізався у другу частину стада. Слабших буйволів ця сутичка звалила з ніг. І обидва стада вирвалися на рівнину, буцаючись і тупцяючи ратицями.

Мауглі трохи зачекав і, сплигнувши зі спини Рами, почав гамселити палицею на всі боки.

– Хутчіш, Акело, розганяй стадо! Розжени їх, а то вони почнуть битися! Отак, жени їх подалі, Акело. Гей, Рамо, Рамо! Ану тихіше, мої любі! Все скінчилося.

Акела і Сірий Брат бігали туди-сюди, кусаючи буйволів за ноги, і хоча спершу стадо знову завернуло до яру, Мауглі зміг зупинити Раму, і решта буйволів пішли за ним до болота.

Шер-Хана більше не треба було топтати. Він був мертвий, і до нього вже зліталися шуліки.

– Це була справді собача смерть, браття, – сказав Мауглі, виймаючи ніж, який завжди носив на шиї в піхвах відтоді, як почав жити серед людей. – Та він усе одно був боягузом і не став би до бою. Авжеж! Його шкурі місце на Скелі Ради. А тепер нумо до роботи!

Хлопець, вихований людьми, ніколи б не взявся сам-один здирати шкуру з десятифутового тигра, але Мауглі краще від будь-кого знав, як зняти шкуру звіра. Проте справа ця досить марудна, і Мауглі морочився з годину, поки відрізав шкуру ножем, а вовки дивилися, висолопивши язики, чи підходили і смикали шкуру, коли він наказував.

Раптом чиясь рука лягла на плече Мауглі, і, підвівши очі, хлопець побачив Балдео з мушкетом. Підпаски розповіли селянам про те, що буйволи показилися і втекли, і Балдео вийшов злющий, збираючись покарати Мауглі за недогляд. Вовки, побачивши людину, одразу сховалися.

– А це що за дурниці? – гримнув Балдео. – Хіба ж ти сам оббілуєш тигра? Де буйволи його вбили? Та це ж той кульгавий тигр, за якого призначено сто рупій! Гаразд, ми тобі пробачимо, що ти не доглянув череди. Може, я навіть дам тобі рупію, після того як відвезу шкуру до Канхівари.

Він витяг з-за пояса кремінь та кресало і нахилився, щоб обсмалити Шер-Ханові вуса. Майже всі мисливці в Індії роблять так, щоб їм не докучав привид тигра.

– Хм! – сказав Мауглі, здираючи шкуру з передньої лапи. – Кажеш, відвезеш шкуру до Канхівари, отримаєш нагороду й навіть даси мені рупію? А я гадаю, шкура мені самому потрібна. Чуєш, старий, прибери свій вогонь і геть звідси!

– Як ти смієш так розмовляти з першим мисливцем на селі? Щаслива нагода й буйволяча дурість – от і все, що допомогло тобі вполювати таку цінну здобич! Тигр був ситий, а то б він блукав миль за двадцять звідси. А ти навіть оббілувати його не зможеш, малий забродо, та ще й смієш говорити мені, Балдео, щоб я не обсмалював йому вуса! Ні, Мауглі, я не дам тобі ні копійки, зате дам гарного прочухана. Ану геть!

– Клянуся буйволом, який був мені викупом, – сказав Мауглі, здираючи шкуру з лопатки, – невже я мушу гаяти час на балачки з цією старою мавпою? Ану сюди, Акело! Цей чоловік мені набрид.

Балдео, який досі стояв, схилившись над головою Шер-Хана, раптом гепнувся на траву, а коли прийшов до тями, побачив, що над ним стоїть сивий вовк, а Мауглі так само білує тигра, наче він сам-один у всій Індії.

– Атож, – мовив Мауглі крізь зуби, – ти правий, Балдео: ти не даси мені ні копійки з винагороди. Бо я давно ворогую з цим кульгавим, дуже давно, і тепер я його переміг!

Слід віддати належне Балдео – якби він був молодший років на десять, то не злякався б Акели, зустрівши його у джунглях; але ж вовк, що слухається хлопчика, який воював з тигром-людожером, – то не звичайний вовк. Це якісь лихі чари, думав Балдео і вже не сподівався, що амулет на шиї захистить його. Він лежав ледь живий і гадав, що Мауглі зараз обернеться на тигра.

– Магараджа! Володарю! – нарешті прохрипів він здушеним голосом.

– Що? – спитав Мауглі, навіть не глянувши в його бік.

– Я вже старий. Звідки мені було знати, що ти не простий підпасок? Можна мені встати й піти звідси, чи твій слуга розірве мене на шматки?

– Іди собі з миром. Тільки більше не лізь у мої справи. Акело, відпусти його!

Балдео хутко пошкандибав до села, щомиті озираючись, чи не перетвориться Мауглі на якусь потвору. Доплентавшись до селища, він наплів такого про наслані на